http://vartainfo.com.ua http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2010/06/27/festival_tripil_ske__7052.html Sun, 27 Jun 2010 19:01:41 +0300 Новини 1 - 4 липня в місті Ржищів (Київська область) пройде третій етнофестиваль "Трипiльске коло 2010". <p>Символом фестивалю цього року стане вогонь, а дійства відбуватимуться на 2 сценах.<p> Так, на великій сцені 2-3 липня виступлять групи Mad Hads XL, "Пікардійська терція", "Крихітка", "Даха-браха".<p>Мала сцена, яка працюватиме усі 4 дні предствить мистецтво вистави, танцю та фольклору.<p>Також під час фесту увазі глядачів предствалять показ фільмів українських кінофестивалів, виставку народних майстрів та майстер-класи. Любителі екстриму матимуть змогу побувати на етноатракціонах та командних змаганнях "Трипiльскi iгри".<p>Вартість квитка на 4 дні складає 160 гривень на 2 дні – 80 гривень.<p>Як відомо, перший етнофестиваль "Трипiльске коло" пройшов у 2008 році під символом води, наступного року фест мав назву "Трипільське коло– 2009. Земля". http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2010/04/06/v_kagarlits_komu_raj_6642.html Tue, 06 Apr 2010 16:42:53 +0300 Новини В Кагарлицькому районі, що на Київщині, тесть вбив та закопав у себе на подвір’ї тіло 31-річного зятя. Нічого не підозрюючи дружина потерпілого прийшла до міліції із заявою про зникнення чоловіка та батька її дітей. Про конфлікт в сім’ї раніше засудженого за крадіжки 52-річного Володимира правоохоронцям розповіли сусіди. Мовляв, того дня по обіді в дворі чули лайку та крики. Як з’ясувалося, сварка виникла «під чарку». Як завжди слово за слово, образа за образою, а результат - п’яна бійка. Тесть церемонитися не став. На очах у свого сина та дружини – тещі покійного – вдарив свого зятя обухом сокири по голові. Від отриманого ушкодження чоловік помер на місті.<p>Коли ж «підпите» сімейство зрозуміло, що зятя вже немає серед живих, було вирішено приховати сліди скоєного та закопати тіло померлого. Далеко нести не стали. За будинком тесть вирив яму і поховав родича. Дружині й синові наказав нікому нічого не розповідати, а особливо доньці, бо «таке діло поганим пахне».<p>Теща не витримала на першому ж допиті в міліції. Наразі Володимира затримали. Проти нього порушено кримінальну справу за статтею 115 Кримінального кодексу «Умисне вбивство». За вбивство зятя чоловікові загрожує до п’ятнадцяти років позбавлення волі.<p>Юлія Сінчак, ВЗГ ГУМВС України в Київській області http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2010/03/26/chi_zagrozhujut_nam__6569.html Fri, 26 Mar 2010 17:24:24 +0300 Новини Неминучим підтопленням під час можливого весняного паводку частин вулиць Шевченка, Любченка і Ковпака у Кагарлику надто стурбовані їх жителі. Свою активність проявили кагарличани Віктор Васильченко та Володимир Рижов, які взяли участь у засіданні комісії міської ради. Вони і нагадали присутнім про весняний паводок 1980-го. Саме тоді під час різкого підйому води немало будівель зазнали збитків.<p> Микола Стеценко, керівник КП “Міськрембудсервіс”, на основі обстежень відповідної комісії доповів: “Ми провели огляд дамб та містків по вулицях Титова, Папаніна, Воровського, Б. Хмельницького, Шевченка і Любченка. Причому виявлено, що усі містки тут знаходяться у задовільному стані. Тріщин та розломів не виявлено, окрім містків по вул. Папаніна та Любченка - тут зафіксовано тріщини у бетонних їх покриттях. Рівень води у водоймищах - у межах норми”. Тривожних сигналів Микола Іванович не подає, бо вважає споруди міцними. Тобто весняний паводок, на думку пана Стеценка, вони витримають.<p>Володимир Черемис, керівник КП “Кагарликводоканал”, доповів про стан каналізаційно-очисних споруд і біоставків, а з тим запевнив присутніх, що в підприємстві на випадок паводку усе підготовлено: артезіанські свердловини захищено від підтоплень, є необ-хідний запас дезін-фікуючих засобів.<p>Думка Людмили Миколенко - інженера-гідротехніка Обухівської МУВГ, заслуговувала особливої уваги. Людмила Йосипівна впевнена, що у випадку різкого потепління загроза підйому рівня води у водоймах є. На її переконання, необхідно провести сколювання льоду біля механізмів спуску води. Важливою загрозою, на думку пані Миколенко, є відсутність біля водойм прибережної зони. Сталось це внаслідок розораної території під городи. А деякі жителі, чиї паркани закінчуються біля ставків, викидають сміття у самі водойми. Це - своєрідні “затори”, які створюватимуть загрозу під час паводку. “Тому, закликаючи людей прибрати сміття біля водойм, завжди треба починати з себе”, - наголосила Людмила Йосипівна. До речі, спуск води до пониження її рівня у водоймах до 30 см, на думку спеціаліста, - ще одна важлива необхідність.<p>Вадим Візьонок - голова комісії й заступник міського голови - висловив застереження стосовно неконтрольованого спуску води. Це, на його думку, може створити загрозу для водойм, розташованих нижче, за межами міста. Вадим Валерійович зазначив, що для подібних рішень і дій потрібно мати чіткий план.<p>За результатами роботи комісії голові Кагарлицької РДА Тамарі Телеш було направлено відповідний лист. Міська рада просить дати вказівку відповідним службам провести технічне обстеження стану водних об’єктів та гідротехнічних споруд з метою запобігання виникнення повені. Тому на підставі узагальнених даних розробити та надати органам місцевого самоврядування району чітку схему взаємодії районних служб, сільських та міської рад щодо попередження виникнення підтоплень та ліквідації наслідків повені.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/11/07/kalifornijs_kogo_gri_5405.html Sat, 07 Nov 2009 00:39:57 +0300 Новини Про ситуацію з гострими распіраторними захворюваннями в районі та готовність медичних закладів розповідає головний лікар ЦРЛ Віктор Кулініченко. - На 8-му годину ранку 2 листопада по району офіційно зареєстровано 34 звернення з ГРЗ. 20 осіб госпіталізовано, серед них і дві вагітні жінки.<p>Ситуація в районі на даний час контрольована. Вона підпадає під категорію звичайного сезонного грипу. Тож панікувати не варто. Ми працювали в режимі підвищеної готовності ці вихідні й надалі будемо працювати в такому ж режимі.<p>Хочу зазначити, що лікарня переходить на шестиденний робочий тиждень - буде вестися прийом в поліклініці й працюватимуть всі стаціонарні відділення. В суботу поліклінічне відділення буде працювати до 14.00.<p> На випадок ускладнення ситуації ми готові розгорнути додаткові ліжка. Зроблено це буде в гінекологічному відділенні, травматологічному крилі хірургічного відділення та в інфекційному відділенні.<p>Єдине, що нині є для нас проблемним - відсутність постільної білизни. Тому я звертаюсь до підприємців, небайдужих людей з проханням допомогти вирішити це питання.<p>Хочу наголосити, що в даній ситуації, як і завжди при інфекційних захворюваннях, дуже важливим є вологе прибирання приміщень. І бажано з додаванням дезинфікуючих розчинів. Одним з таких розчинів є звичайна “Білизна”. Потрібно часто провітрювати кімнати. Також необхідно обов’язково мити руки з милом.<p>Стосовно забезпечення ліками, то на сьогодні ми маємо певний їх запас. Також нам виділено кошти для придбання більшої кількості необхідних в таких випадках медикаментів для швидкої допомоги і невідкладної допомоги. <p>Є в нас і невеликий запас “Таміфлю”. Ці ліки будуть використовуватись для лікування хворих, які дійсно потребують його використання відповідно до стану їх здоров’я. З профілактичною метою його ми використовувати не будемо. Тим більше, що стосовно цього немає й однозначної думки фахівців.<p>Наступне питання - вакцинація. За медичними канонами, для того, щоб сформувався імунітет, вакцинацію потрібно провести за 30 — 40 днів до епідемічного сезону. Тобто імунітет просто може не встигнути сформуватись.<p>Для підсилення імунітету в домашніх умовах потрібно більше вживати в їжу салатів, овочів, фруктів. Залишаються повноцінними продуктами часник і цибуля.<p> Залишається актуальним здоровий спосіб життя. Алкоголь аж ніяк не підтримує імунітет на належному рівні. І думка, що він може призупинити грип, є хибною.<p>Також ми запроваджуємо гарячу телефонну лінію. В нас цілодобово працює телефон приймального відділення - 5-14-33, цілодобово працює телефон на швидкій допомозі - 6-10-87. Сьогодні ми додатково, окрім автомобілів швидкої допомоги, використовуємо ще два автомобілі. Тож при потребі, додому лікаря можна викликати за телефоном 5-19-73, в кого захворіли діти - телефонуйте в дитячу консультацію - 5-16-82.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/11/07/golovna_problema_nes_5406.html Sat, 07 Nov 2009 00:39:57 +0300 Новини Відтоді, як уряд прийняв постанову, згідно з якою громадяни України отримали право на безкоштовну приватизацію присадибних земельних ділянок, пройшло вже достатньо часу, щоб озвучити перші результати. Робота в районах, у тому числі й Кагарлицькому, розпочалася вчасно. Станом на 29 жовтня, жителям Кагарличчини безкоштовно видано 159 державних актів, окрім цього, у стадії друку — 419. Проте, є й проблеми. У виконавців виникло багато невідкладних питань, пов’язаних із практичною реалізацією постанови. До уряду зверталися фахівці зі своїми пропозиціями щодо внесення змін до документа. Тож уже на минулому тижні вийшла нова постанова уряду, в якій конкретизувався порядок видачі держактів та спрощувався порядок узгодження документів. <p>30 жовтня Кагарлик відвідала народний депутат України Уляна Мостіпан (фракція БЮТ). Вона провела зустріч із керівництвом району за участю представників землевпорядних організацій. Як зазначила депутат, для неї головне — вивчити ситуацію безпосередньо на місцях, почути від фахівців конкретні пропозиції щодо пришвидшення виконання діючої постанови.<p>Перш за все, Уляна Мостіпан проінформувала керівництво району, що уряд прийняв нову постанову, згідно з якою безкоштовно отримати державний акт зможуть і власники присадибних ділянок, яким вони видані після 2002 року. Заступник голови РДА Іван Шевченко повідомив, що у райдержадміністрації вже детально вивчили текст нового документа. Він погодився з народним депутатом, що нова постанова дійсно несе в собі багато змін, які значно спрощують роботу видачі державних актів. <p>- Те, що цей документ скасовує погодження санстанції, екологів та архітектури — значний прорив, - зазначив він. - Адже присадибні ділянки — компетенція, перш за все, управління Держкомзему. І якщо ми говоримо про оперативність, то скасування цих погоджень є правильним і вкрай необхідним. Що-правда, терміни видачі актів впродовж одного місяця після отримання від громадян заяв залишаються нереальними для виконання. Адже сьогодні немає достатньої кількості фахівців, які б могли виконати поставлені перед ними завдання за такий короткий проміжок часу. На Кагарличчині приватизації підлягають 12270 земельних ділянок. За два тижні роботи фахівці встигли обробити тільки 300 ділянок. Тож оперативність робіт впирається не в паперовий потік, не в збір заяв, їх реєстрацію, а виключно в недостатню кількість фахівців — тих, які повинні безпосередньо на місцях виконувати геодезичні роботи. А робити це, згідно з законодавством, мають право виключно ліцензовані спеціалісти з відповідною фаховою підготовкою. <p>Уляна Мостіпан поцікавилася, скільки в районі за-діяно геодезичних бригад на виконання урядової постанови.<p>- Окрім фахівців з державних спеціалізованих установ, - відповів Іван Шевченко, - до роботи впродовж жовтня було залучено й усі приватні структури, які діють на території району і мають відповідні ліцензії. Але навіть цих людей недостатньо. Створено 6 бригад, які виїжджають на місця обміру земельних ділянок. Зважаючи на обсяги робіт, нескладно підрахувати, що навіть за сприятливих погодних умов останній державний акт буде видано лише через 1,5 року.<p>Уляна Мостіпан погодилася з тим, що роботи слід виконувати не для того, аби прозвітуватися, а щоб власники землі отримали бездоганно виготовлений документ, який буде оформлений з дотриманням усіх вимог законодавства, у тому числі і Земельного кодексу, і постанов Кабміну. <p>Начальник управління Держкомзему у Кагарлицькому районі Андрій Баскевич звернув увагу народного депутата на те, що приватні структури, задіяні на виконання постанови, очікують від держави оплати за роботу. <p>- Ми попросили керівників приватних організацій піти нам назустріч і допомогти своїми кадрами, - зазначив він. - Пояснили ситуацію. Вони пообіцяли працювати, принаймні, місяць. Але як буде далі — важко сказати. Ми не можемо їх примусити виконувати роботи безкоштовно. І якщо держава не платитиме приватним структурам, тоді залишаться тільки фахівці державних підприємств — Центрального інституту землеустрою і ДЗК. А їх дуже мало. Тож якщо вчасно не врегулювати це питання, то темпи виконання робіт можуть знизитися більш ніж удвічі! І наскільки мені відомо, ця проблема є актуальною для всіх регіонів.<p>Уляна Миколаївна пообіцяла зробити все можливе, щоб урегулювати це питання на найвищому рівні.<p>- Я розумію, - зазначила вона, - що багато документів, які видаються у Києві, потребують вдосконалення. У зв’язку з цим я і приїхала у Кагарлик, щоб почути від вас конкретні думки, пов’язані з практичним втіленням постанови в життя.<p>- Для Кагарлицького району ситуація, що склалася, - не така вже й нова, - проінформував народного депутата Андрій Баскевич. - Ми вже вирішували, і досить успішно, аналогічні завдання. Так, у 2005 році у 12 сільських радах працював проект підтримки приватизації сільському населенню, згідно з яким жителі сіл отримали право на безкоштовну приватизацію земельних паїв. І поставлене перед нами завдання було успішно виконане. Передумовами цього, на мою думку, стало належне проведення, передусім, підготовчої роботи. По-перше, були чітко сформовані списки, створено реєстр. Уже після цього було визначено, скільки потрібно часу, щоб виконати всі роботи, виходячи з конкретних реалій: кількості земельних ділянок, погодних умов тощо. І тільки тоді була розпочата робота, яку виконували фахівці приватної структури. Право на це вони отримали після того, як виграли тендер. Тож вважаю, що цей досвід роботи можна було б використати й нині.<p>Вислухавши кожного, Уляна Мостіпан подякувала за співпрацю, наголосивши на тому, що зустріч, яка пройшла, обов’язково повинна стати результативною. <p>- Я зрозуміла, що у районі працюють над виконанням урядової постанови, але є й певні невирішені питання. Запевняю, що усі ваші пропозиції та побажання будуть узагальнюватися і вирішуватися. Ми будемо задіювати усі резерви, які маємо.<p>У зустрічі брали участь також перший заступник голови РДА Зіновій Лялюк, заступники голови РДА Надія Черничко та Людмила Кононенко, заступник голови районної ради Петро Бурий.<p><b>Олексій АДАМЕНКО</b><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/10/20/kagarlik_tsja_zemlja_5208.html Tue, 20 Oct 2009 00:19:24 +0300 Новини <i>ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ</i><p>Якось одної зимової за календарем, але не за змістом, не дуже погожої днини ходив-бродив я по такому собі - кому добре, а кому мало відомому районному містечку Київщини з трохи дивною, як для тих країв, а більше б придатною для Криму назвою Кагарлик. Є безліч версій, варіантів перекладу цього тюркомовного запозичення. Найпопулярнішою є та, що начебто якийсь хан віддав тоді ще нікому не відомому містечку, заснованому в 1142 році під нехитрою назвою "Городець", "ярлик" - тобто, фактично, документ на право існування в умовах Золотої Орди. Так це чи не зовсім, зараз достеменно не відомо, і хто був тим ханом, і хто був тим градоначальником Городця, який отримував цей "ярлик", але Кагарлик існує і донині вже дев'яте століття.<p>Так от, ходив-бродив я по цьому древньому містечку, куди мене в черговий раз привели зустрічі з родичами, милувався міськими "краєвидами": двоповерховою будівлею типового поштамту, ще типовішою адміністративною будівлею під стандартною для будь-якої місцини народною назвою - "Білий дім"; ще один типовий пам'ятник - типовому радянському танку, що, звісно ж, першим увірвався у палаюче місто, щоб звільнити його від німецько-фашистських загарбників під час героїчної Корсунь-Шевченківської операції.<p>Впадала у вічі ще одна двоповерхова споруда під назвою "Церква Голгофи", у якій що було раніше ніяк не зміг пригадати. Типовий, як колись, так і тепер, автовокзал.<p>Рушивши вузенькою вуличкою поміж "Білим домом" і "Церквою Голгофи", раптом натрапив на зовсім непримітний з вигляду дерев'яний будиночок явно з минулих часів зі скромною табличкою - "Музей". Я не зміг його проминути - і не помилився. Це - те місце, ради якого варто відвідувати типове пострадянське міс-течко районного чи будь-якого іншого масштабу, щоб заглянути тому містечку у душу.<p>З таким наміром я й переступив поріг цього храму історії та культури, інтуїтивно потягнувшись рукою до купюри в кишені. Але... на мій превеликий подив, гроші не знадобилися, чим я був приємно вражений, адже, наприклад, мій аналогічний похід до Євпаторійського краєзнавчого музею "звільнив" мій гаманець на 6 гривень. І я ладен був віддати ще більше. Аж тут... мені навіть ніяково стало. <p>І це при тому, що я знаходився у будинку з 218-річною історією, що був споруджений спочатку як один з пересильних пунктів для челяді, що обслуговувала знамениту епопею катерининського фаворита графа Потьомкіна Таврійського під час відомої подорожі самодержавиці з Північної Пальміри до "полуденного краю", де нині єдина україномовна "Світличка" намагається не "погаснути". І цей самий шлях пролягав через Кагарлик! Чи не правда, є тут якась спорідненість?<p>За більш ніж 200-літню історію ця невеличка, як для того, що вона охоплює собою, будівля кого тільки не приймала і не розміщувала в своїх стінах!.. Згодом після "потьомкінців" була тут поштова станція з одним наглядачем і декількома парами чи трійками коней, з конюшнею і кімнатами для постояльців, з крамницею та іншими побутовими приміщеннями. Далі тут була просто "Крамниця", потім ще якесь "спеціальне" приміщення, а перед самою революцією (тією, що у 1917-му) і трохи згодом, аж до війни з "опієм для народу", навіть синагога.<p>Вже за радянських часів що тут тільки не розміщувалось: селищна рада, нотаріальна контора, загс, готель, інвентарбюро, міжкомунгосп і найдовше - військкомат. <p>І вже тепер, з грудня 1973 року, тобто понад 33 роки, тут висить музейна табличка. Про все це мені люб'язно розповіла директор музею Любов Петрівна Ткаченко, яка всі ці 33 роки всю себе віддає цьому напрочуд дивовижному (як на нинішні часи) служінню рідній історії і культурі, стоячи на сторожі пам'яті рідного народу. А що вона не згадувала, то доповнювала її одна з помічниць Ольга Никифорівна Жукова.<p>Провели мене приміщеннями музею інші подвижниці культурницької ниви Світлана Володимирівна Соломченко, Надія Михайлівна Співак, Мирослава Ігорівна Орел. Що я тільки не довідався від них! Ця земля багата на розкопки, які свідчать ще про Трипільську, Зарубинецьку, Черняхівську культури. На околицях Кагарлика і території району у розкопках двох городищ, одне з яких названо Торчеським, були знайдені історичні докази про вже осілих тюрків, берендеїв та інших колишніх кочових народів. Про ці розкопки і назву міста Кагарлик свідчив ще відомий дослідник Н. С. Бранденбург у відомому на той час краєзнавчому і археологічному "Журнале раскопок", що видавався у Санкт-Петербурзі у 1888 - 1908 роках.<p>Поблизу села Гребені за 9 км від Ржищева (сам Ржищев розташований на березі Дніпра, а Кагарлик - за 23 км від нього) було знайдене велике поселення із залишками глинобитних осель з кількома печами в кожній і підлогою з виточених плиток, які досі збереглися. Різні предмети домашнього вжитку, посуд, знаряддя праці з рогу оленя, шило з кісток, роговий серп, ніж з кременю, дивовижним чином нагадували все те, що я бачив у наших рідних кримських музеях. І теж з поясненням, що це - атрибути Трипільської культури. Про це нагадує і ще одне місце Кагарличчини - Іван-гора поблизу того ж таки Ржищева...<p>Знову виникає асоціація про нашу спорідненість. Спорідненість у сучасному. Спорідненість (віримо!) у майбутньому. Дійсно, Трипільська культура охоплювала територію до берегів Дністра і Дунаю, до причорноморських степів, починаючись з півночі, де на залізничному відрізку між Києвом і Кагарликом-Миронівкою на березі того ж таки славного Славутича-Дніпра підпирає мирне небо над Україною своїми багатоповерхівками сучасне Трипілля - місто і залізнична станція, яку обов'язково проїжджають всі ті, хто наближається до столиці з південних і східних рубежів колишнього географічно-культурологічного анклаву, у тому числі й з нинішнього Криму.<p>З оповідей моїх шановних екскурсоводів я дізнався, що й Гоголь ходив по Кагарлику! Тільки у заходах, приурочених до святкування його ювілею у квітні 2009 року, чомусь Кагарлик, на жаль, не згадується у переліку гоголівських місць... Що це? Чиновницька забудькуватість? Як і ставлення до Кагарлицького музею в цілому, що ледь животіє і тримається тільки завдяки ентузіазму працюючих тут небайдужих до пам'яті рідного народу жінок-подвижниць? Як і до Кагарлицького парку, заснованого у рік смерті Гоголя - 1852, який міг би конкурувати зі знаменитою "Софіївкою"? А ще ж не так давно ці місця не мали права оминатись під час проведення тих чи інших офіційних чи "традиційних" заходів.<p>Наприклад, в наших Саках Микола Васильович одного разу теж був, у 1835 році, на короткочасному лікуванні. Мав бажання повторити процедуру ще раз, але, як говориться в одному відомому тості, не мав можливостей... Але Саки його пам'ятають! І в міському краєзнавчому музеї є про нього спогади. І пам'ятник, точніше, бюст споруджено у мальовничому парку (як, до речі, і Лесі Українці) санаторію "Саки". І до "гоголівських" місць Саки включено!<p>Приклад справжнього меценатства показали нам з позаминулого століття ті, з допомогою кого у другій половині ХІХ ст. відбувся підйом промислового виробництва, у даному випадку, цукрозаводської промисловості, у тому числі і в Кагарлику. 1858 року тут саме розпочалося будівництво цукрорафінадного заводу з паровим устаткуванням. І ця промисловість на довгі десятиліття і століття увійшла до економічної сторінки кагарлицької історії.<p>Хіба треба проводити детальні дослідження, хто саме став біля витоків цієї промисловості і одночасно хто були відомими меценатами на Київщині і не тільки? Хіба хто не чув знамениті прізвища Ханенків чи Терещенків? Немає часу і потреби доводити у межах газетної публікації ці очевидні факти, причетність цих небайдужих до пам'яті рідного народу прізвищ... Ось де приклад нам, нинішнім! Отак би й зараз! Невже нинішніх "господарів" життя хвилює тільки "мистецтво" оформлення вітрин їхніх "торгових точок", як правило, "шлунково-кишкового" напрямку?