http://vartainfo.com.ua http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2010/07/29/v_vasil_kove_130_sem_7135.html Thu, 29 Jul 2010 13:53:53 +0300 Новини Квартирный вопрос испортил им три года жизни. Именно столько 130 семей не могут въехать в собственные жилища. Городские власти Василькова под Киевом не дают людям права собственности на квартиры, и запрещает ЖЭКу подводить к дому электричество и воду. Три года в Василькове стоит готовая, но пустая 9-этажка. Строительство профинансировали будущие жильцы, но когда пришло время заселяться – препятствовать начала городская власть. Она не дает людям права собственности на квартиры. <p>Юля взяла кредит на покупку двухкомнатной квартиры, когда еще стены только начали строить. Уже и кредит с мужем погасили, и квартира готова, но до сих пор живут по домам. <p>Многоэтажку строила компания «Гараздинвест». Сдать ее в эксплуатацию должна была еще в 2007-м, но опоздала. Потом в строительной компании начался кризис. Сейчас она на грани банкротства. Впрочем, свои обязательства перед инвесторами Василькова выполнила – дом готов полностью и даже получила свидетельство о соответствии. Конфликт с местными властями у фирмы-застройщика возник после смены власти в Василькове в 2006-м. Новый мэр хочет, чтобы 12 процентов квартир отдали местным властям. Ему не нашлось времени объяснить свою позицию «Вiкнам», за него говорил первый заместитель. <p><b>Александр Скиба, первый заместитель васильковского городского главы: </b><p>Конфлікт у нас розпочався з грудня місяця минулого року. Ми пішли вже на зустріч: сказали, давайте переробляйте технічні умови, підключайте будинок до мережі електропостачання по третій категорії, ми закриваємо на це очі і хай люди заселяються. «Гараздінвестбуд» - да-да-да… а віз і нині там.<p>Фирма-застройщик называет действия васильковских властей рейдерством. На фирму начали давить через прокуратуру города. Все дополнительные технические требования, выдвигаемые властями, называют лишь предлогом. Если бы фирма отдала 15 квартир в доме мэру – остальные тоже имели бы свидетельства на свои жилища – уверяет представитель компании. <p><b>Олег, представитель компании «Гараздинвест»: </b><p>Якщо навіть компанія їм щось завинила, чому вони хочуть вирішити свої проблеми за рахунок інвесторів? Нехай з’ясовують проблеми з нами – із забудовникам. І не страждають люди.<p>Но даже если бы застройщик и хотел выполнить требования местных властей, сделать он этого не в состоянии. Все помещения в новостройке давно проданы. За 20 лет независимости в Василькове построили 5 многоэтажек. Власти сами дома не строят, и участки под строительство раздают неохотно, и даже готовые небоскребы здесь годами стоят без введения в эксплуатацию. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2010/06/17/na_vasil_kivs_hini_o_7011.html Thu, 17 Jun 2010 14:04:57 +0300 Новини Прикрий випадок стався днями в одному з сіл Васильківського району. Там двоє заробітчан-будівельників вирішили нажитися на власному колезі, прихопивши з собою ножа… Нещодавно до Васильківського відділу міліції звернувся 39-річний Михайло. Чоловік розповів, що його пограбували… власні товариші. Заробітчанин був настільки шокований, що два дні оговтувався від події, і лише потім звернувся до правоохоронних органів за допомогою.<p>За словами Михайла вночі до нього в квартиру зайшли товариші (37 та 28 років), з якими він разом працював на будівництві. Потім чоловіки вихопили ножа й, погрожуючи ним, запропонували віддати гроші й коштовності. Врешті-решт, спритники забрали з собою майже чотири тисячі гривень і золотий ланцюжок – усе нажите Михайлом на «чорний» день.<p>З’ясувавши ситуацію, міліціонери розпочали пошуки зловмисників. Далеко ходити не довелося – горе-друзі навіть і не думали тікати, а почувши обвинувачення, зізналися у скоєному одразу ж. Щоправда, грошей Михайло не повернув – спритники встигли витратити їх на «необхідне». <p>Тепер товариші поплатяться за скоєне – проти них порушено кримінальну справу за статтею 187 (Розбій), що загрожує позбавленням волі на строк до дванадцяти років. <p>Оцінюючи ситуацію, можна сказати що новоспеченим зловмисникам, котрі ніколи раніше не були помічені у «чорних справах», закортіло відчуття екстриму та адреналіну в крові… Шкода лишень, що від подібних розваг страждають чесні і невинні люди…<p>Любов Задорожна, ВЗГ ГУМВС України в Київській області http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2010/06/04/chinovniki_v_kievsko_6955.html Fri, 04 Jun 2010 21:42:31 +0300 Новини Следователи Управления СБУ в Киевской области возбудили уголовное дело по факту присвоения в 2008 году средств из государственного бюджета в сумме почти 1 млн.