<p>А як же тоді зреагувати на слова наймудрішої і найвеличнішої у світі Книги книг: "Їжа для черева, і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить. А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла" (1 Кф. 6:13)? Що скажеш, Людино - найкраще і найвеличніше Боже творіння? Для чого живеш? Чого обмежуєш свої й без того обмежені потреби? Де ви, нинішні терещенки чи ханенки, неважливо з якими прізвищами? Що по собі залишите?<p>Я вірю, що є і будуть ті, кому є що лишати. Бо вони створюють те, що не знищується. Доброчинність і пам'ять людську, пам'ять народу неможливо знищити.<p>І тепер по київській землі, зокрема, в Кагарлику ходять Терещенки. Як прий-нято казати у таких випадках, всі співпадіння випадкові. Це - мої родичі, до яких я навідуюсь вже не перший рік і навіть десятиліття. На цю розмову мене підштовхнула все та ж Любов Петрівна Ткаченко, коли ми прощались після моїх відвідин музею, і я заповнював люб'язно запропоновану нею "Книгу відгуків". Після цілої сторінки схвальних вражень я ще й насмілився підписатися - "позаштатний працівник газети "Кримська світлиця", культуролог". (Вибачайте, якщо занадто багато на себе взяв...)<p>Так от, Любов Петрівна делікатно вивідала, до кого ж саме я до Кагарлика приїхав. Я здивувався: а Ви що, весь Кагарлик знаєте? На що почув відповідь, що інакше й бути не може. А тим більше, хто ж не знає шановного діда Павла чи бабу Анюту? І Гришу знаємо, і хлопців його (через музей всі школярі пройшли), і Олю, і твою Валю... Оце-то так!...<p>Дід Павло і баба Анюта більше десяти років як померли, прожили довге і, мабуть, цікаве, хоч і тяжке життя, вклавши, як щиро вірить Любов Петрівна, свою персональну часточку історії до загальної історії міста і його конкретної частини - так званої Чухіївки. Дві їхні старші дочки Надія і Ніна давно вже не тільки мами, але й бабусі, проживають у Бердянську. Син Григорій все своє свідоме життя присвятив хоч і не цукроварні, але автотранспортній історії рідного міста. Майже все життя за кермом. Автовокзал та інші автотранспортні підприємства Кагарлика - його рідний дім.<p>Щодо генеалогічного дерева: хоча Григорій Павлович і єдиний син у свого батька, Терещенків у Кагарлику від цього не поменшало. Має двох старших синів - Олександра і Тараса - від першої дружини Ольги, про яку краще за мене знає директорка музею, і по лінії яких давно вже дідусь; і двох менших - Романа і мого тезку Віктора, ну а їхня мати Валентина, як читачі вже здогадались, - рідна сестра автора цих рядків.<p>Молодші сини, як і належить недавнім випускникам школи, продовжують "гризти граніт науки", мріючи, мабуть, у недалекому майбутньому стати "генералами" української економіки. Можливо, "лаври" тих самих Терещенків дореволюційної доби у доброму смислі не дають їм спокою. Щиро бажаю їм знайти себе у цьому житті, як і належить знаменитим Терещенкам. І піднімати не тільки вітчизняну економіку, а й культуру, як це робили їхні славетні предки...<p>Віктор СИДОРЕНКО,<p>культуролог. http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/08/10/rzhis_hiv_poselennja_4214.html Mon, 10 Aug 2009 23:22:28 +0300 Новини Коли і ким заснований Ржищів та і походження самої назви невідомо.<p>Перша історична згадка про городище відноситься до 1151 року, про фортецю Іван записано в Іпатіївському літописі. В ньому відображена боротьба Мономаховичів і Ольговичів за Київський престол. В 1241 р. городище Іван був зруйнований Батиєвою ордою. На місці Іван-города виникло нове поселення - Ржищів, перші відомості про яке маємо лише в 1506 році.<p>1569 р. Ржищів підпав під владу шляхетської Польщі. За часів визвольної війни Ржищів був сотенним містечком Канівського полку, яки приймав участь у боях з польською шляхтою. Також біля Ржищева загін Максима Кривоноса дав бій шеститисячному війську магната Яреми Вишневецького. Повстанці розібрали переправу на Дніпрі, по якій мали переправлятися польські війська, а потім примусили противника відступити аж до Чернігова. 1653 р. тут велися переговори з Богданом Хмельницьким про перехід козаків в підданство Росії. Після Переяславської Ради у січні 1654 р. місцеві жителі склали присягу на вірність Російській державі.<p>Спасо - Преображенській жіночий монастир відноситься до Української Православної Церкви. Заснований в 1626 р. Воронигами для підтримки гнаного тоді Православ'я на Україні, а в 1852 р. перетворений в жіночій монастир. Доля цього монастиря сумна що тут тільки не було за радянського союзу і дитячий табір і техпроф училище, збереглися тільки келії кінця 18 ст. і то в жахливому стані. Але громада пильнує за територією. Церкви як такої немає, в приміщенні зроблений маленький іконостас і алтарна частина і все. Монашки молоді і привітні. З радістю нам показали свою "церкву" і запропонували написати записочки з ім*ям для служби. Знаходиться, вул. Воровского, 42.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/08/07/krasunja_rozumnitsja_4178.html Fri, 07 Aug 2009 18:59:10 +0300 Новини Дівчина-кобзарка явище рідкісне. А якщо дівчина талановита, гарна, то варто про неї розповісти. Настя Кошелюк навчається на четвертому курсі вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва. До речі, єдиної такої школи не лише у нас на Київщині, а й в усій Україні. І знаходиться вона у невеликому селі Стрітівка, що у Кагарлицькому районі, за 70 кілометрів від столиці. Благословляли створення школи поет Борис Олійник, письменник Олесь Бердник, відомі співаки-бандуристи Микола та Василь Литвини, Володимир Горбатюк. За роки свого існування від 1988 року школа випустила 180 дипломованих бандуристів і кобзарів, які виступали і в далеких селах, і на найкращих сценах нашої держави.<p>Віками повелося, що бандуристами були лише чоловіки. А от Стрітівська школа вперше створила дівочий клас. Однією з кращих у ньому стала Настя Кошелюк. Коли вона з інструментом виходить на сцену у яскравому українському вбранні, з вінком на довгих косах, з посмішкою, сяючими очима, то байдужих у залі немає. А як торкнеться своїми тонкими пальцями струн, заспіває високим голосом: "Ой, вертались козаченьки з походу додому...", то вже її зі сцени довго не відпускають.<p>Настя мріє про роки роботи, про те, що нестиме старовинні й сучасні українські пісні людям, даруючи їм чарівне звучання кобзи чи бандури, свій неповторний голос.<p> <p>Фото Володимира ДАВИДЕНКА. http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/07/31/stavivchani_ne_zbavl_4093.html Fri, 31 Jul 2009 11:45:52 +0300 Новини Слідом за Мирівкою, першу Грантову угоду з проектом ЄС/ПРООН (Програма розвитку ООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду) підписала громадська організація Ставів. І це при тому, що ставівчани тільки в останній момент в ході конкурсного відбору були включені в число 4 сільських рад району - реалізаторів проекту. “Саме ініціативність активу села стала запорукою того, що сільська рада Ставів, яка не була включена навіть в резервний список претендентів для участі в Проекті, дістала це право, - зазначив у виступі на зібранні громадської організації координатор Проекту ООН в Київській області Сергій Чуткий. - Тим приємніше, що з останніх вони стали одними з перших, хто почне реалізацію своїх планів. І ми дуже сподіваємось, що таку ж активність ставівчани проявлятимуть і надалі”.<p>А плани у громадської організації Ставів полягають у тому, щоб, як і в Мирівці, замінити в школі старі вікна на металопластикові. Загальна вартість такого проекту поліпшення енергозбереження складає близько 148 тисяч гривень, половину з яких ставівська організація одержить від ООН. Фінансування здійснюватиметься трьома траншами, перший з яких має надійти через місяць після підписання Грантової угоди.<p>“Школі вже тридцять років. Більшість вікон потрухли, деформувалися, що позначалося на температурному режимі закладу у зимовий період, - зазначив директор ЗОШ і керівник громадської організації Анатолій Глобенко. - Таких великих коштів на їх заміну ми б не одержали ні з районного, ні, тим паче, із сільського бюджетів. Тому мені хочеться подякувати і представникам ООН, і керівникам районної влади, і активу села, який допоміг керівникам зібрати від громади 5 відсотків коштів від визначеної суми, за те, що спільними зусиллями нам удається вирішити дану проблему. Як і багатьох інших”.<p>Із щирими вітаннями з приводу неординарної події в селі, а також з побажаннями успішно довести реалізацію проекту до кінця перед присутніми виступили заступник голови, керівник апарату РДА Надія Черничко та голова села Володимир Михайленко.<p>Кульмінацією ж події стало підписання Грантової угоди. Від ставівчан це зробив голова громадської організації села, директор школи Анатолій Глобенко.<p>- Справу, за яку ви взялися, ви робите для себе, для своїх дітей, - зазначив на закінчення зібрання координатор Проекту ООН в Київській області Сергій Чуткий. - Тому найголовнішим завданням громади має стати постійний контроль за витрачанням коштів і якістю робіт. Виділені гроші мають використатися з найбільшою ефективністю і користю для дітей.<p>Крім цього, він наголосив, що за використання кожного траншу громадська організація, її виборчі органи мають прозвітуватися перед представниками ООН. Від того, як грамотно, чітко і вчасно це буде зроблено, залежатимуть терміни надходження наступних після першого грантів.<p>У свою чергу, голова громадської організації села Анатолій Глобенко проінформував присутніх, що для реалізації проекту на тендерній основі визначено виконавця робіт із заміни вікон, підготовлено від-повідні документи і т. д.<p>Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/07/24/leleki_prorokujut_ud_3983.html Fri, 24 Jul 2009 14:44:26 +0300 Новини Жнива офіційно стартували два тижні тому, вони продовжують розгортатися. Приємно було спостерігати жнивну картину у Шубівці. Я ще встиг побувати там, коли підходило до закінчення збирання гороху.<p>На полі площею у 120 гектарів мережили полегле від дощів гороховиння відразу 6 комбайнів: три "Дони-1500", два "Лани" і красень "Клаас Лексіон-570". — Справитися з обмолотом гороху — це вже 50 відсотків обсягу жнивних робіт, — пояснює ситуацію керівник одноіменного фермерського господарства Олександр Широкоступ. — Тому ми свідомо задіяли всю наявну збиральну техніку саме на обмолоті цієї культури. <p>У господарстві практикують пряме комбайнування цієї культури. Так менше втрат урожаю і менші затрати на його збирання. Хоча на полеглих хлібах особливо й не розженешся. Комбайни, незважаючи на свою потужність, рухаються повільно, трапляється й зупиняються. Густа маса забиває жатки. Тому у водіїв могутніх самоскидів, закріплених за кожною збиральною машиною, відносне затишшя. Сховавши автомобілі у затінок лісопосадки, вони чекають на сигнал про заповнені бункери. І лише тоді поспішають до комбайна.<p>А ось самі комбайнери легко сприймають липневу спеку. Ще перед початком жнив на їх прохання керівник господарства подбав про те, щоб у кожному агрегаті було встановлено кондиціонери. Витратили чималі кошти, зате люди працюють у нормальних умовах. І з повною віддачею.<p>Минулорічні жнива виявилися найуспішнішими в історії фермерського господарства. Урожайність зернових склала 66,6 центнера з гектара, в тому числі пшениці — 73,6, ячменю — 65, вівса — 50. Цьогоріч їх очікують дещо меншими через погодно-кліматичні умови. Але цілком задовільними.<p>— Твердо розраховуємо, що урожайність гороху складатиме 32-35 центнерів, пшениці — 60-65, гарний урожай обіцяє дати кукурудза, соняшник, цукрові буряки, — розповідає Олександр Широкоступ. <p>Як програмується у Шубівці врожай на наступний рік, можна побачити на вже згадуваному гороховому полі. На звільнені від урожаю площі тут одразу виїжджає потужний трактор в агрегаті з широкозахватною дисковою бороною. Розрив між обмолотом і поверхневим обробітком грунту не перевищує 40 хвилин. Таким чином зберігається дорогоцінна волога для осіннього засіву хлібів.<p>У день свого перебування у ФГ "Широкоступ" у кабінеті керівника господарства ми застали і начальника державної насіннєвої інспекції району Дмитра Івашка. Його інтерес до шубівчан — суто професійний. ФГ "Широкоступ" набуло статусу насіннєвого господарства, вирощуючи гібридну кукурудзу, високосортове насіння соняшника, пшениці. А ще активно займається сортооновленням. Озимої пшениці, наприклад, в нинішньому році тут вирощують 6 сортів. При цьому прагнуть до європейських і світових стандартів. Зокрема, щодо однорідності і вирівнювальності посівів. На площі з німецьким сортом пшениці Ахтер досягнуто практично ідеалу: не поле, а золота скатертина.<p>Втім, закупляючи імпортну техніку, запроваджуючи європейські технології, у Шубівці не цураються і вітчизняних досягнень науки, на практиці досліджуючи переваги і недоліки технологій, механізмів, сортів насіння.<p>— Наші селекціонери досягли помітних успіхів у виведенні високоврожайних сортів багатьох культур, — проінформував Дмитро Івашко. — Чимало з них практично не поступаються перед зарубіжними за віддачею, але при цьому у 3-5 разів дешевші. Тому по-господарськи діють у Шубівці, де паралельно із імпортними сортами соняшника, кукурудзи, пшениці сміливо експериментують і зі своїми, українськими.<p>Уже залишаючи горохову плантацію в Шубівці, на одному з її країв, обробленому дисковою бороною, ми побачили з десяток лелек. Поважні і статечні птахи поволі походжали по злущеній стерні, ніби перевіряючи якість роботи шубівських жниварів. А ще пророкуючи їм удачу на нинішніх жнивах, адже, як відомо, лелеки приносять щастя господі, в якій поселяються.<p>— Єдине, що засмучує на нинішніх жнивах, це неадекватна політика держави щодо свого сільгоспвиробника, — жаліється Олександр Широкоступ. — Традиційно упали ціни на зерно. Сьогодні нам пропонують продавати його практично за собівартістю, тобто даром для себе. Натомість, у магазинах готовий хліб поступово стає недоступним для певних категорій населення. Це ж стосується й цукрової сировини, виробництво якої з високорентабельної галузі перетворюється у збиткову для сільгоспвиробників. Тому ми чекаємо змін у аграрній політиці нашої держави. І в той же час на ділі доводимо, що вміємо працювати на землі, можемо прогодувати свій народ своїм українським хлібом — смачним і дешевим. А тим часом жнива у ФГ "Широкоступ" ступають усе ширше. Закінчивши обмолот гороху, механізатори перевели комбайни на пшеничні лани і вже зібрали врожай більш як на половині площ, намолочуючи по 51 центнеру на кожному гектарі. На черзі — ячмінь, якому відведені тут найбільші площі — 538 гектарів.<p><i>Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ. Фото Олексія СЕРЕДИ</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/07/18/ne_minajte_ridni_kra_3916.html Sat, 18 Jul 2009 21:42:17 +0300 Новини Маленьким зеленим раєм називають Ржищів місцеві жителі. І зовсім тут не лукавлять, бо це місто одне із небагатьох на карті Київщини, де на повні груди дихається чистотою повітря, де Дніпро лагідно лащиться до берегів і не має жодних претензій до прогресу (в Ржищеві обмаль промисловості...), а природа настільки збережена у своєму прадавньому стані, що на лісових і степових стежках досить просто натрапити на рослини, які десь у районах давно вже занесені до "Червоної книги України", а тут, знай собі, щедро ростуть, розкошують, прикрашаючи край і додаючи йому поваги. Їдуть нині туристи до цього зеленого дива краси. Бо знають, що провести у Ржищеві тиждень-два, а то й цілий місяць літньої відпустки — це добре відпочити. Тим більше, що у місті немає проблеми із тим, де зупинитися, бо чимало садиб тут вже не один рік працюють по лінії сільського зеленого туризму. Одна із них називається "Рідні краєвиди". Завітаймо ж на хвильку у цю садибу, яка нині приманює гостей не лише смачними українськими борщами, вареничками на всі смаки та іншим "колоритом" української кухні, але й затишним обрамленням двору квітами, надто трояндами, яких чимало. Висловлюємо з того захоплення, і господиня садиби Ніна Андріївна КУСТ, як це видно із її просвітлілого обличчя, дуже із того задоволена. <p>— Троянди, — каже, — моє велике захоплення. Та й рука на них легка: маленьку гілочку прикопаю в землю — кущ виростає! Але так і інші квіти ростуть біля хати. Всіх їх люблю, природу дуже люблю. У дитинстві часто ходила до лісу, в поле, на луки збирати квіти. Розглядала їх, вивчала досконалі пелюстки, суцвіття, витончені листочки, плела віночки. А пізніше, по закінченні школи, вивчилася за велінням душі на вчителя біології та географії. Працювала спочатку в школі, а оце вже понад 25 років викладаю природничі дисципліни у Ржищівському гуманітарному коледжі. Якось на звичайні викладацькі літні канікули, де часу на все вистачає, вирішили із чоловіком спробувати себе у зеленому туризмі. Відповідно хату облаштували, всі кімнати, щоб було так, аби поміж них був вибір на проживання і для одиноких, і для сімейних з дітками. Хвилювались: чи ж хто приїде? А далі зрозуміли, що важко дочекатися лише перших гостей. Перші приїхали, їм у нас сподобалось, то далі іншим переказують, а ті ще іншим. Отак маємо і постійних, і щоразу ще й нових відпочиваючих. Серед них досить часто приїжджають столичні мешканці, з Броварів, Борисполя. Хтось на вихідні (на день-два...) лісом, луками походити, на риболовлю приїжджає, хтось тиждень живе. Були у нас навіть американці… Всім раді, бо, по-перше, з гостями дні веселіше проходять, а до того, це ще й підробіток до зарплати. У всьому добра справа — сільський зелений туризм.<p>Заходимо у хату, слухаючи розповідь Ніни Андріївни. Господиня все показує, до всього слово додає. Є чим їй гордитись, бо у кімнатах гарно, затишно, а в хаті все є, як у міській квартирі: і газ, і опалення взимку, і сантехнічні зручності. <p>— У мене так, — продовжує розмову Ніна Андріївна, — звечора уточню в гостей, що приготувати на сніданок і на котру годину — і вже стараюсь на той час все свіженьке, гаряченьке подати. Гості вирішують і далі про те, що їм і на який час приготувати. Замовлення різні, але жоден ще не відмовився від українського борщу. А із саду та городу подаю найсвіжіші фрукти та овочі. <p>Тут, мабуть, час вже відкрити ще один секрет садиби "Рідні краєвиди": вона ще й тим приваблива туристам, що з її господарем Іваном Васильовичем (має авто) добре на рибалку їздити на Дніпро. А для більш романтичних і залюблених у природу не менше, аніж господиня, Ніна Андріївна Куст проводить екскурсії за визначеним нею маршрутом "Пізнай світ рослин", де на шляху урочища "Липки", "Менделева круча", "Хомине", а також джерела із цілющими водами (містять чимало корисних мінеральних речовин, в тому числі срібло, йод) — "Маківщина", "Панська криниця", "Козацьке".<p>— На цій екологічній стежині, — каже, — гостей знайомлю з "біографіями" нашого щедрого рослинного світу. Бо, як це буває, наче і знаєш рослину, "бачив" її десь, а яка її назва, яка у ній цілюща сила закладена — мало хто знає. Та й скільки чудових легенд маємо про рослини! От, скажімо, латаття біле. За легендою, у цю чудову білу квітку перетворилася одна із юних богинь, розчарувавшись у своєму палкому коханні. Дівчина хотіла втопитись, але вода не дозволила загинути юній красуні — перетворила у ніжну квітку. Давні слов'яни, до речі, носили на шиї кореневище латаття і вірили, що з ним можна подолати нечисту силу у воді і у полі. Люди також із давніх-давен (за розкопками археологів — 50-70 тисяч років тому) вживали кореневища і насіння водяної лілії. Деякі народи Європи, Азії, Африки використовували борошно із висушених кореневищ. А в українського народу здавна відомий смачний м’який хліб-лемішка, який подавали із смаженим салом. Окрім того, латаття — вірний барометр на погоду. Якщо, скажімо, квітки лілії згорнулись і пірнули у воду, — бути негоді.<p>Не менш цікаві факти, аніж про латаття, є у Ніни Андріївни й про медунку темну, розрив-траву, водяний горіх плаваючий, материнку, чебрець, звіробій... Список тут — до ста назв! І у цей світ рослин разом із господинею садиби з цікавістю ходять її гості. А у неї, окрім того, є ще й своя мрія: разом із місцевою народною цілителькою Любов’ю Василівною Шевченко випустити книгу "Зелена аптека степу". Всі рядки вже написані для книги, а це до сотні розповідей про місцеві рослин, народні рецепти, де вони використовуються. За одним лише проблема — немає поки що спонсорів для видання цієї унікальної книги. Але, дивись, хтось прочитає цю розповідь і захоче не лише приїхати на відпочинок до Ржищева, але й допомогти у виданні книги. Зрештою, як про те чула не від одного шанувальника природи рідного краю, — стежками сільського зеленого туризму разом ходять романтика і добро. А тепле літо тому оберегом. Воно ще не минуло, поспішайте за ним!..<p> <p>Галина ПРИХОДЬКО. Фото автора http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/07/14/_svitom_knigi_po_gen_3868.html Tue, 14 Jul 2009 21:24:36 +0300 Новини По-справжньому світла подія днями трапилася в райцентрі: відкрито ще один торговий заклад. На цей раз, слава Богу, не для фізіологічного, а для духовного забезпечення потреб кагарличан і жителів району. Із 6 липня неофіційно (офіційне відкриття заплановано через тиждень-другий) прийняв перших відвідувачів невеличкий, але симпатичний магазин “Світ книги”, що біля міської ЗОШ № 1. - Ми щиро вдячні міській раді, що, зрештою, дотримала свого слова і виділила місце для розташування торгового закладу, - розповідає начальник ра-йонного відділення ТОВ “Київоблпреса” Наталія Мельник. - Місце дуже хороше і зручне як для нас, так і для любителів книги. Адже поруч знаходяться стаціонарні відділення районної лікарні, а їх пацієнти є потенційними читачами. Біля павільйону розташовані також міська школа і ліцей і ми дуже розраховуємо на читацький інтерес саме учнів. Зрештою, повз магазин веде дорога до Центрального ринку, найлюдніша в Кагарлику...<p>На трьох із чотирьох стін приміщення розташовані стелажі і полиці з книгами. На прилавках знаходяться також свіжа періодика і супутні товари, розраховані на пацієнтів лікарні. Серед книг багато дитячої літератури та сучасні “бестселери” - любовні, пригодницькі романи.<p>- Щоб книги не залежувалися і не були баластом, наголос при обслуговуванні будемо робити на індивідуальних замовленнях покупців. Тобто, кожен з відвідувачів може придбати те, що він хотів би почитати чи купити для домашньої бібліотеки, - проінформувала Наталія Мельник.<p>До речі, такі замовлення вже надходять. При мені, зокрема, один із любителів гумору побажав придбати “Тореадори з Васюківки”.<p>Поки що у новому магазині із зрозумілих причин відвідувачів негусто. Нелегко йому буде на рівні конкурувати за клієнта також із численнішими генделиками. Але заклад не минають. І ті, хто в нього заходить, дають тільки позитивну оцінку щодо його відкриття. І це радує. І додає оптимізму у відродженні духовності, особливо серед молоді. Бо у декого вона - нижче нуля. Що засвідчила неприємна подія: уже в першу ніч після робочого дня невідомі особи, напевне ж, не при своєму розумі, розбили фасадне скло у “Світі книг”.<p>Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/07/08/hrest_i_zhorna_pri_s_3788.html Wed, 08 Jul 2009 17:52:35 +0300 Новини В одному з найбільших сіл Кагарлицького району — Мирівці за рішенням виконкому сільської ради в останні роки встановлено два пам'ятні знаки. Перший з них має форму кубічної гранітної брили з написом, що село з назвою Мирівка існує 300 років. Другий пам'ятний знак — козацький хрест зроблений за кошти київського бізнесмена Олега Плугатаренка. Камінь-пісковик привезений з Терпопільщини. На ньому член Національної спілки художників України, скульптор Микола Малишко викарбував напис: "Змореним голодом мирівчанам", а на звороті знака відтворив жорна, зламане стебло пшениці та напис "1933-й".<p>Цей скорботний знак при в'їзді до села з'явився не випадково. У Мирівці голодною смертю помер прадід Олега Плугатаренка — Омелян Рогоза та за уточненими даними 343 жителі села. Онуку Олегу про трагічну долю родини розповіла бабуся Параска Балясна, яка була родом з Мирівки. Взимку 1932 року, коли лютував штучний голодомор, з Києва до своїх батьків приїхала донька Параска. Щоб врятувати рідних від голодної смерті, вона поклала на санки свою матір Одарку Рогозу і привезла у Київ на відстань 70 кілометрів. Жінка збиралась зробити із санками ще один "рейс", щоб привезти батька, але тяжко захворіла. Тому одразу ж надіслала в село посилку з продуктами. Коли ж одужала та прийшла в Мирівку, батько вже спав вічним сном у загальній могилі з односельчанами на сільському цвинтарі. Рятівна посилка з продуктами так сюди і не надійшла. <p>Олег Плугатаренко увічнив пам'ять свого прадіда та всіх на той час відомих 257 померлих у Мирівці від Голодомору, серед яких було 109 дітей. 15 квітня 2007 року відбулося офіційне відкриття пам'ятного знака. На цвинтарі горіло 257 свічок і стільки ж ударів дзвона звучало над селом. Так відзначили поминки за масово померлими людьми.<p>На відкритті пам'ятного знака був ініціатор його встановлення київський бізнесмен Олег Плугатаренко, його друзі з Італії, Німеччини, Польщі, скульптор Микола Малишко, керівник місцевих органів влади. Того дня службу Божу — освячення хреста та поминки за жертвами голодомору провели протоїєрей, професор Києво-Могилянської академії Юрій Мицик та настоятель місцевої Свято-Преображенської парафії Української православної церкви Київського патріархату отець Василь Суп.<p>Минуле століття було чи не найтрагічнішим за всю історію існування Мирівки. З приходом до влади більшовиків наприкінці 20-х років почалась колективізація. Безбожники знищили старовинну церкву красивої архітектури. У десятків заможних селян забрали худобу, реманент, вигнали з домівок, а потім заслали до Сибіру. У селі створили чотири колгоспи. Наслідками такої неправедної колективізації став страшний голод. За уточненими даними в Голодоморі 1932-1933 роках померло 344 жителі. Далі, після нетривалого перепочинку, була війна. Понад 500 чоловік мобілізували на війну, з яких 290 загинули на фронтах, не повернулись до своїх рідних домівок. 318 юнаків та дівчат віком від 14 років гітлерівці вивезли до Німеччини.На початку січня 1943 в цій місцевості точились жорстокі бої з окупантами. Понад 300 радянських воїнів загинули за визволення села. Всі вони знайшли вічний спочинок у братській могилі, яка знаходиться в центрі Мирівки.<p>Втім, знає історія села й чимало радісних подій. З об'єднанням чотирьох колгоспів у єдине господарство "Дружба" його працьовиті мешканці добились на родючих землях високих врожаїв зерна, цукрових буряків, успіхів у тваринництві. За рахунок прибутків тут будувалось житло, звели Будинок культури, магазини, тваринницькі комплекси. Багатьох людей удостоїли орденів та медалей за сумлінну роботу в колгості. На початку 70-х років у колгоспах, радгоспах, на промислових підприємствах повсюдно створювались кімнати бойової і трудової слави. Своєрідний музей розмістили і в одній з кімнат Будинку культури колгосту "Дружба". Першим завідуючим був місцевий активіст Василь Сокур. Колгосп знайшов у Києві професійного художника, який намалював портрети нагороджених передовиків виробництва: заслуженого працівника сільського господарства Володимира Левченка, колгоспників Лідії Максименко, Евдокії Липець, Івана Лимаря, Марії Романець, Катерини Шевченко, Івана Шаповала та інших.<p>Музей поступово поповнювався документами, розповідями вихідців із села, які стали відомими людьми. Серед них — у минулому заступник міністра економіки України, а нині член Кабміну Василь Роговий; завідуючий кафедрою судово-медичної експертизи з права Національного медичного університету імені Богомольця професор Анатолій Лісовий; доктор медичних наук Іван Мудрий; перший проректор Національного економічного університету доктор економічних наук Микола Вакуленко; генеральний директор — голова правління ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Сатурн" кандидат технічних наук Володимир Чміль; генерал-майор Борис Лимар; дворазовий володар кубка України з тейквандо Ярослав Мудрий та багато інших колишніх мирівчан, які не забувають отчого порогу, дбають про розвиток села.<p>Незабаром одна кімната стала занадто тісною для експозиції історико-краєзнавчого музею, до неї у Будинку культури приєднали ще дві. Сьогодні і вони переповнені різними історичними документами, старовиними речами. <p>У 2005 році цей заклад очолив священик Української православної церкви отець Василь, котрий, відбувши строкову службу в армії, закінчив у Луцьку духовну семінарію, нині виховує трьох малолітніх дітей, проводить службу Божу у пристосованому приміщенні колишньої пошти. Та церкві бути у цьому приміщенні вже недовго. В центрі села за кошти спонсорів та Київського патріархату з 2006 року зводять Свято-Преображенську унікальну церкву, аналогів якій не буде у всій Україні. Стіни храму зведено вже більше ніж наполовину, але за браком коштів призупинено. <p>Належний порядок і у приміщенні історико-краєзнавчого музею, яким четвертий рік завідує Василь Михайлович. Він єдиний працівник, який проводить екскурсії з відвідувачами, постійно збирає експонати для музею, реєструє їх та робить опис у спеціальній книзі. Літні люди охоче дарують священику побутові речі, вишивку, глечики, самовари, прядки, ступи, маслобійки, терниці, всього й не перелічити, адже за ці чотири роки Василь Михайлович поповнив музей понад 300 старовинними речами — оригінальними вишивками рушників та одягу, а взагалі у цьому сільському закладі вже знаходиться більше двох тисяч експонатів.<p>Незвичайні експонати — плакати, присвячені Голодомору 1932-1933 років, видані за кордоном. Їх подарували музею спонсори. На одному з них Сталін у червоному халаті зіркою косить всю старовинну культуру українського народу. На інших "вождь усіх народів" грає на барабані двома людськими кістками та мантачить косу смерті.<p>Багато в експозиції майстерно виконаних художніх картин місцевого художника Івана Киселя, вишитих гладдю і хрестиком рушників та одягу селян, побутових речей, якими користувались люди 100-200 років тому, керамічні розмальовані та полив'яні глиняні макітри, глечики, дерев'яна борона із металевими зубцями, мірки для зерна, барила для води, які брали селяни на роботу в косовицю хлібів та сіна, незвичайної форми скриня, старовинні ікони. Є тут експонати, яких не побачиш в інших самобутніх сільських музеях нашої Київщини. Шкода, що в тісному приміщенні музею неможливо по-сучасному сповна розмістити цю багатющу колекцію з життя і побуту людей минулих та сучасних років села Мирівка.<p><i>Микола КРАВЧЕНКО. Фото автора</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/07/07/den_polja_na_zemljah_3770.html Tue, 07 Jul 2009 20:45:59 +0300 Новини Інститут фізіології рослин і генетики НАН України спільно з ЗАТ «Міжнародна агропромислова корпорація» та компанією «Сингента» (Швейцарія) 23 червня провели науково-практичну конференцію «День поля-2009». Після пленарного засідання, яке проходило в Інституті фізіології рослин і генетики НАН України, науковці, фахівці та керівники провідних сільськогосподарських підприємств і управлінь агропромислового розвитку України відвідали поля ДП АФ «Слобідська». Президент ЗАТ «МАК» Володимир Бортник, Герой України Володимир Моргун, голова правління ДП АФ «Слобідська» Леонід Васильчук, перший заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Київської ОДА Петро Пилипенко, начальник управління АПР Кагарлицької РДА Олексій Харченко ознайомили учасників семінару із сортами рослин, що вирощуються на полях Кагарличчини фахівцями Міжнародної агропромислової корпорації, відповіли на запитання аграріїв.<p>Фото Олексія АДАМЕНКА http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/06/17/divchata_do_vijs_ka__3474.html Wed, 17 Jun 2009 13:04:02 +0300 Новини І все-таки дивні зустрічі влаштовує мені життя й журналістська робота! Живеш у цьому світі й часом не підозрюєш, які люди тебе оточують: мужні, харизматичні, часом навіть дивакуваті. І це не просто слова, повірте мені!<p>Сьогоднішня розповідь – про Катерину Іванченко з Буртів. Ця дівчина змінила черевички на підборах на берці, молодіжний топік і гламурну спідничку на камуфляжну форму кольору хакі, додавши до неї ще й чорну кепку. Ні, вона не з династії військових. І служити вона пішла зовсім не з феміністичних поглядів. Її з чоловіком Сергієм привертає увагу стабільна, хоча й не така висока зарплата, впевненість у завтрашньому дні і шанс на отримання житла.<p>ЗА ЧОЛОВІКОМ – ХОЧ… В АРМІЮ!<p>Старший сержант Катерина Іванченко – дизайнер середовища, закінчила інститут реклами. Але працювати за улюбленою професією не довелося – нема роботи. Тож півтора року потому Катя почала освоювати нову професію – телеграфіста. Посприяв цьому дівчині її чоловік Сергій, який після служби в армії пішов на «контракт» і проходить його вже 5 років.<p>- Я знаю, що колись буду працювати за спе-ціальністю, яку здобула в інституті, - розповідає моя героїня. – Зараз напрацьовую своє портфоліо, потихеньку виконую замовлення (а можливості у мене для цього є). Чи жалкую про свій крок? Ні, ні про що не жалкую. Армія – це життєва школа не тільки для юнаків, а й для дівчат. Особливо це було відчутно, коли я поїхала на «учебку» в Полтаву, де нікого з рідних нема…<p>- Надійся на саму себе…<p>- Звичайно, нас було 98 жінок в одній казармі!<p>- Мама мія…<p>- (Сміється). Пов-ністю відчули, що таке стройова служба…<p>- Все ж рішення піти в армію ви прийняли через чоловіка – куди він, туди і ви?<p>- Можна сказати й так.<p>(Батьки Каті на заваді дочки не ставали. Вона – доросла, заміжня, тому й свої рішення у житті приймати тільки їй. Мама дівчини – Алла Олексіївна – вчитель образотворчого мистецтва, майстер петриківського розпису, батько – Василь Петрович – токар. В армії, до речі, не служив. Брат Сергій – різьбяр).<p>- Як ви познайомились з чоловіком, Катю? Ви земляки? – запитую.<p>- Ні. Він з Обухова. Познайомились, коли працювали разом на заправці.<p>- Уявляю вас, якою ви були королевою бензоколонки…<p>- (Сміється). Потім через 2 роки знову зустрілися. Через 3 тижні – пропозиція руки і серця. Через місяць – весілля.<p>- А як він зреагував на ідею приєднатися до його армійського життя?<p>- Нормально. Він, до речі, запропонував сам. Нам на території частини дали житло – кімнату. Ми «кинули» туди трохи грошей і зробили з неї нормальну житлову квартиру…<p>- Вона вже ваша?<p>- Поки служимо – так.<p>- А як строк контракту закінчиться – «естафету» передаєте іншим?<p>- Так.<p>- Чи є перспектива закріпити житло за собою? Мати пільги?<p>- Ми стоїмо на черзі. Далі – життя покаже. В нас троє чоловік прослужили в частині по 12 років і вже мають власне житло.<p>- А яка зарплата у вас, якщо не секрет?<p>- Біля півтори тисячі гривень. Буває більше, буває менше – залежить від надбавок.<p>- Все ж, півтори тисячі для Києва – не гроші…<p>- Так. Але ми не винаймаємо житло. Не платимо за нього і за послуги – світло, газ…<p> <p>КОСМЕТИКА ОБОВ’ЯЗКОВА!<p>- Катя, а ваша робота вам подобається?<p>- Я б не сказала, що це «моє». Але я поряд з чоловіком – і цим все сказано. А ще, повторююсь, - це стабільна зарплата і впевненість у завтрашньому дні. Чому? Тому що не треба боятися кризи і що тебе скоротять!<p>- Що входить в обов’язки телеграфіста?<p>- Ми як зв’язківці. Приймаємо й надсилаємо телеграми, з’єднуємо на комутаторі…<p>- Опишіть свій робочий день – вранці встала, привела себе в порядок, одягнула форму, пішла на роботу, о 18-й звільнилася, займаюся домашніми справам?..<p>- Так. Це як звичайна робота. У нас ще бувають польові виходи на 10 діб. Ми виїжджаємо у поле, проходимо навчання і проживаємо в наметах. Такі навчання проходять 2 рази на рік. І цікаво, і важкувато – не приховую. В основному періоди, коли проходять навчання, це весна і осінь – уявіть: мокро, сніг… Три дні у нас йдуть радіотренування, 7 днів – підготовка до них. Зараз служба проходить в Києві. Це головне управління розвідки.<p>- Чи важко бігати в берцях?<p>- Важкувато. Особливо було так спочатку. Пізніше нам дозволили замінити форму на спортивні костюми. Та ще й підйом о 5.30…<p>- Що давалося найважче, що найлегше? Може, стріляти? Для мене постріляти в тирі – одне задоволення… Якісь нормативи потрібно здавати?<p>- Звичайно, потрібно здавати різні нормативи. Якщо стріляти – важливо вибити всі очки. А ще нас вчили справі телеграфіста – «всліпу» друкувати на комп’ютерній клавіатурі, причому швидко…<p>- А як військовий комісар відреагував, коли ви, молода дівчина, прийшли проситися в армію?<p>- Здивувався (сміється). Я принесла Володимиру Швецю документ від командира частини, що мене беруть на службу…<p>- Тож краще попередньо домовлятися з військовими роботодавцями?<p>- Так. Відбір, правда, йшов довго. Мабуть, з півроку. Це ж розвідка (куди я йшла), це зрозуміло. Тож перевіряли мене довго. Знайшли навіть моїх закордонних родичів, про існування яких я навіть не здогадувалася!<p>- А косметикою користуватися можна?<p>- У нас командир такий хороший… Якщо дівчина чи жінка не підфарбована, не має якихось бантиків – він навпаки – незадоволений.<p>- Чи є якісь вікові обмеження для дівчат, які хочуть піти служити в армію за контрактом? Ось я, наприклад, у свої 33 можу піти служити?<p>- Звичайно.<p>- Тобто, дівчатам-жінкам дорога в армію відкрита?<p>- Так. Тим більше, що жінок там зараз не вистачає.<p>МАЙБУТНІЙ ТАТО СПІВАЄ ЩЕ НЕНАРОДЖЕНОМУ МАЛЮКОВІ… СТРОЙОВИХ ПІСЕНЬ<p>- Катя, невдовзі ви станете мамою, чекаєте на немовля…<p>- Так (посміхається), маю 8 місяців вагітності…<p>- А на УЗД цікавилися хто буде – хлопчик чи дівчинка?<p>- Хлопчик. <p>- Будете виховувати сина як майбутнього солдата?<p>- Доживемо – побачимо (посміхається). Але чоловік над моїм животом вже співає…<p>- Колискові?<p>- Ні (сміється). Армійські стройові!<p>- Зараз, коли ви в декреті, про що найбільше згадуєте?<p>- Про те, що веселих історій в армійському житті вистачає…<p>- До речі, коли військові йдуть на пенсію?<p>- Здається, повинно бути 25 років військового стажу.<p>- А у вас вже цих трудових військових скільки років? Півтори?<p>- Так (сміється). Про пенсію ще рано говорити. В нас жінки до пен- сії не досиджують. В основному три контракти по три роки, інколи п’ять.<p>- Чим же жінки займаються по закінченні контракту, не бажаючи продовжувати військову службу?<p>- У нас в частині одна жінка дослужує до пенсії. Їй 45 років. І вона буде вдома – чоловік у неї генерал.<p>- Все ж таки, відверто, чи не жалкуєте ви про свій вчинок піти до армії на контрактну службу, адже тримати в руках зброю аж ніяк не жіноча справа?!<p>- Ні. Абсолютно.<p>- А житло вам «світить» в Києві?<p>- Швидше за все в Броварах. Ми самі захотіли, щоб нас перевели в броварський гарнізон, там швидше отримати житло… В Києві довше, велика черга.<p>Кожному доля влаштовує свої випробування, стеле свою дорогу. І важливо, мабуть, як ти пройдеш нею... А ще - як ти побудуєш сьогодення. Що заплануєш на майбутнє... Ми можемо перевдягатися і навіть перевтілюватися, але бути Людиною з властивими їй добрими справами зобов’язані.<p><i>Наталія КРАВЕЦЬ, “Вісник Кагарличчини”</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/06/12/hviljujucha_mit_svja_3475.html Fri, 12 Jun 2009 13:12:48 +0300 Новини Прийшла літня пора й принесла з собою чергу випусків учнів навчально-виховних закладів. Вже відшуміли такі свята в районному Центрі дитячої та юнацької творчості, дитсадках. Прийшла черга й до вихованців районної Школи мистецтв. Минулої середи тут вручали дипломи 14 її випускникам. Винуватців свята вітали їх викладачі на чолі із директором закладу Миколою Громиком, батьки, рідні й друзі. <p>Вітання від районної державної адміністрації передала випускникам начальник відділу культури та туризму райдержадміністрації Надія Співак. Вона подякувала дітям за те, що вони гідно представляли наш район на різноманітних фестивалях та конкурсах, виборюючи призові місця та гран-прі. «Велика заслуга в цьому й викладачів,- зазначила Надія Михайлівна. -Тож їхня робота високо оцінена як на рівні області, так і району». По цьому вона вручила педагогам Школи мистецтв подяки від управління культури та туризму обласної держадміністрації та грамоти від відділу районної держадміністрації, а саме: Миколі Громику, Тетяні Голдобіній, Наталії Кукош, Ігорю Ільченку, Людмилі Скляровій, Наталії Сінгаєвській, Наталіі Колисан, Сергію Шевченку, Олегу Даниленку.<p>Випускники ж вітали своїх педагогів теплими словами та квітами. Вітальні виступи перепліталися із концертними номерами у виконанні Народного інструментального оркестру «Колорит», ансамблю гітаристів, Ольги Шостак, Андрія Чоповського, Олександри Галайдюк, Валерії Мацібури, Аліси П‘ятенко та Євгенії Хміль. <p><i>Валентин ВЛАДІМІРОВ, “Вісник Кагарличчини”<p>Фото автора</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/06/03/ekskurs_v_istoriju_k_3264.html Wed, 03 Jun 2009 15:42:18 +0300 Новини Опять дела зовут в дорогу. Первым делом мы посетим Кагарлык Об этом городке у меня заочное представление как о чем-то нудноватом и маловыразительном. Это – обычное для меня состояние, надеюсь разубедиться. Как же я люблю приятно удивляться! Выезжаем после обеда, так как в понедельник есть кое-какие дела в офисе. Едем по Окружной. До Кагарлыка мы доезжаем примерно за час. А вообще, вы о нем что-нибудь знаете? Хотя бы то, что в нем родился В.С.Пикуль? Нет? Сейчас расскажу. <p>Первые упоминания – с 1142 года. Правда, назывался он тогда Городец. Населяли эти земли племена берендеев (тех самых, о которых писал Салтыков-Щедрин). В 13 веке городок сожгли, как обычно, татары, возродился он в 14 столетии уже под названием Ерлык. В 16 веке это уже был центр староства Речи Посполитой. Принадлежал тогда городишко Яну Яцеку Тарнавскому. В 1793 году после присоединения Украины к России, Екатерина Вторая выкупила Кагарлык и подарила его некоему Дмитрию Прокофьевичу Трощинскому (1754 - 1829), придворному статс-секретарю. Был он из небогатых захудалых дворянчиков, выпускник духовной семинарии. Прозябать бы ему писарем или дьяконом всю жизнь, не заметь вовремя его смекалку и услужливость влиятельный князь Николай Васильевич Репнин (он был прадедушкой Варвары Алексеевны Репниной-Волконской, о которой я писала в заметках о Яготине, другим ее прадедушкой был Кирилл Разумовский). Видимо, Дмитрий Прокофьевич обладал незаурядным умом и тем, что сейчас называют гибкостью, раз он сумел понравиться всем своим начальникам: поначалу Репнину, затем, по его рекомендации – могущественному Безбородько, потом самой Екатерине. Даже Павлу, делавшему все наперекор матери и разжаловавшему большинство ее чиновников и фаворитов, Трощинский сумел угодить в эпоху его царствования и удержаться «на плаву». Трощинский большую часть жизни проживал в другом своем имении, под Полтавой, но и здесь бывал иногда и даже выстроил в Кагарлыке Свято-Троицкую церковь, дворец и флигели. Парк был природный, ландшафтный, то есть без искусственной разбивки и украшательства. К несчастью, ничего из этого до наших дней не сохранилось. Потомки Трощинского, видимо, оказались менее талантливы и предприимчивы, чем Дмитрий Прокофьевич, и быстро разорились. Они вынуждены были продать имение, которое позже приобрел генерал Михаил Иванович Чертков, герой Крымской и Кавказкой войн. Вот он-то как раз и заложил здесь парк, пригласив для этого садовника Бернгарда. С 1881г Чертков жил в Кагарлыке практически безвыездно, изредка отправляясь на воды за границу, где он и умер на лечении. В парке площадью 35,5 Га было высажено 75 пород деревьев; в извитых аллеях, тянущихся вдоль живописного яра, были расставлены 20 белоснежных скульптур на тему греческих мифов, установлено множество легких беседок. На холме «Машук» построили ротонду, провели траншеи с водой для полива, создали пруд «Сажалка», на дне которого били 24 ключа. Мы спросили горожан, как проехать к парку. Он находится на окраине. Судя по забору, до конца которого мы доехали, парк немаленький. Вход мы, конечно же проехали, пришлось возвращаться. Никаких обещанных кованых ворот, сохранившихся со времен Трощинского, мы не обнаружили, возможно, они у другого входа. Чуть левее виднеется мемориал Героев Войны. Сразу вначале парка разбита клумба, посередине которой виднеется нечто, подозрительно смахивающее на надгробный памятник из черного гранита. Это действительно гранитный пилон, на котором выбито изображение единственной сохранившейся на территории парка беседки-ротонды. Позднее, когда мы ее нашли, стало очевидно, что ей давно пора ставить надгробие с эпитафией. <p>Дорогу к ротонде нам указала мама-ребенок, лет 17, не более, с крошечным спящим младенцем на руках. Больше спросить было не у кого, поэтому разговаривали шепотом, чтобы не разбудить малыша. Долго-долго идем в указанном направлении, а беседки все нет. Только мы, отчаявшись ее найти, собираемся поворачивать обратно, как вдруг я замечаю ротонду на вершине холма на поляне, покрытой островками поблекшего асфальта. <p>Беседка в ужасающем состоянии. Она до половины выкрашена синей облупившейся краской, пол завален мусором и скорлупой от семечек. Все столбы и потолок беседки разрисованы и исписаны вандалами. Никогда этого не понимала. Ведь для того, чтобы написать красной краской какое-нибудь «Машаятебялюблю» на стене, столбе или асфальте, надо специально тащить с собой в парк (или в горы, как это сплошь встречается в Крыму) емкость с краской и кисть… Да уж, не зря на входе в парк поставили памятник беседке – она почти погибла. <p>Парк тоже выглядит неважно. Он больше похож на смешанный лес. В нем, конечно, еще сохранились высокие, явно привозные, ели и другие красивые деревья, некоторые полянки довольно живописны, но большая часть парка заросла непролазным кустарником, крапивой и прочими сорняками. Прохладный яр, рассекающий парк пополам, сейчас выглядит диким заросшим оврагом, хоть и уцелели несколько узких мостиков, соединяющих его берега. Мы минут двадцать бродим по аллеям и мостикам. Жалко тратить больше времени на это грустное зрелище. Нам пора уезжать. <p>Что еще можно рассказать о Кагарлыке, кроме Пикуля и парка? В начале 20 века в его окрестностях упал двухкилограммовый метеорит, который сейчас хранится в коллекции метеоритов Петербургской академии наук. А еще в 1902г Викентий Хвойка раскопал в близлежащем селе Черняхов поселение древних славян первых веков нашей эры, которое дало название Черняховской культуре. Он же, кстати, раскопал и поселение трипольцев в селе, под названием, естественно, Триполье Обуховского района под Киевом. <p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/05/26/ditjachij_oktet_podr_3112.html Tue, 26 May 2009 23:35:36 +0300 Новини Багатодітні сім’ї у багатьох з нас асоціюються із злиднями, убогістю обстановки, рано зістареними і замученими від постійних клопотів батьками. Родина Глушків із Сущан перекреслила всі ці уявлення. Уже сам будинок, розташований по центральній вулиці села направо від автозупинки, засвідчив, що злиднями тут не пахне. Високий, у два поверхи і, напевне, найбільший у селі, уже здалеку він кидається в очі червоною покрівлею і такого ж кольору металевою огорожею. Такі, зазвичай, будують багаті дачники або ж зарубіжні інвестори, як, наприклад, довелося бачити в Ставах.