грн. Эти средства предназначались для реконструкции и ремонта государственного медицинского заведения - Киевской областной психоневрологической больницы в поселке Глеваха. Как сообщили в пресс-службе СБУ в Киевской области, в 2008 году Киевский областной совет выделил такую сумму на строительство новой котельной в этой больнице. Ее ресурс должен был распространяться не только на нужды медзаведения, но и расположенного вблизи населенного пункта.<p>"Установлено, что теперь уже бывшие должностные лица одного из структурных подразделений Киевской областной государственной администрации заключили с одной из коммерческих структур договор о поставках оборудования для котельной. Злоупотребляя служебным положением, чиновники составили фиктивный акт приема этого оборудования, подделав отчетную документацию. В этом акте даже отсутствует номер и дата. Деньги областного бюджета были перечислены на расчетный счет предприятия-подрядчика. Котельная для больницы до сих пор не построена", - отметили в СБУ.<p>Уголовное дело возбуждено по признакам преступления, предусмотренного ч.5 ст. 191 Уголовного кодекса Украины (присвоение, растрата имущества в особо крупных размерах). Следствие продолжается. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2010/03/01/_pokladi_zaliza_po_v_6354.html Mon, 01 Mar 2010 15:52:54 +0300 Новини За рівнем забезпеченості якості питної води у джерелах територію України умовно можна поділити на чотири частини. Так, у центральній частині країни, яка охоплює й Київську область, одразу кілька несприятливих екологічних чинників впливають на поверхневі водні джерела і на якість води неглибокого залягання. Як засвідчує аналіз криничної води на Київщині — за багатьма параметрами вона не відповідає стандартам, а, простіше кажучи, є непридатною для споживання. Та й та, яку п'ємо із кранів, — досить часто під сумнівом. Саме тому, отримавши скаргу щодо якості питної води від мешканців міста Василькова, Державна житлово-комунальна інспекція у Київській області терміново здійснила позачергову перевірку роботи комунального підприємства "Васильківський комбінат комунальних послуг" (КП "Васильківський ККП"), котре спеціалізується на забезпеченні населення міста Васильків послугами з централізованого водопостачання та водовідведення каналізаційних стоків. Що ж є у його підпорядкуванні? Загальна довжина водопровідної мережі, що знаходиться на балансі комунального підприємства — 78 кілометрів. Централізоване водопостачання здійснюється із 38 артезіанських свердловин (27 діючих, 10 — на ремонті, 1 — спостережна). Більшість свердловин, що експлуатуються, здійснюють відбір води з бучакського водоносного горизонту з глибини 35-183 метри. Незначна кількість свердловин — з юрського водоносного горизонту, де вода є більш придатною для питного споживання.<p>Схема водоспоживання у місті — комбінована. Вода із чотирьох артезіанських свердловин насосами по збірних водопроводах подається в резервуар чистої води об'ємом 2000 м3, який знаходиться на найвищій точці населеного пункту, звідки самопливним водоводом подається до споживачів. Решта свердловин, що розміщені на території м. Васильків, забезпечують водопостачання безпосередньо у мережу (до споживачів). Крім того, у місті встановлені та експлуатуються 67 чавунних водорозбірних колонок.<p>А зараз детальніше про скаргу. Вона була від мешканців житлових будинків №№ 34-а, 36, 38 по вулиці Фрунзе, які зазначали, що з їхнього водопроводу тече каламутна, іржава, з металічним присмаком вода. Для перевірки викладених фактів була створена комісія, до складу якої увійшли фахівці ДЖКІ, представники обласної СЕС, головного управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Київської облдержадміністрації.<p>Відбір води для проведення аналізу на загальне залізо, жорсткість та наявність сульфатів був здійснений у трьох місцях: на двох свердловинах міста Василькова та з водопроводу в квартирі багатоповерхового будинку. При цьому мали на увазі те, що згідно зі стандартом та санітарними нормами, вміст загального заліза у водопровідній воді не повинен перевищувати 0,3 мг/л, адже це метал, і, разом з марганцем, нікелем, хромом, миш'яком, кадмієм, свинцем і міддю, відноситься до високотоксичних і таких речовин, що довго зберігаються в природі. <p>При тривалому вживанні людиною води з підвищеним вмістом заліза виникають захворювання печінки, збільшується ризик інфарктів, спостерігаються алергічні реакції. Новітні дані доводять: підвищені концентрації заліза знижують імунний захист організму, що погрожує онкологічними захворюваннями. За даними ВООЗ, смертельна доза заліза складає від 40 до 250 міліграм/кг маси тіла. Безпечне добове споживання заліза становить 0,8 мг/кг маси тіла. Виходячи з цього, встановлений допустимий вміст заліза в питній воді — 0,3 мг/л, в країнах ЄС — 0,2 мг/л.