<p>Далеко не убогою виявилася і обстановка в господі. В усякому випадку, у двох з кімнат, які довелося побачити, - величезній кухні-їдальні і невеличкій залі - панували чистота, затишок і комфорт. Остання була обставлена розкішними м’якими меблями, журнальним столиком і красивими килимами.<p>Втім, найбільше вразили самі батьки багатодітної родини. Павло і Тетяна виявилися молодими, красивими, надзвичайно розумними, доброзичливими, щирими і відкритими у спілкуванні людьми. Вистачило двадцяти хвилин, щоб зрозуміти, що сім’я тут створювалася не хаотично, не з відчаю чи випадково, а на основі взаємної любові, високих моральних цінностей, привитих православною вірою. Власне, саме через це у свої 45 і 38 років відповідно Павло і Таня уже мають двох дорослих синів, п’ятьох школяриків і найменшеньку, п’ятирічну Оленку, яка відвідує дитсадок.<p>Побачити пощастило лише найстаршого. 19-річний Сергій на хвильку влетів в господу, переговорив з батьком і знову побіг у своїх справах. По закінченні школи він навчався в архітектурно-будівельному університеті, але, як кажуть, не потягнув. Далися взнаки, очевидно, рівень сільської освіти, особливо з точних дисциплін, сільський менталітет, а, можливо, й небажання здібного хлопчини відчувати себе не на рівних з випускниками міських ліцеїв і спецшкіл. В усякому випадку Сергій повернувся в рідне село і працює разом з батьком.<p>Натомість студентом став на рік менший Віталій. Він навчається теж на платній основі в технікумі готельно-туристичного господарства. Так що незабаром в родині буде свій товарознавець.<p>Всі інші діти ходять у сільську школу. Майже у кожному з класів значаться прізвище Глушків: Олі - у 7-му, Павлика - у 5-му, Богдана - у 4-му, Юлі - у 3-му і Антона у 1-му. Найменшенька Оленка – не виняток. Але поки що вона відвідує дитсадок, який знаходиться при навчальному закладі. Всі школярики добре вчаться, сумлінні і слухняні. Претензій до них не мають ні вчителі, ні батьки. Та й їм гріх скаржитися на долю. Обділеним чимось від своїх ровесників не почувається ніхто. Всі гарно одягнуті, доглянуті, а, головне, оточені батьківською увагою і ласкою.<p>Сама мама багатодітної родини Тетяна Миколаївна родом із Києва. Як і більшість міських дітей, з ранніх років батьки привозили її на вихідні, канікули до бабусі в село. І дівчинці тут так сподобалося, що Сущани стали її постійною домівкою. Тут закінчила школу, тут знайшла і свою долю, і покликання у материнстві.<p>А ось Павло Миколайович – корінний сущанець. Із сім’ї простих колгоспників по закінченні школи він не мав особливого вибору, а тому залишився в селі. Працював електрозварником, обліковцем на тракторній бригаді і фермі, завідуючим МТФ і будинком культури.<p>Колгосп “Нове життя” тоді гримів в районі. Гарні врожаї, високі надої і прирости давали належні прибутки, а з ними і можливість вирішувати соціальні питання. Зокрема, проводити будівництво житла для спеці-алістів. Павло Глушко потрапив у їх число. І нинішній його будинок був закладений саме за колгоспні кошти. Правда, добудовувати його після приватизації і статусу потерпілого від аварії на Чорнобильській АЕС довелося молодому господарю. І процес цей, за його словами, триває уже 18 років. Недообладнаним до цього часу залишається горище, яке глава сімейства планує перетворити у житловий другий поверх, адже діти дорослішають…<p>Втім, поява в родині двох перших немовлят заставила молодого батька задуматися. На великі гроші в колективному господарстві за урівнялівки в зарплаті годі було сподіватися, та й сам колгосп на початку 90-х у силу відомих причин уже відживав своє. Отож за прикладом інших Павло стає господарем фермерського господарства. Тридцять з половиною гектарів землі, невеличкий колісний тракторець, а головне – бажання працювати на себе, на сім’ю дозволяли не тільки забезпечувати нормальне проживання, а й розширювати родину.<p>Та, як відомо, ніщо не буває вічним. Старенький механізм відпрацював свій ресурс, а купити нині новий трактор навіть не кожне сільгосппідприємство в змозі. Без техніки ж 30,5 га не обробиш. Тому Глушко змушений був передати свою земельну ділянку в суборенду іншому фермеру. Сам же перекваліфікувався в будівельника. Благо, що життя зробило майстром на всі руки. І хоча на роботу потрібно добиратися аж під Київ, шкірка, як кажуть, була варта вичинки. За добру роботу “круті” дачники і платили гарно. Тож не випадково, що після повернення в село, з батьком почав працювати і старшенький Сергій. Однак…<p>На налагоджений, здавалося б, трудовий ритм сім’ї вплинула світова фінансово-економічна криза. Заморозилося будівництво, не стало роботи в Глушків. Скруту у тій чи меншій мірі відчула кожна селянська сім’я. А як за цих умов виживає багатодітна родина? Може, за рахунок державної допомоги на дітей?<p>- На перших діток, - розповідає Таня Глушко, - таку допомогу одержували. Але коли чоловік став фермером, а згодом придбали ще й автомобіль, потрапили у статус заможних родин, яким така допомога не передбачена. Отож викручуємося, як і всі селяни. Тримаємо город, завели поросяток, птицю. Слава Богу, ні ми, дорослі, ні діти - не голі і не голодні. А там, дасть Бог, ситуація поліпшиться і з роботою, і з фінансами.<p>- Взагалі ж, ми не звикли сподіватися на чиюсь поміч чи скаржитися на долю, - доповнює дружину Павло. - Особливо сьогодні, коли поруч багато людей живуть в значно гірших умовах. Причому не тільки матеріально, а й в моральному плані. Маю на увазі алкоголіків, наркоманів, по суті, “ходячих мертв’яків”. Ось кому дійсно потрібна допомога і на державному рівні, і з боку кожного з нас. І ми це у міру своїх можливостей намагаємося робити: не чекати допомоги для себе, а допомагати іншим.<p>Останнім з проявів цього можна назвати перекриття Павлом Глушком покрівлі сільської ради. Безкорисливо і безкоштовно. На совість і для громадського блага.<p>Як уже здогадався уважний читач, подружжя Глушків - віруючі. Вони - християни віри євангельської “Відродження”, чия громада офіційно зареєстрована в Сущанах з 1996 року. Віруючими стали не з примусу, не за віянням модних серед молоді процесів, не від порятунку душі, а від щирого серця. І цю віру скріплюють не просто словами, а високими помислами і діяннями. Власне, і велика кількість дітей в певній мірі зумовлена їх набожністю. “Життя дарує Бог, - стверджує Павло, - і тільки він вправі ним розпоряджатися”.<p>В основі віри християн-євангелістів “Відродження” - загальнолюдські цінності, висока духовність і мораль. Вони не палять і не п’ють, сповідують здоровий спосіб життя, прагнуть своїм буттям приносити радість і користь суспільству і власній родині. Члени громади - як одна сім’я: дружні, відповідальні один перед одним, доброзичливі. Коли перекривали будинок Глушків вже згадуваною червоною покрівлею, на толоку зібралося 19 чоловік. Справилися за два дні.<p>- Ми поважаємо всі віри, - розповідає Таня. - Адже Бог - один, як і його заповіді. Тому ми намагаємося насамперед відродити духовні цінності в людині, які дає релігія, віра в Бога. Для цього, наприклад, влаштовуємо в селі концерти духовних пісень, проводимо народні свята, як от День жатви. Допомогли коштами на газифікацію храму для православних християн, який відвідують переважно старі, малозабезпечені люди. Будемо за власні заощадження будувати і свій молитовний будинок.<p>Віра в Бога між тим аж ніяк не обмежує повноту життя багатодітної родини. У неї - багато друзів, вони відзначають всі свята, відпочивають по можливості на природі, здійснюють подорожі по мальовничих куточках України, беруть найактивнішу участь в шкільному та громадському житті села, привчають дітей не лаятися, поважати старших, допомагати слабшим.<p>- Старший Сергійко - по суті моя права рука, - ділиться секретами утримання чималенької сімейки Тетяна Глушко. - Вміє все. І обід готувати, і прибрати в оселі, і на землі господарювати. Та й взагалі всі діти стараються чимось допомогти і мені, і батькові. Богданчик, зокрема (четвертокласник), нещодавно практично самостійно підбив стелю на горищі, а найменшенька Оленка завжди підсідає до мене чистити картоплю. Так що вже маємо не тільки клопоти, а й радість, віддачу від дітей.<p>- Трапляється, що приходжу додому таким втомленим, що й мислити не хочеться. Але посиджу хвилину-другу, вслухаюсь у обстановку дому, і тут же безпомилково визначаю, чи всі з дітей на місці, чи хтось відсутній. Знаєте, - розмірковує Павло, - багатодітна родина - як оркестр, як музична група, де кожен грає свою партію, має свій інструмент. А ми з дружиною в ньому - як диригенти. Успішні диригенти. Які не скаржаться, а радіють життю, і намагаються зробити його радісним для свого дитячого октету.<p><i>Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ, “Вісник Кагарличчини”</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/05/20/visim_rokiv_taboriv__2992.html Wed, 20 May 2009 17:50:05 +0300 Новини У свій час репресованому, а згодом реабілітованому Федору Матвійовичу Блосі з Липовця сьогодні вже за 90. Хоча поважний вік старенького не забороняє обробляти самостійно 15 сотих городу, готувати їжу, читати без окулярів “Сільські вісті” і мати гарну пам’ять. Кореспондент зустрівся з Федором Блохою, який і розповів читачам про своє життя-буття.<p>- 28 червня мені виповниться 92 роки, - починає свою розповідь Федір Матвійович.<p>- Гарно виглядаєте на свій вік, - не втримуюсь від комплімента літньому чоловікові.<p>- Поголився сьогодні, - посміхається дідусь. - І худий!<p>- За що Ви були репресовані і коли? <p>- Мене судили 17 грудня 1942 року. Воєнний трибунал. В Росії між Івановською і Горьковською областями. Я служив у хімічному батальйоні старшим сержантом, командиром машини. Почалася війна. Нас перекинули в Україну. Радянська армія відступала, німецька була сильніша. Вони ж напали віроломно. Я був зарахований в хімічний батальйон. Іде війна. У кожної військової частини є свої гроші, своя каса. Викликає мене комісар Піров і старший лейтенант Ремез: “Вы поедете в Мариинскую АРСР закупать скот. Вы фельдшер. Знаете упитанность”. Мені давали ще 2 солдати-охоронники. В Арзамасі я сів на пароход і питаю капітана: “Товаришу капітане, ми втрьох, і всі здорові мужчини, чи не можна нам трошки добавочки? (Мається на увазі продуктів харчування. - Авт.). Питання залишилося без відповіді. Тому командиру роти я сказав: “Раз з’їздив, більше не поїду. Бо мені нічого не дають. Добавки до “пітанія” не даєте, нема чого їхать. 650 г хліба і 5 кг консервів на трьох - і ми плаваємо 2 тижні! Це ж мало!” А молоді ж... їсти хочеться... А він пішов та й заявив... Старший лейтенант Олійник з мене зняв погони, обрізав гудзики.<p>- І покарання в таборах відбували?<p>- Три з половиною роки я “сидів” у горьковських таборах і 4 з половиною після перемоги у Комі АРСР. Там (у Комі) цей час я пропрацював фельдшером - шахта № 2, підсобне господарство: 55 корів, 30 коней, телята. Я працював. Заробив “зачоти” і мене звільнили раніше на 7 днів.<p>- Потім поїхали додому? <p>- Ні. Я залишився там працювати бригадиром підсобного господарства, там же, в шахті. Знайшов собі жінку.<p>- А в Липовець коли переїхали?<p>- У 1964 році. Сам я уродженець с. Витачів Обухівського району. Жінка була з Комі АРСР. Вона - працівник зв’язку. А ось це все (показує на хату і подвір’я) - побудував я сам.<p>- Як до Вас ставились жителі села, знаючи те, що Ви були репресовані?<p>- Добре. І голова колгоспу, і парторг, й інші люди...<p>- А де Ви працювали, коли переїхали до Липовця?<p>- На різних роботах. Сіяв. Свиням варив. Кочегаром...<p>- А діти у Вас є?<p>- Нема. І не було. З першою дружиною розлучила війна. З другою дітей не було. Сьогодні чергова річниця, як нема вже на цьому світі другої дружини. Один я. Рідних нема нікого.<p>- А хто Вам одяг виправ?<p>- Обслуговують мене.<p>- Як зараз до Вас ставляться в селі? Чи навідує голова? Чи нормально обслуговує соціальний працівник?<p>- З боку колгоспу мене не ображають. На поминальний день (за дружиною) мені принесли 200 г масла, 3 кг цукру, 5 кг борошна...<p>- Хто Вам готує їжу?<p>- Я сам. Продукти мені Наташа приносить - та, що обслуговує. Отримую пенсію, замовляю що купити. Приносить, я варю. Але більше живу з магазину. Готове. Ковбаса. Пельмені. Риба. Пенсія в мене - 727 гривень і мені отак! вистачає.<p>- Хто ж у Вас на городі робить? <p>- Я сам. В мене така натура, що я ні на кого не надіюсь.<p>Живе Федір Матвійович своїм розміреним життям - на городі топчеться, радіо слухає, читає “Сільські вісті”, причому без окулярів, і бідкається, що не може слідкувати за всіма політичними подіями в Україні - телевізор є, а от з антеною - проблема... Прикро, що нікому в селі нема до цього діла. Голова Кагарлицької районної ради ветеранів Іван Дідович пообіцяв придбати та поставити все необхідне обладнання, щоб телевізор старенький міг дивитися постійно.<p><i>Наталія КРАВЕЦЬ, “Вісник Кагарличчини”</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/05/12/100_litnja_mezha_bur_2993.html Tue, 12 May 2009 17:54:59 +0300 Новини 9 травня ще одна представниця Кагарличчини, жителька Буртів Лукерія Данилівна Савченко переступила столітню межу. Лукерія Данилівна все трудове життя пропрацювала в місцевому сільгосппідприємстві, була ланковою. Про її трудові досягнення свідчить те, що вона була в складі делегації колгоспників на Всесоюзну виставку досягнень народного господарства в 1940 році, є її вклад і в те, що колгосп «Перемога» отримав орден Леніна. <p>За свій вік Лукерія Савченко виростила та виховала трьох доньок, має шість онуків, дев‘ять правнуків та два пра-правнуки.<p> В день іменин голова Кагарлицької райдержадміністрації Тамара Телеш відвідала бабусю та привітала її зі 100-річним ювілеєм. Тамара Сергіївна висловила вдячність Лукерії Данилівні за її трудові та життєві досягнення і вручила ювілярці - довгожительці квіти, вітальну адресу від Президента України Віктора Ющенка та грошову премію, а також плед від районної державної адміністрації. <p> Того ж дня Лукерію Данилівну привітала із славною датою народний депутат України Уляна Мостіпан. Депутатка побажала ювілярці ще довгих років життя та подарувала букет квітів і теплу взуванку.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/05/08/90_deputativ_sil_s_k_2758.html Fri, 08 May 2009 13:15:39 +0300 Новини Аналізуючи нашу діяльність за останні 5 років, я можу впевнено сказати, що 90% депутатів сільських і селищних рад не знають своїх прав, обов’язків і основних законів необхідних їм для функціонування. Звідси випливають абсолютно абсурдні рішення, які потім скасовуються у судах. Це звичайно, якщо такі подання до судів були. В багатьох випадках такі незаконні рішення стосуються земельних махінацій, тому зацікавлені бізнесмени забезпечують захист у судах такого беззаконня. Наша команда неодноразово стикалась з такими випадками. Звичайно, це ускладнює процес відміни незаконних рішень. Страждають громади, у яких крадеться земля при безпосередній участі депутатського корпусу. Контроль з боку правоохоронців у цій царині фактично відсутній. Прокуратура, на моє глибоке переконання, не справляється зі своїми прямими обов’язками. <p>Самі ж депутати потребують серйозних навчань по базовим речам, які їм необхідно знати, оскільки частина таких протизаконних рішень проштовхується із-за незнання законів з боку депутатів. Відповідно не знаючи законів, народні обранці не можуть передбачити наслідки своїх діянь. На жаль, районні ради, які б мали забезпечити проведення таких навчань не зацікавлені у цьому, оскільки самі приймають участь у розбазарюванні землі. <p>У містах ситуація зі знанням чинного законодавства дещо краща. Хоча, як не прикро визнавати, питання корупції цей факт не вирішує. Все одно потрібен жорсткий контроль. У першу чергу з боку правоохоронних органів, далі – правозахисників і громади безпосередньо.<p><b>Юрій Кравець</b>, <i>керівник Правозахисної Групи Київщини</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/05/06/dvomisjachnik_blagou_2699.html Wed, 06 May 2009 14:28:12 +0300 Новини Упродовж останнього місяця у населених пунктах району тривали роботи з благоустрою. Час уже підбивати й перші підсумки. Тож минулого тижня було проведено об’їзд усіх населених пунктів Кагарличчини. Очолили делегацію голова РДА Тамара Телеш, її заступники Зіновій Лялюк та Іван Шевченко, голова райради Роман Коваленко. В об’їзді взяли участь і всі без винятку голови сіл району. У кожному населеному пункті голова села коментував побачене делегацією, давав свої пояснення активності перебігу робіт. Як правило, скрізь центральні вулиці були ошатні та чисті, чого не скажеш про околиці сіл. У зв`язку з цим голів сіл було зобов’язано до 6 травня активізувати роботу з усунення виявлених недоліків, а на 7 травня заплановано підбити остаточні підсумки двомісячника з благоустрою. Кращі села буде премійовано. Результати об’їздів було оприлюднено на колегії районної держадміністрації в минулу п’ятницю та проілюстровано присутнім фотоматеріалами.<p>Що ж побачили делегації під час об’їзду?<p>Перш за все, у більшості сіл ще не завершено ремонт пам’ятників загиблим воїнам. Не скрізь вивезено сміття з вулиць.<p>Якщо ж говорити про кожний населений пункт конкретно, то слід зазначити, що в селі <b>Слобода</b> з поставленими завданнями громада майже впоралася. Це ж стосується і <b>Гребенів.</b><p>Особливих зауважень у делегації до голів цих населених пунктів не було.<p>У <b>Халчі</b> ще не скрізь побілені дерева. На території тракторної бригади - сміття. Ферма, яку викупив “Данфарм” знаходиться у занедбаному стані. Територія недіючого дитсадка не до кінця прибрана. Щоправда, стихійний смітник, який з року в рік з’являється на одному й тому ж місці, повністю ліквідовано.<p>У <b>Зікрачах </b>- де-не-де смітники. У <b>Расавці </b>теж схожа проблема. Особливо - на околицях населеного пункту. Щоправда, при в’їзді в село та в його центрі чисто, дерева побілені, територія цвинтаря упорядкована.<p><b>Стрітівка.</b> У цьому населеному пункті роботи ще більш ніж достатньо. Як зазначив голова села, “сміття вистачає, але людських рук обмаль”. Щоправда, територія біля цвинтаря прибрана, бордюри побілені.<p>Село <b>Стайки </b>- чисте й ошатне. Милують око побілені бордюри та дерева. Та біля магазинів, що належать райСТ, ще й до цього часу не прибрано. Проте, голова правління споживчого товариства Віталій М’ясніков запевнив делегацію, що впродовж тижня ситуацію буде змінено на краще.<p>У <b>Кузьминцях</b> - не скрізь розчищені дерева. У <b>Панікарчі </b>ще не побілено бордюри. У <b>Великих Пріцьках</b> - схожа ситуація. Роботи з благоустрою в цих населених пунктах ще до кінця не завершені.<p>В <b>Уляниках та Балико-Щучинці</b>, в основному, чисто. Щоправда, біля мосту в Уляниках - ще й досі не прибрані купи гілля.<p><b>Півці. </b>Дороги в цьому населеному пункті, в зв’язку із прокладанням газопроводу, перериті.<p>Багато питань виникло в делегації і до керівництва “БРСМ-Агро”. Схоже на те, що керівник цього господарства не думає наводити лад на ввіреній йому території. Аналогічна ситуація і в <b>Яблунівці.</b> На території “БРСМ-Агро” в цьому селі теж безліч гілля.<p>У <b>Зорівці </b>дерева побілені. Біля ФАПу і пам’ятника загиблим воїнам вже прибрано.<p>У <b>Кадомці </b>багато смітників вздовж центральної вулиці села. Біля пам’ятника роботи з благоустрою вже завершені.<p>У <b>Буртах, </b>в основному, чисто. Щоправда, в <b>Краснопілці,</b> що належить до Буртівської сільради, багато неприбраного гілля, та й смітник при виїзді з села не прикрашає цей населений пункт.<p>У <b>Демівщині </b>дерева побілені, проте алеї ще не розчищені. Біля цвинтаря, школи, клубу - чисто. А от на численних територіях, де розташовані будинки, що пустують, - звалища гілля та сміття.<p>* * *<p>У <b>Жовтневому</b>. Пам’ятник воїнам-визволителям має ошатний вигляд. Дбайливі руки селян невтомно трудяться тут щороку, доводячи до ладу усю прилеглу територію. Неподалік пам’ятника воїнам-визволителям і школи стоїть будівля старої школи, яка аж ніяк не прикрашає села. Тому аж проситься вирішити її долю. Дерева і бордюри в Жовтневому, як майже у всіх селах району, побілені, що очам приємно глянути.<p>У <b>Липовці </b>зовнішній вигляд села вказує на те, що тут місцеві жителі дбають про порядок. Сільський голова Олександр Тищенко продемонстрував присутнім ЯК і КУДИ селяни скидають сміття. Це звичайна викопана яма, обгороджена дерев’яними брусками для безпеки селян. Є що запозичити й іншим. Прибрана могила воїнів ВВВ привертає увагу людей, а зліва від неї - парк, який просить допомоги і розчистити його від паростків.<p><b>Шубівка.</b> Загалом село має приємний вигляд. Тут чисто, але де-не-де зустрічаються не знищені купи зі сміттям (поліетиленові пакети, пляшки та інший непотріб). На момент об’їзду шубівчани трудилися на меморіалі, фарбуючи огорожу пам’ятника. Кладовище тут також доводили до ладу. Поталанило шубівському голові і місцевим жителям з таким гарним господарем, як Олександр Широкоступ. Вирішення багатьох проблем села Олександр Васи-льович зазвичай бере на себе.<p>У<b> Ліщинці. </b>Загалом село має гарний вигляд. Але братська могила потребує ремонту.<p><b>Переселення. </b>Село за чистотою і порядком не в перших і не в останніх. Вразив присутніх нефункціонуючий фонтан у центрі села. Та єдину функцію він все-таки виконує - сюди скидають усіляке сміття.<p>У <b>Горохуватці. </b>Чисто і прибрано. На горбі височіє пам’ятник, але... невідомо кому - ні підпису, ні таблички... Допитуємось - виявляється невідомому солдату...<p>У <b>Гороховому. </b>Село хоч і вабить пробудженням природи і побіленими деревами, все ж ложку дьогтю додають так звані “за-двірки” приватної торгівлі - бруд, пляшки, непотріб, навіть сходи до магазину часів чи не дореволюційних. Приватні підприємці, які так не по-господарськи ведуть свій бізнес, ризикують втратити ліцензію на торгівлю. За клубом у Гороховому також є “недопрацьовані” місця.<p><b>Новосілка. </b>Загалом село чисте й прибране. Вразив працюючий комбайн на полі, який у квітні... збирав минулорічну кукурудзу.<p>У <b>Черняхові. </b>Відвідини цього села залишили найгірші враження. Здалося, що тут для благоустрою ніхто палець об палець не вдарив - тогорічні купи осіннього листя, розкидані по всьому селу пляшки, літали пакети, похилились до землі паркани. Біля магазину - аналогічна ситуація, як в Гороховому. Приватні підприємці дбають про прибуток, а про довкілля ніскілечки, чим ризикують залишити торгівлю.<p>У <b>Шпендівці. </b>Пам’ятник воїнам-визволителям перенесено тут до іншого місця, гарно облаштовано. Але старий монумент стоїть обдертий. На стінах сільської ради тут зізнаються у коханні.<p><b>Бендюгівка, як і Сущани, Мирівка і Стави</b> вразили чистотою й порядком.<p><i>На знімках: у с. Балико-Щучинка чистота вулиць підтримується постійно; саме на цій території “господарює” “БРСМ-Агро”; стрітівське гілля чекає своєї черги; автографи на Шпендівській сільській раді; жителі Шубівки фарбують огорожу біля пам’ятника Невідомому солдатові; зламані паркани у Черняхові.<p>Олексій АДАМЕНКО, Наталія КРАВЕЦЬ, “Вісник Кагарличчини”</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/04/29/armija_gartu_spravzh_2613.html Wed, 29 Apr 2009 17:48:29 +0300 Новини Нещодавно для 27 призовників - молодих хлопців - у Кагарлицькій районній школі мистецтв пройшли урочисті проводи. На свято - знаменну подію в житті юнаків - завітали і їхні батьки, і ветерани ВВВ, і високопосадовці ра-йону, бо проводи в армію є одним з виявів непорушної єдності армії і народу, любові та довіри до своїх синів, майбутніх захисників нашої Вітчизни - України. Людмила Кононенко, заступник голови Кагарлицької РДА, привітала юнаків зі святом, побажала легкої служби і вручила конверт з грошима у розмірі 50 грн. кожному “на перші телефонні дзвінки додому”.<p>До призовників звернувся і Кагарлицький районний військовий комісар Володимир Швець, який дав юнакам настанови добре служити і не посоромити своєю службою наш район, побажав розумних командирів.<p>Олег Пурій, перший заступник міського голови, згадав свій час, коли сам ішов до армії, після чого вручив кожному пам’ятні книги про Кагарличчину.<p>Серед призовників було і 2 ржи-щівчанина, яких привітати з пам’ятним днем приїхав заступник Ржищівського міського голови Володимир Бойко. Він вручив юнакам пам’ятні подарунки.<p>З добрими напутніми словами звернулися до хлопців ветеран ВВВ Микола Коробенко, від імені матерів - Ніна Тернова, від дівчат, подруг і коханих - Марина Мельник, після чого священик Олег благословив юнаків на військову службу. Призовники клянуться у вірності Україні.<p>Перед присутніми з концертними номерами виступили Ілона Радченко, Яна Зарічна, інструментальне тріо викладачів дитячої Школи мистецтв у складі Наталії Колисан, Наталії Сінгаєвської та Володимира Миколюка, тріо баяністів (Борис Янченко, Василь Кравчук, Володимир Миколюк), Євгенія Хміль, вокальний дует - Тетяна Голдобіна і Людмила Ігнатенко.<p><i>Наталія КРАВЕЦЬ, "Вісник Кагарличчини"</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/04/23/shkolu_obigri_biopal_2496.html Thu, 23 Apr 2009 18:00:44 +0300 Новини Сьогодні, в часи використання великих обсягів природного газу, на тлі його подорожчання, мабуть, тільки ліниві не говорять про енергозберігаючі технології та про використання нових видів енергосировини. І це зрозуміло, адже навіть використання вугілля замість природного газу не може бути панацеєю, оскільки його ціна з року в рік теж зростає. Частіше під поняттям “біопаливо” розуміють рідкі біодизель, біоетанол тощо, забуваючи про відходи деревини, солому, тверді побутові відходи, біогаз, який можна виробляти з гною та посліду. Тоді як в більшості регіонів України лише будують плани, яким чином перейти на альтернативні види палива, як в умовах фінансово-економічної кризи перекроїти місцеві бюджети, аби зробити перші кроки в цьому напрямку, у Кагарлицькому районі такий експеримент уже розпочато, і є підстави сподіватися, що результат його буде успішним.<p><b>З ЧОГО ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ</b><p>Незважаючи на те, що живемо ми в ХХІ столітті, село Стави ще й до цього часу не газифіковане. Те, що для багатьох людей вже стало буденністю, для жителів цього села так і залишається мрією. Коли ж буде газифіковано населений пункт - невідомо, особливо сьогодні, коли бюджет держави й так тріщить по швах...<p>Є в Ставах чудова школа. У прямому й переносному значеннях цього слова. Зовні - простора і ошатна. Працюють у ній кваліфі-ковані освітяни, вихованці котрих здобували не один раз перемоги на районних олімпіадах, брали участь у різноманітних обласних та всеукраїнських конкурсах з різних навчальних предметів. Проте впродовж багатьох років навчальний заклад ніяк не можна належним чином обігріти. Директор школи Анатолій Глобенко згадує: “Впродовж останніх десяти років неодноразово порушувалися питання про підняття температурного режиму у нашому навчальному закладі, оскільки в морозні дні у приміщенні не більше 12 градусів тепла. Щоб змінити ситуацію на краще, ми проводили і ремонт опалювальної системи, і неодноразово її промивали. Всі ці спроби, які ініціювала і дирекція школи, і керівники села Григорій Галич, а згодом і Володимир Михайленко, і начальники районного відділу освіти Василь Мамій і Любов Коваль, на жаль, відчутних результатів не принесли. Температура в приміщенні зросла лише на 1-2 градуси. Тож довелося шукати іншого виходу. Знову звернулися за допомогою до ра-йонної держадміністрації. І як тільки отримали від першого заступника голови РДА Зіновія Лялюка пропозицію встановити в школі котел, який опалюватиметься соломою, відразу на це погодилися. Адже чули про цю новітню технологію неодноразово. Та й більшість фахівців запевняли, що для нас - це один із найкращих варіантів. Роботи зі встановлення нового котла проходили досить швидко. Представники столичних фірм розробили проектно-кошторисну документацію. Фінансування ж проводилося за кошти Фонду громадянських досліджень і розвитку США CRDF, котрий сприяє розробці в Україні альтернативних видів палива”. <p>І дійсно, основні роботи вже позаду. В зв’язку з цим Анатолій Петрович висловив сподівання, що вже невдовзі ставівчани відчують переваги альтернативного палива. <p><b>ТАКІ ЗВИЧАЙНІ ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧІ КОТЛИ</b><p>Наприкінці зими, проїжджаючи повз Стави, ми помітили поблизу новозбудованої котельні людей, які щось заміряли, активно обмінювалися враженнями. Не вагаючись, відразу змінили маршрут - зайшли на шкільне подвір’я та поцікавилися, про що розмова. Виявляється, щойно відбулося успішне проведення пуско-налагоджувальних робіт нового котла працівниками науково-технічного центру “Біомаса” та Інституту технічної теплофізики HAH України. <p>Інженер НТЦ “Біомаса” Сергій Чаплигін запевнив, що обладнання вже налагоджене належним чином на вихід на робочу потужність. На наше прохання розповісти детальніше про будову котла та принцип його роботи, Сергій повідав, що потужність агрегата - 350 кіловат. Встановлений у Ставах котел - експериментальний, він оснащений додатковим обладнанням, яке відсутнє у промислових зразках. <p>Оскільки спалювання біомаси здійснюється періодично, то системи опалення з такими котлами додатково оснащують ще й водяним баком-акумулятором, що створює запас гарячої води й дозволяє встановлення допоміжних теплообмінників для використання в системах гарячого водопостачання.<p>“Цей котел, - зазначив інженер, - призначений для спалювання середніх тюків соломи. Подібні котли мають найбільше поширення й широко застосовуються в комунальних підприємствах європейських країн. Горіння соломи триває кілька годин в залежності від розміру і кількості завантажених тюків. За цей час тепло, що виділяється, акумулюється у водяному баці-акумуляторі, що входить до контуру котла. Через проміжний теплообмінник тепло передається у мережу. В залежності від зовнішнього навантаження системи опалення чи системи гарячого водопостачання надлишкове тепло, що виділяється під час горіння соломи, збирається в баці-акумуляторі. Такий принцип дозволяє використовувати накопичене тепло ще довго після того, як горіння палива завершилося. <p>Нині науково-технічний центр «Біомаса» розробив та розпочав виробництво котлів потужністю 350 кВт для спалювання круглих та прямокутних тюків. Ведеться розробка котлів потужністю 250, 500 та 1000 кВт для серійного виробництва машинобудівними підприємствами Київської області.<p>Сергій Чаплигін також зазначив, що котел у Ставах - далеко не перший в Київській області. Зокрема, в агрофірмі “Дім”, що в с.Дрозди Білоцерківського району, ще у 2001 році встановлено соломоспалювальний котел пері-одичної дії для тюкованої соломи. Він забезпечує теплопостачання Будинку культури, школи, дитячого садка, адміністративних приміщень та чотирьох двоповерхових будинків, приєднаних до централізованої теплової мережі.<p>На запитання, чи були якісь особливі проблеми під час налагодження енергозберігаючого обладнання у Ставах, Сергій Чаплигін сказав: “Ми зіткнулися поки що із однією проблемою - відсутністю сухої соломи. Постачальник надавав солому, яка в нього зберігалася на відкритому повітрі. Хоч вона зовні ніби й суха, але відсоток вологості перевищує норму. Тож пали - не пали, а вона все одно не горить”…<p><b>СОЛОМА ЯК ПАЛИВО</b><p>У зв’язку з цим згадалися і слова директора школи Анатолія Глобенка. Він, зокрема, говорив, що попередні домовленості про поставку в котельню соломи із сільгосппідприємством вже не діють. “Ми дуже сподіваємося, - зазначив він, - що керівництво району допоможе нам вчасно зробити запаси соломи, щоб вже наступний навчальний рік школярі зустріли у теплій школі”.<p>Які ж вимоги до соломи як палива? Перш за все, вона повинна бути тюкована. Чим більше солома спресована, тим, відповідно, і більша її тепловіддача.<p>Тюки соломи, що використовуються як паливо, можуть зберігатися у штабелях на відкритому повітрі, але краще під навісами або у закритих приміщеннях. У разі зберігання на відкритому повітрі існує ризик, що деяка частина соломи замокне і стане непридатною для спалювання.<p>Тюкування значно зменшує об’єм соломи. Крім того, воно дозволяє механізувати ряд операцій при складанні та транспортуванні біопалива, обслуговуванні котлів.<p>Хімічний склад золи соломи характеризується високим вмістом калію, що зумовлює утворення легкоплавкого шлаку. Високий вміст хлору, який спостерігається в соломі ячменю, вівса та ріпака, при неналежній організації експлуатації котлів може призводити до корозії. Але фахівці запевняють, що ці властивості біопалива не є істотною перешкодою для його спалювання у правильно сконструйованому котлі.<p>Для забезпечення належного ефекту, вологість соломи має становити не більше 20-25%, оптимальне ж значення - 15%. <p>Надійність, безпечність, ефективність і економність систем залежить від якості соломи, її поставок, умов транспортування і зберігання. Це не газ, де відкрив кран і стало тепло... За комфорт потрібно платити, а особливо нині.<p>Зрозуміло, що основна маса соломи може зберігатися на полях, або ж у ангарах сільгосппідприємств, а от запас палива, який забезпечуватиме тижневу роботу котла, повинен знаходитися безпосередньо поблизу, щоб запобігти непередбачуваним недопоставкам. Сучасна доставка соломи і підтримка необхідного запасу палива, як правило, лягає на плечі постачальників, а вартість соломи формується з урахуванням доставки.<p>Перший заступник голови райдержадміністрації Зіновій Лялюк схиляється до думки, що в даному випадку було б доцільніше використовувати власну солому, а не закуповувати її у спеціалізованих організаціях. “Сподіваюся, - зазначив він, - що наші перемовини з керівництвом філії “Комплекс Агромарс” щодо забезпечення Ставівської школи біопаливом завершаться успішно. І господарство погодиться не лише заготовляти пресовану солому, тюки, а й зберігати їх належним чином”.<p><b>ГОЛОВНЕ – ЗНАТИ МІРУ</b><p>Деякі фахівці сільського господарства категорично проти спалювання соломи для виробництва енергії. Вони вважають, що її заорювання сприяє відновленню запасів гумусу в ґрунтах. І це дійсно так. Та чому б цей спротив не скерувати в інше русло - проти спалювання валків соломи на полях, яке масово відбувається щороку в серпні - вересні? Проаналізувати ситуацію із заготівлею соломи в нашому районі погодився головний агроном управ-ління агропромислового розвитку Кагарлицької райдержадміністрації Борис Хоменко.<p>“Сільськогосподарські підприємства, - зазначив він, - ведуть заготівлю соломи для використання як корму для великої рогатої худоби, так і для інших господарських потреб. Якщо брати дані минулого року і планові показники цього року, то у 2009-му планується незначне зменшення заготівлі соломи. Так, в минулому році сільгосппідприємства району виробили 78 тисяч тонн соломи, з них було використано 15,7 тис. тонн на корми, підстил тощо. У цьому році заплановано отримати 69 тисяч тонн соломи, з яких 14,5 тис. тонн підуть на щойно названі сільськогосподарські потреби. <p>Як бачимо, так званий надлишок соломи у минулому році становив 62,3 тисячі тонн, у цьому році він повинен перевищувати 54 тисячі тонн.<p>Проте, не слід забувати, що ця “надлишкова” солома використовується і як добриво. Вона подрібнюється, розстеляється по полю і приорюється. За нинішніх умов, коли міндобрива дуже дорогі, а органічних добрив стало значно менше, це питання набуває особливої актуальності. Тож тієї соломи, яку ми нині маємо, - не забагато, я б сказав, навіть замало. І перш ніж поставити тюкування соломи на масовий потік потрібно все ретельно вивчити і проаналізувати. Що буде дешевше? Чи спалювати солому як біопаливо, чи використовувати її як добриво? Однозначну відповідь дати важко. Адже, якщо землю не підживлювати, вона може виснажитись. А для того, щоб відновити родючість землі, потрібно дуже багато часу. Цей процес може перевищувати навіть десятки років. <p>Звісно, якщо говорити про поодинокі випадки тюкування соломи, то це ніякої шкоди не принесе. А от якщо поставити весь процес “на конвеєр”, то можна отримати і негативні результати”.<p><b>ЗРОБИТИ ПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР</b><p>На економічні показники котлів на біопаливі великий вплив має державна енергетична і цінова політика. Так, в Данії ще наприкінці 70-х років було введено енергетичний податок та податок на викид СО2на такі традиційні енергоносії як газовий конденсат, паливна нафта та вугілля. З урахуванням нових податків, ціни на це паливо майже в 1,5-2 рази перевищують вартість відходів деревини та соломи як палива, що стимулює і є основним рушійним фактором використання біопалива в енергетиці.<p>Звичайно, про запровадження такого підходу в нашій державі говорити ще передчасно. Для цього потрібно, по-перше, підняти рівень життя населення, зробити громадян платоспроможними, а по-друге, провести належні наукові комплексні обстеження всіх територій, з урахуванням особливостей кожного населеного пункту. <p>Що ж до комплексних обстежень районів щодо запровадження ефективних енергозберігаючих технологій, то робота в цьому напрямку вже розпочинається, в тому числі і на Кагарличчині. Як повідомив перший заступник голови райдержадміністрації Зіновій Лялюк, нещодавно у Київській облдерж-адміністрації відбулася нарада щодо аналізу стану енергозбереження та перспектив розвитку енергоефективності в Київській області. Київщина поділена на 6 регіонів. У кожен з них завітають фахівці, які вивчатимуть ефективність використання енергоносіїв. Саме ці люди й будуть допомагати районній владі проводити комплексне обстеження всіх бюджетних закладів щодо запровадження енергозберігаючих технологій. Як кажуть, камінь вже зрушено з місця. А якщо є добра воля, то й результат неодмінно буде.<p><b><i>Олексій АДАМЕНКО</b><p>На знімках: інженер НТЦ “Біомаса” Сергій ЧАПЛИГІН (зліва) щойно завершив пусконалагоджувальні роботи; саме цей котел на біопаливі вже невдовзі буде обігрівати Ставівську школу.</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/04/22/malij_zarobitok_komp_2498.html Wed, 22 Apr 2009 18:09:12 +0300 Новини <b><i>“Шановна редакція!</b><p><br><p>Ми, жителі с. Мирівки, хочемо через вашу газету подякувати листоноші нашого села Лідії Василівні Скрипці... У будь-яку погоду - у дощ і сніг, у бурю чи заметіль вона вчасно доставляє нам очікувану пошту. А ще приносить товари, продукти, які ми замовляємо...”<p><br><p>Т. Пустовіт, М. Колоша, М. Пустовіт (із листа до редакції).</i> Професія листоноші нині - не в фаворі. Навіть в райцентрі гостро відчувається їх дефіцит. І причина цьому - на поверхні: низька заробітна плата при великому обсязі роботи. Попробуй виходити щодня десятки кілометрів та ще й з ризиком для здоров’я. В одному із сіл, наприклад, біля двору листоношу покусала собака. Через це й недостатньо охочих працювати у поштових відділеннях, які, до того ж, почали закривати.<p>Мирівці в цьому плані пощастило. У поштовому відділенні, яке очолює Уляна Гоголь, вакансій немає. Всі чотири листоноші добросовісно виконують свої обов’язки, радуючи односельців свіжими новинами, принесеною пенсією, а декого й можливістю просто поспілкуватися із “свіжою” людиною. Одній із них мирівчани попросили через газету висловити вдячність.<p>Лідія Скрипка народилася і зростала у Мирівці. Але, закінчивши школу, як і багато її ровесниць, вирушила шукати легшого від сільського життя у столицю. Там вийшла заміж, народила трьох дітей, працювала технологом на заводі станків-автоматів імені Горького.<p>Зрозуміло, що не забувала і про свою батьківщину. На вихідні, у свята разом з родиною провідувала стареньку матір, допомагала їй господарювати. І все було добре, поки мати мала ще сил і здоров’я, щоб хоч у повсякденних незначних клопотах обходитися без сторонньої допомоги. Але з часом все змінювалося на гірше. Два роки назад старенька вже ледве пересувалася з ціпками в обох руках.<p>Як єдина дитина в батьків, Ліда не могла спокійно спостерігати за цим. На сімейній раді і вирішили: чоловік Анатолій із старшою донькою Танею, студенткою Міжнародного науково-технічного університету, залишаються в Києві, а вона з школяркою Катею (8 клас) і Віталиком (5 років) переїжджає в село.<p>- У домашньому господарстві робота завжди знайдеться, - розповідає Лідія Скрипка. - Тим більше, що після переїзду ми поповнили його різною живністю. Але з одного городу і хліва не проживеш. Особливо, коли в родині двоє дітей, яким постійно треба виділяти якусь копійку. Тому відразу ж почала шукати роботу. На щастя, мені пощастило. Ось уже 2 роки працюю сільським листоношею.<p>У поштове відділення Ліда і її напарниці приходять після 10-ї години, коли привозять пошту із райцентру. Із годину сортують її, а потім відправляються за визначеними маршрутами. У Скрипки - це вулиці Масленникова, Радянська, Комсомольська і Шевченка. Остання - найвіддаленіша від центру села і тягнеться майже до Красної Слобідки Обухівського району. Її, як правило, Ліда залишає наостанок робочого дня, адже тут і проживає.<p>- Нещодавно “Укрпошта” виділила нам новенькі фірмові велосипеди, що значно полегшило нашу роботу, - продовжує розмову героїня цієї розповіді. - У теплу, суху пору року проблем практично немає. Встигаю завидна об’їхати всіх своїх клієнтів. Значно гірше доводиться восени, взимку. День стає коротким, на окремих вулицях - багнюка, а в руках до того ж дві важкі сумки...<p>На визначеній території Ліда обслуговує 104 пенсіонера, яким доставляє раз у місяць пенсію, особисто передплатила для своїх людей 121 примірник газет і журналів, не враховуючи тих, хто зробив це сам у поштовому відділенні. А ще вона реалізує товари першої необхідності, як-от: пральні порошки, цукерки, олію. Адже престарілі з віддалених вулиць не в змозі дістатися до центру села, тому задоволені новою послугою від листоноші. Сама ж Скрипка має за це 51 грн. доплати за умови виконання місячного плану у 700 грн.<p>Основний заробіток листоноші теж невеликий - 450 грн. Втім, у селі, де сьогодні практично не те що створюються нові, а подекуди скорочуються й діючі робочі місця, люди раді й такій копійці. Надто ті, хто ще й любить свою роботу. Лідія Скрипка - саме із них. Бо крім зарплати, вона одержує моральне задоволення від спілкування з односельцями, від того, що вона потрібна їм, а ще від щоденних подяк за свою скромну, але необхідну працю.<p><i>Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ, "Вісник Кагарличчини"</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/04/03/boris_zhenja_i_nikol_2074.html Fri, 03 Apr 2009 14:21:05 +0300 Новини Десятикласницю міської загальноосвітньої школи № 1 Євгенію Хміль представляти, напевне, зайве. Більшість жителів міста знають це юне дарування з концертів і конкурсів, в яких Женя постійно бере участь.<p>Вона маленька на зріст, але велика своєю щирою душею. Скромність Жені - одна з прикрас дівчини. Все ж чути пісню з вуст Євгенії Хміль - просто задоволення. І це те, що вирізняє її з-поміж інших молодих людей. Любов до пісні у Жені від дідусів і бабусь, мами і тата. Мама дівчини - Тетяна Володимирівна - працює медсестрою в Кагарлицькій районній поліклініці. І хоч, за словами доньки, сцени боїться, все ж дома з донею заводять пісню у два голоси. Тато Жені - Володимир Борисович - трудиться вантажником на цукровому заводі. Він дуже любить слухати доню на концертах, а якщо ті проходять у інших містах - телефонує чи не через кожні 5 хвилин, хвилюючись: “Чи виступила вже? Як?” Сама ж Женя зізнається, що батьки для неї - найдорожчі люди. А ще - 3-річна сестричка Полінка, яка у дитсадку “Теремок” вже проявляє свою сутність у ролі ведучої і солістки.<p>Женя співає з 7 років. Рідною і дорогою стала для неї Школа мистецтв, яку Євгенія закінчила по класу баяна у вчителя Людмили Ігнатенко та продовжує навчання по вокалу у Тетяни Голдо-біної. “Тетяна Павлівна притягує до себе добротою й щирістю, - ділиться Женя про нинішнього вчителя. - З першого дня наших занять я відчула її позитивну енергетику і зрозуміла, що це - МІЙ ВЧИТЕЛЬ. Своїм сьогоднішнім результатом завдячую саме Тетяні Павлівні. Вона розвивала в мені мої здібності. Тому я щиро бажаю їй талановитих учнів”. Згадала добрим словом Євгенія і директора Школи мистецтв Миколу Громика, який “на концертах морально підтримує дітей і переживає, напевне, більше, ніж вони самі”.<p>Женя Хміль неодноразово брала участь у всіляких конкурсах, звідки виходила і лауреатом, і дипломантом, і переможцем - це “Віра. Надія. Любов” (м. Очаків), районні “На крилах творчості”, “Калиновий віночок” тощо. Влітку 2008 року на фестивалі “Мости над Россю” (м. Корсунь-Шевченківський) Женя “взяла” Гран-прі.<p>У школі Євгенія надає перевагу історії, українській та зарубіжній літературі. “А от математику, - каже, - посміхаючись, - недолюблюю. Клас у нас дружний, вболіває за мене на всіх моїх виступах”.<p>Про що мріє Женя сьогодні? “Співати. І вийти на велику сцену, - дістає дівчина з глибини своє сокровенне. - А ще - виступити дуетом з Таїсією Повалій. Я з задоволенням слухаю пісні в її виконанні, ще - Кіркорова і Могилевську. Мені близький народний і естрадний репертуар. Дуже подобається лірична тематика, тому що я переживаю в пісні емоції. І перевагу надаю пісням українською мовою”.<p>Моє традиційне запитання “Яку найважливішу пораду ти отримала в житті?”, яке я ставлю чи не кожному, з ким спілкуюсь, також не залишилось без відповіді: “Борись і ніколи не відступай у своєму житті”, “Не став себе вище за інших людей”, “Завжди слухай своє серце”. Це поради мами, які Женя засвоїла добре, як урок. Не зайве було б дослухатися до них й іншим.<p><b>Наталія КРАВЕЦЬ</b>, <i>Вісник Кагарличчини</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/04/03/nasinnja_vistachit_m_2073.html Fri, 03 Apr 2009 14:17:43 +0300 Новини У районі тривають весняно-польові роботи. Від темпів і якості їх проведення у значній мірі залежатиме кінцевий підсумок хліборобської праці. Втім, як і від насіння, яким проводиться сівба. Згадаймо сакраментальне: що посієш, те й пожнеш.<p>Отже, як справи з посівним матеріалом? - запитую у начальника районної державної насіннєвої інспекції <b>Дмитра ІВАШКА.</b> - План засипки насіння ярих культур по району на нинішній рік складає 2990 тонн, фактично ж сільгосппідприємствами заскладовано і перевірено 5874 тонни. Тобто, посівного матеріалу заготовлено майже на дві сівби. Але, на жаль, не всіх культур. Виконано, зокрема, завдання засипки насіння ярого ячменю, ярої пшениці, гречки, зате менше плану заготовлено посівного матеріалу таких культур, як кукурудза, горох, соя. На середину березня по господарствах райо-ну не вистачало ще біля 350 тонн насіння качанистої, біля 100 - гороху та 120 тонн - сої. Хоча ситуація з кожним днем поліп-шується.<p><b>- Дмитре Євгеновичу, а яка ситуація в розрізі підприємств?</b><p>- Традиційно неоднозначна. Найкраще спрацювали, звичайно ж, наші елітно насіннєві господарства. Так, ПОСП “Дніпро” план засипки насіння ярих культур виконало на 578 відсотків, СК “Агробізнес” - на 396, ПСП “Росава” - на 126. Високі показники також у АФ “Переселенська” - 127%, АФ “Слобідська” - 124, фермерських господарствах “Вікторія” - 114 та “Дар” - 105. На жаль, решта сільгоспвиробників мають значно гірші результати. Наприклад, у СТОВ “Мир” план засипки посівного матеріалу виконано на 89,5%, причому тільки 37% його є кондиційним. У ТОВ “Кагарлицький бурякорадгосп” насіння заготовлено всього 40 відсотків до потреби, установі ВК-115 - 35, у СТОВ “Переможець” - 47. Правда, останнім вже укладено угоду на поставку насіння з фірмою “Мир СЕМ”.<p><b>- З кількістю ми визначилися, а як з якістю?</b><p>- Наведу лише один приклад. З ТОВ “Обрій-Агро”, що в Уляниках, нам на перевірку подали насіння тільки з первинною очисткою. Про яку його якість можна говорити в такому випадку?<p>Хоча у районі є всі можливості засівати поля тільки якісним посівним матеріалом. Маємо три своїх насіннєвих сільгосппідприємства, які, як уже відзначалося вище, заготовляють достатньо насіння як для себе, так і для реалі-зації. Ось і під урожай 2009 року ними закуплено 48,5 тонни насіння еліти, що складає 93,2 відсотка до плану. Зокрема, завезено 14 тонн гороху з Харківського інституту ім. Юр’є-ва, 34 тонни ячменю з Одеського селекційно-генетичного інституту, 0,5 тонни льону.<p>До речі, користуючись нагодою, хотів би попередити сільгоспвиробників району про загрозу придбання фальсифікованого посівного матеріалу. Особливо це стосується насіння кукурудзи та соняшника. Тому при закупівлі треба звертати увагу на наявність етикеток на мішках, дату виготовлення тощо.<p><b>Михайло СЛАВСЬКИЙ,</b><i>Вісник Кагарличчини</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/04/03/pivtsi_benzin_dlja_s_2072.html Fri, 03 Apr 2009 14:12:57 +0300 Новини У понеділок у Півцях, а саме в приміщенні сільської ради, зібралося близько 50 місцевих жителів на збори, щоб почути звіт сільського голови, задати запитання керівникам районних служб й обговорити насущні проблеми.<p>Голова села Анатолій Булига прозвітував перед односельцями про свою роботу. Причому, доповідь Анатолія Миколайовича була без “паперів”, що відразу кинулося в очі.<p>За словами сільського голови, мають люди нарікання на деякі факти роботи “швидкої допомоги” (Ржищівської лікарні). Мовляв, виїжджають своєчасно, на виклики реагують, але ставлять умову: приїдемо, якщо дасте бензин або гроші на нього. Стурбований Булига і з того приводу, що нині, за його словами, стоїть питання про закриття поштового відділення, замість якого буцімто зроблять “пошту на колесах”. А ось питання перевезення громадян назвав взагалі важким, особливо що стосується транспортного з’єднання з Києвом і райцентром. “Спочатку нарікань на роботу “маршруток” не було, - розповідає голова, - а це вже рік як роботою пеервізників ми незадоволені. Хотілося б, щоб обслуговування людей було ввічливе, не викидали селян на перехресті, не довізши... Можливо, це й не прибутковий, а навпаки, збитковий маршрут, але транспортний зв’язок людям потрібен і з Ржищевом, і з райцентром, вважає голова. Особливо у п’ятницю-суботу-неділю, щоб люди могли доїхати до базару і назад”.<p>Питання благоустрою резюмував Булига власною ідеєю: кожного останнього четврга місяця збирати сміття і трактором вивозити на сміттєзвалище. Дороги в селі по вул. 8 Березня, Котовського, Шевченка, 1 Травня потребують великих грошей і роботи. Через роботи, які проводилися по газу, навряд чи й “швидка” доїде до людей. Закликає Булига односельчан до наведення порядку у селі - і біля ставків, і на кладовищі, де самі ж створили звалища. Причому, місцеве господарство ТОВ “БРСМ-Агро” ніколи не відмовляє ні в екскаваторі, ні в машині, щоб допомогти селянам вивезти непотріб.<p>Прозвучав звіт керівника ТОВ “БРСМ-Агро” Юрія Алазарова, до якого в людей були свої запитання, приміром, чому дали таку пшеницю, що й кури не хочуть їсти? А ще - чому на зерно космічні ціни? Мовляв, читали селяни у районній газеті, як обходяться з орендодавцями в Слободі і Переселенні, то тільки позаздрили - до людей там ставляться по-людськи і ціни помірні ставлять.<p>Дільничний інспектор Ржищівського міського відділення міліції Павло Гудзій вказав, що криміногенна обстановка в селі спокійна. А з тим правоохоронець попередив, щоб люди не сіяли маку і конопель, адже це тягне за собою кримінальну відповідальність. Крім того, зауважив міліціянт, з появою у селі невідомих людей, які пропонують щось купити, поміняти гроші тощо, телефонуйте голові села або в міліцію, щоб не стати жертвою шахрайства. Голова ж села звернувся і до дільничного, і до селян з побажанням викоренити торги самогоном.<p>На запитання людей, які стосуються газу, дав відповіді ке-рівник філії “Київоблгаз” Сергій Сьомка. Між іншим, попередив: чуєте запах газу - викликайте аварійно-диспетчерську службу (телефон 104). Крім того, не зберігайте газові балони в клунях чи сараях. Всі вони повинні бути вивезені газовою службою.<p>Виступили перед селянами керівник Управління праці та со-ціального захисту населення Марія Гребельник, представник Пенсійного фонду Оксана Циганок, Кагарлицької ЦРЛ - Віктор Заїка. Анатолій Булига вказав, що село має великий відсоток по захворюваності на туберкульоз. Тож, питання - як можна втримати у лікарнях хворих на сухоти? - не дає йому спокою. Мовляв, від-правлять хвору людину на лікування, вона там випила спиртного - й тікає із закладу. То що ж робити, коли у людей відкриті форми недуги? Віктор Заїка пояснив, що механізму примусових відправок і лікувань немає. Тому вплинути на таких людей може тільки громада.<p>Місцева жителька Галина Василяка підняла питання стосовно ...приватизованого ФАПу. Запропонувала Галина Миронівна підняти архів, перевірити документи стосовно даного питання. За словами голови, у 1996 році колишня працівниця ФАПу приватизувала половину його будівлі (житлову частину), сама в селі не живе і не працює, а житлову площу здає квартирантам. “То невже, якщо працюєш на фермі, - можна приватизувати ферму, у школі - школу?! - не вгавають люди. - Чому не поселити там нинішнього фельдшера?”<p>Заступник голови Кагарлицької РДА Іван Шевченко взагалі назвав даний факт безглуздим і навіть злочинним відносно громади, адже це абсолютно не в її інтересах. Іван Олександрович запропонував: “Якщо рішення по приватизації сфальсифіковано, дайте сигнал від нинішньої сільської ради, опитайте депутатів і готуйте матеріали до суду! Дивно й те, що приватизація була у 1996 році, а тільки сьогодні це питання піднімається. Чому громада мовчала раніше?”<p>У приклад Юрію Алазарову Іван Шевченко поставив Анатолія Ворону, який став “батьком” для 5 сіл. Тож, якщо прийшов у село вести свій бізнес - будь господарем і допомагай. А пшениця не може бути такою дорогою, яку дає господарство людям. Стосовно роботи пошти і недопущення її постановки “на колеса”, то той же Ворона пообі-цяв доплачувати поштарям, лише б селянам було добре і вони мали таке відділення, як мають сьогодні. А ось сам голова села про випадки, коли перевізники “викидають людей напівдорозі”, реагує пізно, чекаючи сільського сходу. Можна відразу написати заяву до РДА по цьому факту, де вказати число, час, маршрут і претензію. Те, що стосується засмічених та завалених територій біля ставків, то селяни своїми діями накликали на себе обласну екологічну інспекцію.<p> <p><b>Наталія КРАВЕЦЬ</b>, <i>Вісник Кагарличчини.</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/03/23/juridichne_volonters_1821.html Mon, 23 Mar 2009 17:10:05 +0300 Новини Питання знання своїх прав і, відповідно, чинного законодавства є як ніколи актуальним сьогодні. Щодня ми піддаємося впливу хамства у магазинах, шахрайства в органах державної влади, тиску банків і т.д. До кого звернутись? Можна до адвокатів, але де взяти на них гроші? А за «просто так» ніхто не хоче допомагати. Альтруїсти-правозахисники зараз є дефіцитом. На терені Київщини функціонує фактично одна-єдина команда однодумців правозахисників, яка об’єдналась і створила <b>ПРАВОЗАХИСНУ ГРУПУ КИЇВЩИНИ</b>. Очолює групу юристів <b><i>ЮРІЙ ГРИГОРОВИЧ КРАВЕЦЬ</b></i>. <B>Юріє Григоровичу, коли і як з’явилась думка просто так допомагати людям?</B><p>З'явилась така думка дуже давно, а от втілювати її у життя почали 5 років тому. На зламі часів (у 2003 році) потрібно було вибирати: сидіти і чекати поки все само собою станеться або брати ініціативу у свої руки і працювати. Маючи фах політолога-правознавця і море енергії, я почав діяти.<p><b>Що саме ви маєте на увазі під словом діяти?</b><p>Наближались президентські вибори і, відповідно, мій вибір на той час був – Ющенко В.А. Очолював два виборчих штаби – Броварський міський і районний. Пізніше став довіреною особою по всьому округу №98. Відповідно, допомога людям стала моїм основним заняттям. Після виборів пропрацював трохи менше року в Броварській районній адміністрації – заступником голови. Намагався на своєму місці створити всі умови для ефективної роботи працівників РДА і, звичайно, захистити права жителів Броварського району.<p>Не змирився з хамством і злодійськими замашками Діденка і пішов за власним бажанням. <p>Захист прав громад став самоціллю.<p><b>Наскільки я зрозуміла, фахівці ПГК (Правозахисна Група Київщини) працюють по всій області?</b><p>Ми намагаємося. Проблеми існують у всіх регіонах. По мірі звернень наша команда виїжджає в той чи інший район чи місто. За останні роки вдалося допомогти понад 3000 громадянам. І це без перебільшення. А якщо враховувати те, що в багатьох випадках наша команда допомогла зняти зі своїх посад злодіїв і шахраїв, то від цього виграли цілі села. У випадку з головою Броварської РДА Діденком – виграв цілий район. Близько 70% матеріалів зібраних нами зараз використовується у справі. Це результат 3 річної боротьби. Безпосередньо зараз, працюємо по Вишневому, Боярці, Обухову. Звернення від людей надходять з більшості районів області і навіть з Києва.<p><b>З якими проблемами найчастіше доводиться стикатись?</b><p>Дуже багато зловживань у земельній і соціальній галузі. Земля шаленими темпами крадеться тисячами гектарами, а райони, міста і села від цього не мають нічого. Мільярди гривень осідають у кишенях владних ділків. Багато питань виникає у зв’язку з перевищенням або невиконанням своїх службових обов’язків з боку посадовців. Останнім часом багато звертається постраждалих від будівельних афер. Звичайно, ми не відмовляємо людям і у простих речах, на зразок складення скарги, залагодження шлюбних конфліктів в юридичній площині і т.д. До речі, допомога у такому тонкому питанні, як шлюб, може врятувати психіку дитини. А це є дуже важливим для нас. <p><b>Скільки юристів зараз працює у вашій Групі?</b><p>Зараз працює 12 фахових юристів. <p><b>Справляєтесь?</b><p>Знаєте, рук і голів не вистачає. Звернень все більшає. <i>На жаль, юридичне волонтерство нині не в пошані</i>. Звичайно, простіше помахати прапором, крикнути декілька простих гасел, зробити вигляд, що переймаєшся проблемами людей, а потім хапнути свій шмат грошей за мовчання і зникнути. Так працює частина, так званих, правозахисників. Але працювати щоденно і методично майже ніхто не хоче. Ми завжди раді нових членам нашої команди. Це справжні патріоти. <p>Дуже допомагають нам наші прихильники, яких по області досить таки багато. За це їм велика подяка. <p><b>Якщо всі працюють безкоштовно, то за що ви існуєте?</b><p>Кожен з нас, крім нашої правозахисної діяльності, заробляє гроші. Всі по різному. Хто юридичним ремеслом, а хто й ні. <p><b>Юріє Григоровичу, знаю, що ви практикуєте доводити справи до кінця. Крім судів, у разі потреби, піднімаєте людей на акції протестів. Зараз плануєте якісь радикальні заходи?</b><p>Ви правильно сказали, у разі потреби. Тобто, протест - це захід, який використовується тільки у крайньому разі. Коли судові інстанції або вищі державні органи влади не реагують на крик відчаю людей. Тоді, для привернення уваги громадськості нам доводиться піднімати людей. Досвіду і у цій царині вистачає. <p>Зараз нічого такого не плануємо. Єдине над чим працюємо – це проведення виїзних прийомів у селах Київської області. Плануємо почати у другій половині квітня і проводити прийоми до липня. Щотижня - 2 села в одному районі.<p><b>Якщо не секрет, у яких саме районах відбудуться ці заходи?</b><p>Не секрет. Броварський, Києво-Святошинський, Васильківський, Вишгородський, Бородянський, Бориспільський, Переяслав-Хмельницький, Баришівський, Обухівський, Васильківський, Білоцерківський, Фастівський. 12 тижнів - 12 районів, 24 села. У разі, якщо з інших районів ми почуємо сигнал SOS, то виїдемо і туди. <p>Люди в селах дуже потребують кваліфікованої юридичної допомоги. При чому набагато більше ніж у містах. <p><b>Що б ви хотіли сказати нашим читачам?</b><p>Не так сказати, як закликати допомагати людям, не чекаючи віддачі. Якщо у вас є час і бажання, підключайтесь. Неважливо, чи маєте ви юридичну освіту, нічия допомога не буде зайвою. Телефонуйте -<b> 8-067-406-95-98</b><p><b>І останнє питання. Ваша діяльність завжди, як кажуть, на грані фолу. Маю на увазі, що незадоволених вами шахраїв вистачає. Не боїтесь за свою безпеку?</b><p>Немає коли боятись. Багато роботи.<p><b>Дякую за плідну розмову.</b><p><i>Розмову вела<b> Наталка Бурмас </i></b><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/03/19/s_he_dva_smittezvali_1745.html Thu, 19 Mar 2009 21:21:37 +0300 Новини <b>РЖИЩІВ</b> Як би зима не тужилась, зберігаючи морози і холод, а вже в природі явні ознаки пробудження до весни. Отже, невдовзі зарясніє зеленим листям, травою. І, як завжди о цій порі, — забіліє-засіріє ще й стихійними сміттєзвалищами. На жаль, Київщина вже не одним роком саме так — з купами сміття — розпочинає весну. Головна тут причина — ще не навчились постійно, у всі пори року, прибирати там, де живемо, належно дбати про довкілля. Хоча мова — не про всіх. У Ржищеві, скажімо, незалежно від того, спека надворі чи морози, місцева влада постійно тримає на контролі питання благоустрою. Тому перше приємне враження у тих, хто сюди приїжджає, це охайність міста. Хоча всіх проблем із благоустроєм тут ще не вирішено. <p>— З минулого року і по цей час, — каже заступник міського голови Володимир Григорович Бойко, — займаємось питанням відкриття нового полігону твердих побутових відходів для міста. Адже той, що є, експлуатується вже понад тридцять років, і його потужності нині по прийому побутових відходів, по суті, вже майже вичерпані. Та й розташований він поблизу траси на Київ, що дещо недоречно для Ржищева, який намагаємось зробити у всіх відношеннях привабливим як для місцевих жителів, так і для туристів. Отже із місцевого бюджету виділили на проектні роботи для нового полігону 150 тисяч гривень, а також звернулися за фінансовою підтримкою у цьому до обласної ради. Нині також визначається, де найдоцільніше у всіх відношеннях виділити 4 гектари землі під полігон. А щодо поточних робіт з благоустрою, то продовжуємо ремонт доріг, роботи по зовнішньому освітленню вулиць.<p>Є ще одна проблема. По місту нині, як це було визначено за зиму, 560 старих дерев (в основному тополі) хворі, трухляві. В тому числі з вини омели, яка їх так густо обсипала, що вже важко дати раду. В цю весну їх буде зрізано і висаджено нові саджанці. А от із стихійними сміттєзвалищами "війна" триває постійно. Нещодавно два із них, котрі були у приватному секторі на вулицях Менжинського та Богдана Хмельницького, ліквідовано. На полігон з них було вивезено для захоронення чотири вантажівки сміття. На черзі — інші стихійні сміттєзвалища, де менші за розмірами тих, що ліквідовані, де більші. <p>— Але у будь-якому випадку, — наголосив Володимир Григорович, — до ліквідації стихійних сміттєзвалищ як залучали, так і залучатимемо місцевих жителів. Хоча б із тих міркувань: хто раз прибере на своїй вулиці сміття, потрудиться для цього, той вже не понесе знову на це місце побутові відходи з власного двору. Нікуди не понесе, зробивши для себе висновки, що довкілля поза межами власного паркану — це також не "чуже" довкілля. І тут має бути чисто, як і у власному дворі чи у хаті, квартирі. Уроки, сказати б так, поваги до благоустрою у нас також поширені по навчальних закладах. Відповідально ставляться до робіт із благоустрою і всі місцеві організації, підприємства. Весна цьому має стати ще одним підтвердженням. Днями у міськраді вже остаточно визначились із обсягом робіт, який маємо виконати всією громадою на весняних суботниках.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/03/17/robotu_kagarlits_kog_1693.html Tue, 17 Mar 2009 17:08:38 +0300 Новини Колектив Кагарлицького житлово-експлуатаційного підприємства, підбиваючи підсумки, виокремлює недоліки і проблеми, шукає можливості, аби позбутися їх, ставить нові завдання по кращому обслуговуванню населення. <p><br><p><i>Інтерв’ю з директором КЖЕПу В.П.ЗЕЛЕНЬКОМ </i><p> - В першу чергу хотілося б наголосити на тому, що наш КЖЕП і більше, і краще ніж у попередніх роках виконав ремонтних робіт у житловому фонді міста. За рік, що минув, на поточні та капітальні ремонти витрачено 70 тисяч 456 гривень, що значно більше в порівнянні із 2007 роком. Здебільшого піддавалась ремонту покрівля будинків, водопостачання, заміна вхідних дверей.<p><i>- А можете навести конкретні приклади? </i><p>- Їх немало. Так, є за що дякувати нашому підприємству тим, хто мешкає в будинку №5 з вулиці К.Маркса - там проведено ремонт покрівлі. Ремонтувались покрівлі і в будинках №2 з вулиці Білоцерківської, №6 - Дачної, №16-Незалежності, №34 - Комунарської. У шістьох будинках ми провели поточні та капітальні ремонти мереж постачання води. Крім того, займались і заміною вхідних дверей.<p><i>- А як цього року? Заявки є? </i><p>- Заявок багато. Особливо на ремонт покрівель. Розумію прагнення жителів, всі вони хочуть комфорту. Але ж у зв'язку з цим виникає і питання фінансів. Поточний ремонт-це одна із складових тарифу. Отож, люди добрі, платіть вчасно, щоб відповідна сума неухильно накопичувалась і її можна було потім використати на ремонти. Ось вам приклад. Надійшла заявка від жителів багатоквартирного будинку №10, що по вулиці Білоцерківській. Здавалося б, яка проблема, людські і технічні ресурси в нас є, до ремонту можна приступати хоч зараз. Але ж цей сорокап'ятиквартирний будинок заборгував КЖЕПу понад вісім тисяч гривень. Таким чином і накопичилось коштів по цьому будинку мало. За що ж ремонтувати? Ми ж не можемо знімати кошти, накопичені по інших будинках, де платять вчасно і в повному обсязі.<p><i>- Отже, питання платежів сьогодні актуальне для підприємства? </i><p>- Та воно завжди актуальне. Наведу вражаючі цифри. На сьогодні заборгованість по населенню складає 79975 гривень. А по організаціях - 2361 гривня. Які у нас важелі впливу на неплатників? Проводимо відповідну роз'яснювальну роботу. А як це не допомагає, подаємо до суду. На даний час у Кагарлицькому суді - 8 судових справ на суму 9450 гривень, у Апеляційному суді - 3 справи (2400 гривень). Є одна справа і у Верховному суді (800 гривень).<p><i>-Ну, з ремонтами зрозуміло. А якщо до вас надходить заявка по інших питаннях? Скажімо, забилась каналізація... </i><p>- Звичайно, що реагуємо на такі сигнали негайно. Ось, наприклад, недавно надійшло повідомлення про те, що забилася каналізація в одному з будинків, що по вулиці К.Маркса. Працювали наші сантехніки і у вихідний день, працювали допізна і старанно, претензій до них немає. Але ж є претензії до окремих жителів міста, які, на диво, проявляють кричущу недбалість та власну неохайність, перетворюючи каналізаційну систему у сміттєзвалище. Користуючись нагодою, ще раз хочу звернутись до населення: будьте уважнішими, бережіть комунікації - це ж на ваше благо!<p><i>- Який зараз склад колективу КЖЕПу? Які настрої? Зарплату одержуєте вчасно? </i><p>- Нині у нас на підприємстві нараховується 4 слюсарі-сантехніки, стільки ж двірників, 3 водії, електрик. Заборгованості по зарплаті, на щастя, немає. Не дивлячись на те, що тарифи на квартплату (утримання будинків і прибудинкових територій) не змінювалися з липня минулого року. Хоч ціни і підвищувалися на енергоносії.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/03/13/v_nastupni_dekil_ka__1579.html Fri, 13 Mar 2009 11:52:55 +0300 Новини Настає зоряний час сільськогосподарських районів. Причина цьому дуже проста. Промисловість переживає серйозну кризу, будівельна галузь – лягла і навряд чи підніметься ще зо два роки. Нерухомість, яка кормила чимало людей у пристоличних регіонах – стала не актуальною. Інвестори, налякані нестабільністю у державі, тікають з України, виводячи з держави при цьому всі свої ресурси. Тобто, всі золоті карти, які отримали міста і райони, що знаходяться під Києвом – биті. Для людей, у яких немає грошей не стоїть питання купівлі майна, чи то купівлі взагалі чогось нового. Всі намагаються перебитися старими запасами. Доношують старий одяг і взуття, працюють на не модифікованих комп’ютерах, відмовляються від запланованого ремонту і т.д. Єдиною незмінною і незамінною одиницею споживання для мешканців Київщини (і всієї України) залишається їжа. А вона, як відомо у готовому вигляді ніде не росте ( крім овочів і фруктів). Більше того, потребує колосальних трудових вкладень. Київщина опинилась у ситуації, коли райони, на які раніше влада дивилася, як на другорядні, тепер можуть стати основним локомотивом області. <p><b>Кагарличчина, Володарщина, Бородянщина,Ставищанські, Таращанські і Рокитнянські краї, Згурівка і Яготин</b> - і решта районів, пріоритетом для яких було і є ведення сільського господарства – в наступні декілька років врятують наш регіон від зубожіння. Переконаний, що зараз підуть туди немалі кошти. Як державні, так і інвестиційні залучення. <p>Люди їдять. І без цього не можуть існувати. І яка б криза не накривала світ, аграрії потрібні завжди. Але потрібні пам’ятати, що вони потребують допомоги. Вкрай необхідно згадати, що Україна – аграрна держава. От тільки селяни – далеко не самий авторитетний клас у нашій державі. Можливо, жахлива криза, принесе свої позитивні плоди і Київщина-аграрна відродиться. Колись ми могли прогодувати третину світу, то невже не прогодуємо самі себе!!!<p><i>P.S. Міські жителі, втомившись від безрезультатних пошуків роботи, йдуть працювати до землі, розуміючи перспективу цього заняття.</i> <p><b>Олексій Заремба</b>,<i> для ВАРТИ</i> <p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/03/10/jak_choloviki_perezh_1489.html Tue, 10 Mar 2009 11:35:34 +0300 Новини 8 березня - це знаменна подія у житті кожного чоловіка. Так, чоловіка, я не помилився. Для жінок це свято, а для нас подія, в позитивному сенсі цього слова. Жінки в цей день чекають від нас море квітів, ресторани і океан компліментів. Принаймні так було до цього часу. Що ж змінилося зараз, у часи економічних колапсів? Почнемо з 6 березня, коли всі чоловіки вітали своїх жінок на робочих місцях. Проходжу я по Кагарлику і спостерігаю за квітковими прилавками. Якщо у минулому році, чоловіки оберемками тягли троянди, при цьому на їхньому обличчі світилося море гордості за себе - то цього року скромні хризантеми стали піком щедрості і це ще не самий поганий варіант. Поговоривши зі своїми знайомими, я зрозумів, що більшість жінок залишилися взагалі без квітів. Затурканих чоловіків, мучило одне питання – «Що подарувати дружині і за що накрити стіл хоча б для себе, не кажучи вже за гостей». Ходити в гості зараз – це ознака дурного тону. Раді тобі будуть, звичайно, але краще приносити все з собою. Що ж до «корпоративів», то судячи зі всього вони починають вимирати. Найкращим подарунком стає заробітна плата і присутність роботи, як такої. <p>Ми вчимося економити і отримувати багато задоволення з невеличких благ. Тому віддамо належне нашим кагарлицьким жінкам – вони оцінили наші потуги своїми чарівними посмішками.<p>Наші дружини і подруги. Окрема їм подяка за розуміння. Так, більшість з нас не змогли побалувати своїх жінок цінними подарунками, але ми компенсували це увагою. <p>Чоловік - це головний фінансовий стабілізатор в сім’ї. Цей стереотип діє до сьогодні і нам ой як нелегко втримати марку. Виявляється чоловіків також звільняють, вони також бувають у відчаї (хоча не показують цього). Тому ніжні жіночі плечі вимушені тримати все більший тягар. Вони і мами, і найкращі працівниці, і коханки. <p>Кагарлик так само штормить як і всю державу. Безробіття росте, грошей меншає. Та все одно ми любимо своїх жінок і готові заради них на все. Навіть в такий святковий день – помити плиту, прибрати в квартирі і вибити килими. І можливо на десерт – приготувати романтичну вечерю. <p><b>Олексій Заремба</b>, <i>для ВАРТИ</i> <p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/02/17/vshanuvali_voiniv_in_1071.html Tue, 17 Feb 2009 15:11:27 +0300 Новини У четвер, 12 лютого, у актовому залі Кагарлицької районної школи мистецтв пройшли урочистості з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав. <p>У заході взяла участь заступник голови Кагарлицької РДА Людмила Кононенко, яка побажала воїнам-інтернаціоналістам району міцного здоров’я й усіляких гараздів, а з тим - вручила Анатолію Германенку, Івану Дідовичу, Петру Косенку, Василю Лакатошу і Юрію Плигуну квіти, Почесні грамоти Кагарлицької РДА за активну громадську позицію, сумлінну працю, особистий внесок у розв’язання проблем ветеранів з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 20-ї річниці виводу військ з Афганістану з премією у розмірі 100 гривень кожному.<p>З привітальним словом звернувся до присутніх голова Кагарлицької районної ради ветеранів, колишній воїн-афганець Іван Дідович. П’ятьох загиблих - Віктора Зеленського, Тараса Шевченка, Андрія Мулявка, Миколу Юрченка і Володимира Васильчука учасники заходу вшанували хвилиною мовчання.<p>Для воїнів-інтернаціоналістів прозвучали музичні твори у виконанні викладачів та учнів Кагарлицької районної школи мистецтв. Відтак, порадував присутніх народно-інструментальний оркестр “Колорит” під керівництвом Наталії Колисан. Глядачі отримали велику естетичну насолоду від виконаних ним творів. Євгенія Хміль виконала пісню “Віночок”, а тріо саксофоністів у складі Владислава Захарченка, Максима Осадчого і Ігоря Витищенка продемонстрували майстерність гри на духових інструментах. Єгор Громико чудово виконав “Фінську польку” на баяні, а пісню “Місяць на небі” душевно заспівали ведучі заходу, викладачі закладу Тетяна Голдобіна та Людмила Ігнатенко. Тріо викладачів у складі Володимира Миколюка (баян), Наталії Колисан (домра) та Наталії Сінгаєвської (фортепіано), а згодом і оркестр баяністів “Гармонія” завершили концертну програму.<p>За традицією, воїни-інтернаціоналісти району провідали могили своїх побратимів, а також матерів загиблих Віктора Зеленського та Тараса Шевченка, вручивши їм від міського голови квіти і матеріальну допомогу у розмірі 200 гривень кожній.<p>Наступного дня воїни-інтернаціоналісти Кагарличчини побували на обласному заході, приуроченому вшануванню учасників бойових дій на території інших держав.<p><b>Наталія КРАВЕЦЬ</b>, <i>Вісник Кагарличчини</i><p><b>На знімках:</b><i> колишній воїн-афганець Іван ДІДОВИЧ отримує нагороду з рук заступника голови Кагарлицької РДА Людмили КОНОНЕНКО; воїни-інтернаціоналісти задоволені ува-гою до них; виступає народно-інструмен-тальний оркестр “Колорит”</i>.<p>Фото автора. <p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/02/12/_shans_dlja_pljutiv__973.html Thu, 12 Feb 2009 15:22:52 +0300 Новини На тракторних бригадах, що ще збереглися, сьогодні панує спокій. Частина механізаторів використовують відносне зимове затишшя від цілорічної праці на полях у заслужених відпустках, а для декого бесплатні відпустки розтягнулися на невизначений час у зв’язку з фінансово-економічною кризою. По правді кажучи, не дуже сподівався застати когось і на такій же базі, що розташувалася обіч траси з Мирівки на Шпендівку.<p>Втім ще з дороги помітив перші ознаки того, що бригада не пустує. Кілька собак під стінами довгого приміщення майстерні засвідчували, що даром вони не мерзнули б на бригаді, а сторожують територію з надією на миску харчів від людей.<p>На присутність останніх уже при в’їзді на територію бригади вказували також два легкових автомобілі, стук молотків у приміщеннях, а ще – смачний аромат жареної картоплі.<p>Зачувши гавкіт чотириногих сторожів, із майстерні вийшли кілька механізаторів, з цікавістю визирнула із інших дверей кухарка у білому фартусі, а згодом з’явилися і самі господарі бригади – мирівські фермери Олексій Плюта і Сергій Шостак.<p>У фермерському “офісі”, куди мене запросили гостинні господарі, не було особливого лоску, зате було найголовніше – тепло. Я із задоволенням розстебнув “блискавку” на зимовій куртці… <p><b>РІЗНІ ШЛЯХИ ДО ФЕРМЕРСТВА</b><p>Олексій Плюта за професією – педагог. Тривалий час вчителював у Мирівській десятирічці, був і директором навчального закладу. Викладав трудове навчання, в яке з настанням незалежності України, а відповідно і змінами в соціально-економічній політиці був включений і курс “Фермерство”.<p>- Фермерство ме-не захопило, - зізнається Олексій Олександрович. – Тому, навчаючи дітей, одночасно вчився і сам, не обмежуючись тільки шкільною програмою, із задоволенням читав про розвиток і діяльність фермерів у зарубіжних країнах, купляв спеціальні брошури, з цікавістю спостерігав за становленням фермерських господарств, які почали створюватися у Мирівці. А ще по-доброму заздрив новим господарям землі…<p>Олексій Плюта із тих, хто безмірно вірить у багату і щасливу Україну. З цього приводу він наводить біблійні історії, розповідає дотепні анекдоти, хоча найефективнішим аргументом, звичайно ж, вважає найродючішу в світі українську землю. Не вбили цей оптимізм і невиправдані сподівання на незалежність держави та голослівні обіцянки нинішніх лідерів. Натомість, з’явилося інше: розуміння того, що в складний період становлення України треба сподіватися не на доброго дядька в особі Президента чи Прем’єра, а на власні сили. “Спасіння потопаючих - справа рук самих потопаючих”, - любить повторювати він відоме прислів’я.<p>Втім, це прийшло пізніше. А тоді, десь у 1993-му просто було бажання спробувати себе у новій іпостасі. Благо, що знав для цього не тільки теоретичну підготовку, а й практичний досвід праці на землі. А ще – “золоті” руки і світлу голову. Знав і досконало володів різноманітною технікою, вмів майструвати і слюсарювати і при цьому продовжував вчитися.<p>На робочому місці Олексія Плюти і сьогодні настільною книгою залишається підручник “Бізнес-план” – основа основ, на його думку, підприємницької діяльності.<p>Перші його земельні володіння обмежувалися 9 гектарами. Для їх обробітку він практично із нічого самостійно склав старенький Т-40, прикупив відповідне знаряддя. При цьому продовжував працювати в школі. Фермерство для нього на той час асоціювалося з хобі – улюбленим заняттям у вільний від роботи час. Паралельно захопився бджолярством. Розвів досить-таки чималу пасіку. Наслідуючи приклад американських фермерів, які практикували річну міграцію своїх пасік від Мексики до Канади, зробив пересувним і своє бджолярське господарство. Мав від цього непоганий зиск. Ладилися справи і на земельній ділянці. Як наслідок, виникла дилема: чому ж віддати перевагу – бджолам чи землі? Проста логіка підказала правильний вибір. Хліб – основна їжа людини, а ось одним медом ситим не будеш. Ось так у 1995-му Олексій Плюта офіційно став володарем 50 га фермерської землі, передбаченої законодавством, а у Мирівці з’явилося нове фермерське господарство “Плюти”.<p>Саме “Плюти”, а не “Плюта”, застеріг Олексій. Бо назване воно не його прізвищем, а на честь діда – доброго і вмілого хазяїна у дореволюційній Мирівці.<p>- Дід із своєю сім’єю мав 140 десятин землі, - розповідає його нащадок. – Я на свої очі бачив на старій дореволюційній карті надпис “Господарство Плюти”, яке було розташоване між Мирівкою і Антонівкою. На жаль, справжніх господарів радянська влада тоді не цінила. Діда чекала гірка доля розкуркуленого, а ось мені після побаченого на карті, захотілося відродити колишнє родинне господарство…<p>Дещо по-іншому прийшов до фермерства Сергій Шостак. У Мирівці він з’явився із дипломом про вищу сільськогосподарську освіту, а відповідно й зайняв посаду агрохіміка у місцевому колгоспі. Робота була дуже відповідальна, та він справлявся. І, безперечно, як фахівець, робив свій немалий вклад, щоб у “Дружбі” були високі врожаї всіх сільгоспкультур.<p>- Втім, уже тоді молодий грамотний спеціаліст не міг не помітити негативів колективного господарювання. Колективне, як відомо, - нічиє і чимало колгоспників трудилося за цим принципом. На величезних за штатами тракторних бригадах покластися по-справжньому можна було лише на кількох механізаторів, які й виконували всі найголовніші роботи. Зарплату ж одержували всі, незалежно від того, що і стільки зробив ти для економіки господарства. Як результат, колгоспи розбещували людей. На виробництві процвітали пияцтво, крадіжки, брак у роботі, грубі порушення як виконавської, так і технологічної дисципліни. Це призводило до по-стійних конфліктів між спеціалістами і рядовими працюючими.<p>- Зробиш зауваження комусь із нерадивих, - розповідає Сергій Станіславович, - а у відповідь почуєш стільки гадості, що серце не витримувало…<p>Звичайно, що “урівнялівка” в зарплаті, невисокі ставки для спеціалістів багатьох влаштовували. Хоча були й такі, хто хотів заробляти більше.<p>Якось на черговому наряді тодішній голова колгоспу дав завдання агрохіміку підшукати бригаду для протруєння посівного матеріалу.<p>- Проскочиш у Прикарпаття, там охочих завжди вдосталь, - підказав він адресу спеціалісту.<p>- Що обіцяти цим людям? – поцікавився Сергій Станіславович.<p>А коли керівник назвав йому розцінки за роботу, Сергій запропонував виконати її своїми силами, причому удвічі дешевше для господарства.<p>- Без проблем, - погодився голова із пропозицією Шостака. – Дерзай…<p>Заручившись підтримкою надійного товариша, вони вдвох вчасно і якісно підготували посівний матеріал. Та коли пішли по розрахунок, виявилося, що зарплата їм за виконану роботу не нарахована.<p>- Ідіть до голови, це його вказівка, - пояснили їм у бухгалтерії.<p>- Що ж це ти, Сергію, захотів одержувати більшу зарплату, ніж голова колгоспу? – прямо з порогу ошелешив його зустрічним запитанням керівник. – Так от запам’ятай: поки я тут голова, такого в Мирівці не буде…<p>Сергій не став конфліктувати з цього приводу, розуміючи, що шансів добитися справедливості у нього мало. Натомість, у цей же день подав заяву на розрахунок з колгоспу і почав оформляти документи на ведення особистого фермерського господарства, благо можливість для цього уже була передбачена на державному рівні.<p>- Я не став довго роздумувати над тим, як назвати своє дітище, - говорить Сергій Станіславович. – І хоча взяті в оренду 24,5 га землі знаходилися аж під Обухівським районом, на кутку Тарасівка, розумів, що це шанс для утвердження себе, як фахівця, як особистості. Зрештою, як спосіб жити так, як цього хочеш і можеш. <p>Так у 1993-му у Мирівці з’явилося ФГ “Шанс” Сергія Шостака.<p> <p><b>НА ОСНОВІ ДОБРОСУСІДСТВА</b><p>Таких, як Плюта і Шостак, у селі виявилося немало. Втім, не всі пройшли випробування землею і часом. Дехто відразу покинув орендовані ділянки, інші це зробили пізніше. Ці площі, а ще різного роду невдоби, резервні і землі запасу сільської ради і підбирали наші герої. Їх успішне господарювання не могли не помітити мирівчани. І якщо основну масу паїв у Мирівці було віддано в оренду МАКу, то ось працівники соціальної сфери віддали перевагу своїм фермерам. Отож на сьогодні ФГ “Шанс” має уже 310 гектарів землі, а ФГ “Плюти” – 240.<p>Втім, перш ніж примножувати земельні угіддя, обидва фермери прекрасно розуміли, що землю потрібно ще й чимось обробляти, засівати, збирати на ній урожай. Тобто, мати техніку і відповідне знаряддя. А ще – базу для їх збереження. Бо якщо, наприклад, на перших порах Сергій міг розмістити свої машини і на власному подвір’ї, то Олексій проживав у Кагарлику, а, отже, проблема бази для нього була першочерговою.<p>Зрештою, все владналося. Після розвалу колективного господарства, незатребуваними в Мирівці залишилися не тільки окремі тваринницькі приміщення, а й тракторна бригада біля руїн колиш-нього свинокомплексу. Її то і взяв в оренду Олексій Плюта.<p>Мирівка на той час була майже вся газифікована. Не дійшло “блакитне паливо” лише на Загреблянку, куток, де й знаходиться база фермерського господарства “Плюти”. І Олексій взявся за вирішення цієї проблеми. Поговорив з людьми, останні погодилися вкласти в газифікацію вулиць частину власних коштів, кругленьку суму вніс і сам фермер. І на Загреблянку прийшов газ. Як в оселі жителів трьох вулиць цього кутка, так і на бригаду самого фермера.<p>Складніше було з технікою. Ставши господарем перших 50 орендованих гектарів землі, Олексій Плюта прекрасно розумів, що складений ним із запчастин старенький Т-40 не зможе обробити таку площу, а тому й прикупив новенький МТЗ-80. Обійшовся він йому аж у 1 мільйон 400 тисяч. І хоча це були купони, при яких більшість українців стали мільйонерами, з введенням гривні техніка не стала дешевшою. Нав-паки, диспаритет цін між промисловою і сільськогосподарською продукцією ставав все відчутнішим. Навіть великі колективні сільгосппідприємства не мали грошей, щоб купити новий потужний трактор чи комбайн, а що вже говорити про фермерів.<p>Допомагала взаємовиручка. Хто мав комбайн, допомагав іншим у збиранні врожаю, хто придбав трактора і знаряддя – виручав сусіда на сівбі і підготовці грунту і т. п. Власне, ось така взаємодопомога і стала запорукою майбутнього об’єднання двох фермерських господарств – “Плюти” і “Шанс”.<p>- Недаремно в народі кажуть, що “гуртом і батька легше бити”, - розповідає Олексій Плюта. – Одному було набагато важче. І з технікою мав проблеми, і з дотриманням сівозміни, та й взагалі доводилося розриватися на частини, особливо під час весняної кампанії, жнив. Подібна ситуація була і в Сергія. Отож і вирішили працювати разом.<p>Нині на тракторній бригаді Плюти знаходиться два зернозбиральних і бурякозбиральний комбайни, п’ять тракторів, два з яких потужні Т-150 і три ЮМЗ-80, три автомобілі, автозаправка, а ще сівалки, обприскувач, зерноочисний комплекс, крупорушка і… навіть кухня.<p>Цієї спільної техніки цілком достатньо, щоб обробляти 550 гектарів землі, яка належить “Шансу” і “Плютам”. На ній фермери вирощують пшеницю, ріпак, кукурудзу, соняшник, цукрові буряки, ячмінь. Тобто, дотримуються сівозміни, не виснажуючи землю моно- чи вигідними у фінансовому плані культурами, як це практикують окремі з інвесторів у тій же Мирівці. Цим підтверджують, що господарювати на землі вони взялися всерйоз і надовго.<p>Фактично об’єднавши свої матеріальні і людські ресурси і земельні угіддя, фермерські господарства при цьому зберігають статус самостійних юридичних осіб. Тобто, кожен має свої документи і печатку, кожен одержує свій прибуток і т. д. Як вони домовляються між собою, гадаю, не так уже і важливо. В усякому випадку, відповідаючи на дане питання, і Олексій, і Сергій були лаконічними: “Господарюємо, як добрі сусіди”.<p> <p><b>АТМОСФЕРА ДОВІР’Я</b><p>Серед факторів успішного ведення бізнесу обидва фермери одностайно називають вміння контактувати з людьми, а ще бути відповідальними перед партнерами, дотримуватися даного слова. На початку становлення своїх господарств доводилося по- всякому. Брали і кредити в банках, позичали гроші в знайомих і не зовсім. При цьому траплялися випадки, що просто не було можливості вчасно повернути позичену суму – тоді я йшов до людини, пояснював ситуацію і пропонував повертати борг частинами, - говорить Олексій Плюта. – Не ховався від кредитора, не просив відстрочки, а чисто по-людськи домовлявся з ним про розрахунок. Тобто, зарекомендував себе чоловіком слова, а тому сьогодні без проблем можу позичити будь-яку суму під теж чесне слово.<p>Об’єднавшись для спільної праці, обидва підприємці будують свою діяльність на принципах взаємної довіри. У кожного із них навіть в думці не виникає і крапельки підозри у нечесності чи корисливості свого партнера по фермерству, своїй перевазі у чомусь над напарником.<p>Ця атмосфера довір’я прижилася не тільки у стосунках між самими фермерами, а й у трудових колективах їх господарств. У штатний розпис “Шансу” і “Плютів” нині входять по 6 найманих робітників, в тому числі по два механізатори, водію, тваринниці. А ще є сторожі, куховарка. Так от середньорічна зарплата працюючих за 2008-й тут склала 1,5 тисячі гривень. Це, крім натуроплати. Остання виплачується зерном, іншими продуктами з розрахунку на зароблену гривню у липні – найбільш оплачуваному місяці року. Таким чином, крім грошей, люди безкоштовно мають ще 3 тонни хлібів. Плюс оплачувану, згідно з законом, відпустку. Навіть у період нинішньої фінансово-економічної кризи всі трудівники перебувають на робочих місцях. Харчуються всі теж на бригаді. Кухня працює цілорічно. Обіди для всіх – безплатні.<p>Крім цього, тричі на рік – Новорічно-Різдвяні свята, Великдень, храм – люди одержують, теж безкоштовно, м’ясні пайки, а ще за половину вартості – парку поросят для домашнього господарства.<p>Як правило, контингент працюючих у фермерів складають не місцеві, а приїжджі жителі. Зрозуміло, що для таких проблемою № 1 є житло. Так от, за час свого спільного господарювання Плюта і Шостак придбали для своїх працюючих 4 будинки у Мирівці з подальшим їх викупом господарями. Правда, розрахувавшись за житло, останні залишили ФГ, хоча їх керівники не жалкують з цього приводу. Заміна таким завжди є. Середній вік працюючих у фермерів сьогодні складає 25-39 років. Тобто, колективи молоді, а значить – перспективні. І головне, зазначає Сергій Шостак, “не зіпсовані колгоспами”, адже зростали, коли їх уже не стало.<p>На бригаді панує “сухий закон”. Причому на добровільних засадах. Під кінець літа, наприклад, завершивши обмолот хлібів на фермерських площах, комбайнери направляються на присадибні ділянки селян. Зрозуміло, що дехто із особливо щедрих господарів буквально насильно всуває у кабіни машин винагороду – “могорич”. Так ось, всі пляшки хлопці по приїзді в бригаду викладають у холодильник. І лежать вони там місяцями.<p>На турботу про себе і на довір’я люди відповідають тим же. Сумлінною працею без порушень трудової дисципліни, прогулів, крадіжок, бережливим ставленням до техніки, іншого майна. Одному з комбайнів іноземного виробництва на бригаді більше тридцяти років, однак він на ходу у дбайливих господарів.<p>З такою ж відповідальністю ставляться обидва фермери і до своїх орендодавців – власників земельних паїв. Орендна плата за землю складає понад 3 відсотки від вартості паю. При цьому кожен орендодавець при розрахунку одержує 500 гривень грішми, а решту, на свій вибір, продукцією чи послугами. Гадаю, що такий варіант задовольняє кожного.<p> <p><b>ОДНА ГОЛОВА – ДОБРЕ…</b><p>Фактичне об’єднання господарств для спільної діяльності відкрило перед ними нові перспективи. Насамперед, у фермерів з’явилася можливість викупити орендоване майно у селян з тим, щоб відремонтувати, привести у порядок уже частково розтягнуті і понівечені два тваринницькі приміщення, склади і головну споруду тракторної бригади. А власники майна, в свою чергу, одержали досить-таки пристойні кошти (по 2-3 тис. гривень), замість копійчаної щорічної орендної плати.<p>Наявність тваринницьких приміщень дозволила фермерам взятися і за тваринництво. Адже обидва прекрасно розуміють, що розвиток цієї галузі – це джерело постійної, “свіжої” копійки, яка так необхідна у господарюванні. Це – безкоштовна органіка на поля. Це, зрештою, раціональне використання значної частини врожаю (гичка, кукурудзиння, солома, висівки), яка раніше просто роздавалася чи пропадала.<p>Розпочали із “скоростиглої” галузі – свинарства. У відремонтованому свинарнику вже утримуються 200 голів, включаючи власних свиноматок і хряків. Тобто, організовано замкнутий цикл виробництва свинини.<p>На черзі – розведення великої рогатої худоби, зокрема, корів. Була спроба зробити це за рахунок державної компенсації. Але, як виявилося, державна підтримка можлива лише за умови придбання не менше 50 голів ВРХ, на що у мирівських господарів просто немає коштів. Тому вирішили нарощувати поголів’я поступово – завдяки відтворенню стада, покупці телиць у населення, інших сільгоспвиробників. Початок уже закладено: придбано три корови.<p>Закуплено біля десятка овець. Поки що їх розведення переслідує одну мету: випас бур’янів на території бригади. Хоча в перспективі можлива й реалізація м’яса, самих тварин. Одержано перший приплід від невеличкої отари, серед якого улюбленцем всіх працівників господарств став симпатичний баранчик Потап.<p>Є у фермерів, зокрема у Шостака, і орендований ставок, а, отже, своя риба.<p>Серед першочергових завдань “Шансу” і “Плютів” – спорудження цеху по виготовленню комбікормів. Власне цим і займаються у ці дні механізатори господарств. Серед проблем – пошук і ремонт ще одного приміщення для цеху по виготовленню кукурудзяних паличок. Підприємливі фермери уже встигли налагодити, за їх же словами, “міжнародні відносини”. Зокрема, уклали угоду про співробітництво з арабською фірмою “Аль-Ануар”. Мирівчани вирощуватимуть кукурудзу, подрібнюватимуть зерно у суміші, а їх партнер виготовлятиме солодощі і займатиметься реалізацією. Це передбачає не тільки певні прибутки, стабільний ринок збуту зерна качанистої, а й 40 нових робочих місць для Мирівки.<p>У найближчих планах дуету також наведення порядку на території бригади, відновлення роботи водонапірної башти, обладнання офісу.<p>Працюючи на землі, і Олексій, і Сергій у той же час категорично проти її продажу.<p>- В результаті розпаювання землі, - пояснюють вони свою позицію, - власниками земельних ділянок стали лише 12 відсотків громадян України. Що, певною мірою, несправедливо. Резервні фонди і землі запасу сільських рад також вже розподілені. А тим часом села вимирають. Потрібен свіжий приток молодих людей у сільське господарство. Виді-лення їм земельних паїв служило б стимулом для відродження сіл. Тому державі треба не продавати, а, навпаки, викупляти землю у тих, хто бажає це зробити. І передавати її в оренду. Таким чином вирішувати кадрову проблему у АПК, і мати постійне джерело наповнення держбюджету.<p> <p>* * *<p>На початку цієї розповіді я відмічав мету обох підприємців в статусі фермерів. Гадаю, що обоє вже добилися її здійснення. Завдяки “Шансу” Олексій Плюта не тільки відродив родинне господарство, а й перевершив досягнення свого предка. А ось Сергій Шостак завдяки “Плютам” став творцем власної долі і долі своїх дітей. Спільна ж діяльність обох фермерів дарує певну надію і всім нам з вами: за таких господарів бути Україні щасливою і багатою.<p><b>Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ</b>, <i>"Вісник Кагарличчини "</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/02/12/_tarifi_dlja_naselen_972.html Thu, 12 Feb 2009 15:07:03 +0300 Новини На сьогоднішній день «Кагарликтепломережа» обслуговує 130 квартир, а також 27 бюджетних і 9 госпрозрахункових організацій. Очолює комунальне підприємство Сергій Герасимов. Уже в перший рік роботи на керівній посаді Сергію Борисовичу довелося вирішувати низку проблем, в першу чергу, пов’язаних з тарифною політикою та переобладнанням котелень. Адже від наданих послуг за теплопостачання у 2008 році тепломережа понесла збитки на суму близько 48 тис.грн. А тут ще й чергове підвищення цін на газ... Про те, як функціонуватиме “Кагарликтепломережа” у 2009 році нашому кореспонденту розповідає <i>керівник цього комунального підприємства </i> <b>Сергій ГЕРАСИМОВ</b>.<p> <p><b>- Сергію Борисовичу, як тепломережа пережила січневі дні газової кризи? Чи не виникало перебоїв із теплопостачанням, адже сьогодні всім відомо, що в багатьох регіонах нашої країни облгази рекомендували теплопостачальним організаціям призупиняти роботу від 3 до 5 годин у день з метою економії газу?</b><p>- У січні ми працювали за графіком. Тобто, жодних простоїв, навіть на кілька хвилин, не було. Що ж до рекомендацій облгазу, то вони дійсно були, але, ретельно їх вивчивши та проаналізувавши ситуацію, що склалася, ми вирішили не зупиняти роботу тепломережі. Адже газ ми отримували у повному обсязі, згідно з замовленими лімітами. Щоправда, в зв’язку з технічними проблемами - поривами на теплотрасах- у січні мали місце перебої з теплопостачанням в окремих будинках. Наші фахівці робили усе можливе, щоб якнайшвидше ліквідувати аварії. <p><b>- Чи відшкодовувала тепломережа в цих випадках збитки споживачам?</b><p>- Так, усім, хто до нас звернувся, ми перерахували оплату за теплопостачання. Для прикладу, жителям будинку по вулиці Якіра, 5, було проведено місячний перерахунок оплати за тепло. Оскільки аварійні роботи поблизу цього будинку проводилися найдовше, то й сума відшкодування - найбільша.<p><b>- Нещодавно тепломережу відвідували представники інспекції захисту прав споживачів. Якою була мета їхнього приїзду і які результати перевірки?</b><p> <p>- Це була планова перевірка. Наскільки мені відомо, інспектори відвідували всі теплопостачаючі організації області стосовно дотримання температурного графіка теплоносіїв. У Кагарлику гості обстежили котельні, перевірили температуру теплоносія в трубопроводах і порівняли її з температурним графіком. Жодних порушень не було виявлено.<p> <p><b>- Сергію Борисовичу, не секрет, що впродовж останніх років відбувся значний відтік клієнтів від “Кагарликтепломережі”. Деякі жителі міста перейшли на індивідуальне опалення. Як це позначилося на роботі підприємства?</b><p>- За минулий рік від тепломережі було відключено 41 квартиру, загальною площею 1592 кв.м, а також дві організації. Все це, звісно, наклало свій відбиток на роботу нашого підприємства. Нині одна котельна повністю законсервована (масив Дачна). Раніше вона надавала послуги тільки для населення. Оскільки ж усі жителі цього масиву перейшли на індивідуальне опалення, ми змушені були призупинити її роботу. Нині котельна знаходиться в робочому стані. Тож з часом, в разі потреби, її роботу можна буде відновити досить швидко. <p> <p><b>- У минулому році в місті було завершено будівництво дев’ятиповерхового житлового будинку. Якщо його мешканці звернуться до тепломережі з проханням постачати в квартири тепло, чи зможете Ви позитивно вирішити це питання?</b><p>- Котельна по вулиці Стадіонній має достатній запас потужності, щоб якісно обслуговувати і нову дев’ятиповерхівку. Якщо так станеться, і майбутні жителі цього будинку укладуть з нами угоди, то ми відразу ж почнемо подавати тепло в цю новобудову. До того ж, це призведе і до коригування тарифів для населення в бік зменшення. Адже зрозуміло, що чим більше у нас буде споживачів тепла, тим нижчими будуть і тарифи.<p> <p><b>- У минулому році кілька разів переглядалися тарифи на теплопостачання. Чого очікувати споживачам у 2009-му році?</b> <p> <p>- Зростання цін на основні складові собівартості послуг з теплопостачання спонукали нас підвищувати тарифи впродовж минулого року кілька разів. Станом на 1 січня 2008 р. для населення вони складали 3,92 грн. за 1 кв.м, для бюджетних організацій - 339,36 грн. за 1 гКал, для госпрозрахункових організацій – 377,12 грн. за 1 гКал. З 1 березня бюджетні та госпрозрахункові організації сплачували вже по 453,24 грн. та 520,39 грн. відповідно, а з 1 жовтня – 504,75 грн. та 580,40 грн. Ціни для населення з 1 травня зросли до 4,16 грн. за 1 кв.м, а з 1 грудня – до 4,55 грн. Як наслідок, маємо такий відсоток росту цін за минулий рік: для населення - 16%, для бюджетних організацій – 48,7%, для госпрозрахункових – 53,9%. У цьому році ми плануємо вже найближчим часом провести коригування тарифів для споживачів. Щоправда, тарифи на тепло для населення не змінюватимуться. <p> <p><b>- Це пов’язано з подорожчанням газу?</b><p>- Так. Адже з 1 січня ц.р. ми закуповуємо газ в ДК “НАК Газ України” і “Київ-облгаз” для бюджетних та госпрозрахункових організацій за новими цінами - 2570,70 грн. та 2610,78 відповідно, що на 38,4% і 37,6% більше від грудневих. Формування тарифів – дуже болюче для нас питання. Адже ще в січні ми не знали фактичної ціни на газ. А нові ціни, як ви переконалися, зросли більш ніж на третину. Тож ми і змушені проводити коригування існуючих тарифів, не запроваджувати нові, а саме коригувати, враховуючи лише одне — зростання ціни на газ. <p><b>- На тарифи впливає і те, яке обладнання задіяне у виробництві тепла. Адже, чим економніші двигуни, тим і менші затрати...</b><p> <p>- Дійсно, це так. І ми постійно працюємо у цьому напрямку. Зокрема, у минулому році було замінено пальники в котельні по вул. Загородній на більш економні. Ще раніше, у 2006 році, встановлено нові насоси з більш економними електродвигунами. Так, в котельні по вул. Загородній стояв насос з 45-кіловатним електродвигуном, а нині — з 22-кіловатним. У котельні по вул. Стадіонна замінено котли, автоматику безпеки на нову, зроблено заміну мережних насосів на нові з електродвигунами потужністю по 8,7 кВт (до цього були по 30 кВт), що теж зменшує собівартість однієї гігакалорії тепла. В цьому році проведено заміну 100 метрів теплотраси, використовуючи нові попередньо ізольовані труби. Працюємо і на перспективу. У розробленому нами кошторисі на 2009 рік передбачено заміну теплотраси по вул. Загородній. Будемо сподіватися, що кошти для цього ми отримаємо вчасно, і економічна криза все ж не вплине на наші плани.<p><i>Олексій АДАМЕНКО</i>, <i>"Вісник Кагарличчини"</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/02/07/zhivem_nadi_ju_na_kr_977.html Sat, 07 Feb 2009 15:41:44 +0300 Новини Наше багатостраждальне сільське господарство за всю свою історію пережило стільки ударів долі, що його час заносити у Книгу рекордів Гіннеса на предмет своєї живучості. І ось черговий бар’єр - світова фінансово-економічна криза. А на календарі тим часом - останній місяць зими, на порозі - весняно-польові роботи. Чи готові провести їх наші сільгоспвиробники? - це питання ми адресуємо керівнику одного з найкращих і найблагополучніших у фінансовому відношенні господарств району <i>СВК “Агрофірма “Перемога”</i> <b>Григорію ПАВЛЮКУ</b>. - Перш, ніж говорити про рік нинішній, пару слів хочу сказати про минулий. Тим більше, що наші служби вже підбили підсумки господарювання в ньому. Традиційно завершили його з добрими показниками як в рослинництві, так і в тваринництві. Справилися з усіма польовими роботами, як от сівба озимих, оранка. Відпо-відно одержали певні доходи. Тобто, ще торік заклали непогану основу для успішного господарювання і в 2009-му. І слава за це, як кажуть, Богу і людям. Але...<p>Якщо торік на цю пору ми практично повністю забезпечили себе аміачною селітрою, купляючи тонну по 900 грн., то сьогодні така ж її кількість вже коштує 2300. Причому ще в грудні це добриво можна було придбати за 1500 грн. Величезний стрибок цін відбувся практично за місяць. Знаю, що у декого може виникнути запитання, чому, мовляв, не купляли поживу ще з осені. Та тому, що не було сформовано цін на вирощену нами сільгосппродукцію, не було ринків збуту. Віддавати ж зерно за безцінь стало б злочином перед своїми людьми.<p>Сьогодні, правда, намітився певний рух зерна. Хоча ціни, звичайно, нас не влаштовують. Ячмінь, наприклад, оці-нюється у 730 грн./т, кукурудза - у 700-750. Тобто, щоб купити тонну аміачної селітри, маємо продати більше 3 т ячменю. Пшениця, соняшник, соя взагалі нікого поки що не цікавлять.<p>Це тим більше прикро, що в магазинах ціни на продукти ростуть, як на дріжджах, а для сільгоспвиробника навпаки - незмінно падають. В тому числі й на тваринницьку продукцію.<p><b>- Григорію Михайловичу, всі названі вами негаразди ви пов’язуєте з фінансово-економічною кризою?</b><p>- Гадаю, що це, скоріше, чергове виправдання своєї безпорадності керівництва державою у наведенні порядку в країні, надто ж у її економіці. Бо, скажімо, причому тут криза, якщо про паритет цін між сільськогосподарською і промисловою продукцією ми говоримо вже 20 років і нічого при цьому не робимо.<p>Це ж стосується і росту цін. Що, паливно-мастильні матеріали, добрива, техніка здорожчали тільки з настанням світової кризи? Вигадки. Вони ростуть в нас, як бур’яни - щорічно і після кожного дощу.<p>А чому сьогодні, наприклад, ми не можемо вигідно продати насіння соняшнику, рапсу, сої? Та тому, що на рівні держави відсутня плановість у його потребі. Кожен сіє, що хоче і скільки хоче. Від цього втрачає і держава, і, зрозуміло, сам сільгоспвиробник. Я вже не кажу, що таким чином порушуються сівозміни - основа основ землеробства, знищуються цілі галузі, як от буряківництво і тваринництво.<p>Криза ж, про яку всі сьогодні говорять, на мій погляд, тільки ускладнила всі ті хвороби, якими давно охоплене наше сільське господарство.<p><b>- І все ж криза не криза, а сіяти треба. Господарство готове до цього?</b><p>- Для хлібороба - це свята справа. Як складно не прийдеться, а земля не пустуватиме. Як я вже зазначав, всі площі в нас виорані, під цукровий буряк - заправлені органікою. Закупили частину аміачної селітри для підживлення озимини. Будемо продавати зерно і заготовляти паливно-мастильні матеріали. Техніки і грунтообробного знаряддя вистачає, вони готові вийти в поле. Як і самі люди.<p><b>- Кілька слів про людей. Одним із проявів фінансово-економічної кризи є ріст безробіття, скорочення людських ресурсів. Чи є подібне у Буртах?</b><p>- У господарстві бли-зько 250 працюючих. Придбана високоефективна техніка і механізми, запровадження прогресивних технологій у тваринництві дозволяє нам безболісно і значно скоротити штати. Але ж ми - люди і маємо залишатися ними за найскладніших ситуацій. Тому скорочень, надто ж у такий складний час у нас не буде. Будемо працювати і виживати всі разом.<p>Незважаючи на досить-таки песимістичний тон вищесказаного, я залишаюся оптимістом і націлюю на це всіх тру-дівників агрофірми. А оптимізм цей грунтується, насамперед, на тому, що професія годувальника була і завжди буде затребуваною в суспільстві. І ніякий імпорт у яскравих обгортках не зрівняється з нашим українським хлібом і салом. І нам створять зрештою всі можливості працювати без криз та інших перешкод.<p><b>Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ</b>, <i>"Вісник Кагарличчини"</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/02/07/zgurtovu_rodinu_spor_975.html Sat, 07 Feb 2009 15:31:22 +0300 Новини У народі кажуть: краще бути здоровим та багатим, ніж хворим та убогим. Треба для себе зрозуміти, що бути здоровим - значить бути щасливим. Тому вже з раннього дитинства необхідно піклуватися про своє здоров’я.<p>Нещодавно у Кагарлицькому районному ліцеї відбулося художньо-спортивне свято „Тато, мама, я - дружна сім’я”. Це свято здоров’я, сили і краси. Найцікавішим було змагання між 4 командами сімей початкових класів: сім’я 1 класу - Невмержицькі - Олександр, Олена та син Денис;<p>сім’я 2 класу - Галабурди - Юрій, Світлана та донька Ілона;<p>З клас - сім’я Кравчуків - Вадим, Людмила та донька Дар’я та сім’я Будюків - Віталій, Оксана, син Євген.<p>Проводив змагання вчитель фізичної культури Роман Свиридченко. Оцінювали спортивні естафети наші спортсмени, старшокласники, члени учнівського парламенту на чолі з головним суддею змагань Василем Мамієм. Василь Григорович побажав усім командам удачі та перемоги, вдалих стартів. Особливий наголос він зробив на винятковій важливості цього спортивного свята і для учнів, і для батьків для єднання, згуртування родини.<p>Протягом усього заходу панував справжній дух змагання, настрій учасників, вболівальників та юних глядачів був надзвичайно піднесений, а серця заполонило приємне відчуття свята, адже кожен тур змагання чергувався з яскравими номерами художньої самодіяльності. <p>Чудові пісні нам дарували учениці початкових класів: Аня Широкоступ, Аня Борисова, Крістіна Шумська, Аня Личак та Женя Філоненко. А учасниці ліцейного хореографічного колективу „Веселка” продемонстрували красу і граціозність руху.<p>Спортивні змагання були цікаві та захоплюючі. Кожна команда прагнула до перемоги. <p>Переможцями ж стали подружжя Кравчуків зі своєю донечкою Дар’єю. Всі учасники отримали подарунки та море задоволення. Крім того, почесні грамоти та пам’ятні подарунки. <p><b>Валерія ВІЗЬОНОК, Наталія КУЛІНІЧЕНКО</b>, <i>"Вісник Кагарличчини"</i><p><i>актив ліцейного парламенту</i>. <p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/02/03/u_svjato_troits_kij__714.html Tue, 03 Feb 2009 17:13:29 +0300 Новини У середу, 28 січня, о 15 годині у Свято-Троїцький храм м. Кагарлика прибули чудотворні ікони Грузинської Православної Церкви: Сухумська ікона Божої Матері, ікона святої рівноапостольної Ніни з часткою її волосся та ікона святого великомученика Георгія Побідоносця з часткою мощів. Святині перебували у храмі протягом доби. Весь цей час (окрім ночі) віруючі мали змогу помолитися перед чудотворними іконами, взяти участь у богослужіннях.<p>ДОВІДКА.<p>Сухумська ікона Божої Матері принесена ченцями-пустельниками в кафедральний собор м. Сухумі в 1991 році. Вона мала золотий оклад і була вся обрамлена коштовними каменями. Ченці боялися, що не зможуть зберегти ікону, оскільки в країні розпочалася братовбивча війна. Митрополит Сухумський і Абхазький Давид (Чкадуа) розумів, що рано чи пізно ікону викрадуть, оскільки на ній було дуже багато золота. Тому владика благословив написання копії. Чудотворний образ не раз рятував м.Сухумі і його жителів від бомбардувань. В Україні відбулося теж багато зцілень від цієї ікони.<p>Ікона святої рівноапостольної Ніни. Пресвята Богородиця у видінні вручила хрест святій Ніні, яка йшла проповідувати в країну Іверськую, нині - Грузію. Хрест був з виноградної лози. Свята, на знак того, що віддає себе повністю на служіння Богові, обрізала своє волосся і оповила ними хрест. Хрест нині знаходиться в Сіонському кафедральному соборі м. Тбілісі, а волосся св. Ніни знаходяться саме в цій іконі.<p>Ікона св. Георгія Побідоносця була подарована монастирю святої Ніни ченцями Свято-Пантелеймонова монастиря Святої гори Афон.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/01/30/kagarlits_kij_rajon__633.html Fri, 30 Jan 2009 16:21:01 +0300 Новини Злочин, який нещодавно стався у <b>Кагарлицькому районі Київської області</b>, своєю жорстокістю збентежив все місцеве населення. 42-річний Андрій разом із своєю дружиною Оленою переїхали жити з Києва в Київську область. Жінка розривалась на дві домівки: в столиці лишились її дорослі діти та робота, а в селі коханий чоловік. Незважаючи на кримінальне минуле чоловіка (у 1995 році його було засуджено на 12 років позбавлення волі за вбивство жінки), Олена була впевнена, що він вже більше ніколи не ступне на хибний шлях. Андрій при дружині, з якою одружився півроку назад, намагався не вживати спиртного. Оскільки знав, що оковита в його особистість вселяє «біса». <p>Якось Олені необхідно було поїхати до столиці на декілька днів. Чоловік залишився один, доробляти ремонт в будинку. Знаючи, що дружина не скоро повернеться він вирішив скористатися її відсутністю. Ввечері Андрій направився в місцеве кафе, де плідно спілкувався за чаркою зеленого змія. <p>Повертаючись додому він побачив жінку, яка виходила з автомобіля. Коли машина поїхала, чоловік почав без причини сварити незнайомку. Жага жорстокості колишньому ув’язненому не давала спокою, він схопив ні в чому невинну жертву за комір куртки та потягнув на задній двір магазину. Там він бив її руками та ногами. Коли наситився скоєним повернувся додому та від виснажливої «психотерапії» ліг спати.<p>На ранок труп потерпілої виявила продавець, вона і викликала швидку допомогу та міліцію.<p> Місцеві правоохоронці одразу затримали підозрюваного. Андрій спокійно зізнався у скоєному, адже за його плечами є великий досвід життя за гратами.<p> За висновками судово-медичної експертизи смерть 35-річної жінки настала від двостороннього крововиливу під тверду оболонку головного мозку. <p>Проти злочинця порушено кримінальну справу за ч.2 ст.115 (умисне вбивство) Кримінального кодексу України. Цього разу “боксер” сповна на все життя відчує силу “удару” Кримінального закону. Оскільки санкція статті передбачає і довічне ув’язнення. <p><i>Леся Попович, ВЗГ ГУМВС України в Київській області</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/kagarlyk/article/2009/01/28/vijna_militsii_z_kon_590.html Wed, 28 Jan 2009 17:45:01 +0300 Новини Судячи з тієї кількості коноплі, яке щодня вилучається співробітниками міліції – напевно без перебільшення можна сказати, що курінням цієї травички у нас захоплюються всі підлітки і половина середнього покоління. У Київській області щодня затримуються десятки людей за незаконне розповсюдження, зберігання і вживання цього наркотику і в основному це молоде покоління. Тільки за 27 число нинішнього року, співробітниками міліції було вилучено майже 33 кг марихуани, а минулого року, за весь період, було вилучено майже 350 кг Це приблизно 1кг щодня, що вистачило б в разовому вживанні на 500 – 700 чоловік або двом курцям на цілий рік не говорячи вже про всіх 350 кілограмах.<p>В наш час мало можна знайти людей які хоч би раз в житті не пробували так званого «плану». Коноплю вважають легким наркотиком і через це її не так бояться. Безслідно це звичайно ж не проходить, організм сильно страждає, але головне – це те, що вона є «брамою для наркоманії», вона знижує психологічний бар'єр і страх перед прийомом речовин і штовхає далі на вживання сильніших препаратів.<p>Така статистика. Якщо звернути увагу на ці цифри – можна припустити приблизно кількість потенційних наркоманів. І якщо задуматися над майбутнім – то з такими темпами, наступні покоління напевно палитимуть коноплю замість сигарет, ковтати «трамадол» замість анальгіну, а на святах замість горілки сидітимуть на «психотропах». Хто знає. Війна поки продовжується, але хто переможе, покаже час. <p><i>Юрий Павелко ОСО ГУ МВС України в Київській області</i><p>