<p>Як і очікувалося, перевірка у Василькові засвідчила, що якість води на свердловині № 10, яка працює на юрському водоносному горизонті, відповідає нормі і жодних сумнівів щодо безпеки її споживання не виникає.<p>На жаль, у двох інших випадках все інакше. Факти, викладені у скарзі мешканців Василькова, підтвердилися. На свердловині № 33 (бучакський водоносний горизонт) станція експрес-аналізу якості води надала результат вмісту загального заліза, що значно перевищує норму і становить 2,65 мг/л. Ще гірша ситуація виявилася у квартирі мешканців будинку № 9 по вул. Фрунзе. Там аналіз надав показник ще більший — 3,2 мг/л.<p>На думку фахівців інспекції, технічний стан тамтешньої водопровідної мережі додає проблем із якістю води. Водопровід, збудований ще 50 років тому, з самого початку розвивався невірно. Адже коли вода безпосередньо із свердловин, розкиданих по всьому місту, одразу потрапляє у водопровідну мережу, важко вирішити питання встановлення станції знезалізнення десь в одному місці. Вирішенням цього питання давно мала зайнятись місцева влада, а не перекладати всі проблеми лише на підприємство з водопостачання чи взагалі їх замовчувати. У Василькові й понині отримують тимчасовий дозвіл на здійснення послуг з водопостачання з порушенням вимог щодо якості води.<p>Ми продовжуємо розгляд результатів перевірки у Василькові, готується офіційний висновок. Проте наперед вже можна сказати, що влада цього райцентру на Київщині повинна зробити крок назустріч городянам та розробити проект реконструкції та оптимізації водопровідної мережі, який передбачає будівництво станції знезалізнення. Вочевидь, для його реалізації знадобиться час, допомога держави, кошти місцевого бюджету та застосування кредитних фінансових механізмів. Та нехтування здоров'ям людей обійдеться значно дорожче.<p> <p>Наша довідка: на думку багатьох експертів, причиною більшості економічних і політичних конфліктів ХХІ століття стане боротьба за питну воду. Проблема якості питної води актуальна для всього світу. Саме тому в світовій практиці стандарти її якості постійно переглядаються у залежності від зміни екологічної ситуації, застосування нових технологій. В Україні ж не дотримуються навіть застарілих норм стандартів якості питної води. <p>Так, приміром, стандарти ВООЗ для питної води 1970-го року мали 9 показників, 1984-го — 27, а в 1993-му нараховувалося вже 95 показників. Зазначені стандарти для багатьох країн світу є визначальними. Для порівняння: основним нормативним документом, що визначає якість питної води в Україні, залишається ГОСТ 2874-82 "Вода питна. Гігієнічні вимоги і контроль за якістю". За цим нормативним документом якість питної води і зараз оцінюється всього за 28-ма санітарно-хімічними і бактеріологічними показниками.<p>Проблема забезпечення населення якісною питною водою в нашій країні є дуже гострою. За запасами водних ресурсів Україна належить до маловодних країн. Головна водна артерія — річка Дніпро постачає вологу у дві третини населених пунктів країни. Третина населення країни п'є воду з місцевих джерел — криниць і неглибоких свердловин. При цьому дивно, що ставлення до найціннішого дарунка природи в українців споживацьке і недбайливе. У багатьох регіонах поверхневі джерела настільки забруднені, що брати з них воду для пиття просто небезпечно. На жаль, сьогодні далеко не кожен житель України знає чи хоча б пам'ятає смак справжньої природної води.<p> <p>Науковий керівник Харківського науково-дослідного центру водозабезпечення і якості води Володимир КОБИЛЯНСЬКИЙ, котрий був залучений до перевірки якості води у Василькові, бере пробу води на свердловині № 33 призначеним для цього приладом "Дніпро".<p><i>Дмитро НОВИЦЬКИЙ, начальник Державної житлово-комунальної інспекції у Київській області</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/12/09/bitva_za_zemlju_jak__5783.html Wed, 09 Dec 2009 20:08:30 +0300 Новини <i><b>"Верховний суд завалений справами, там черги на роки, а вони за 2–3 тижня приймають рішення на користь Глевахи"... "Я їм покажу півтора мільярда доларів і все решта"... "Котеджі треба зносити"...</i></b><p>З дня на день Верховний суд України остаточно вирішить долю 400 га землі під селищем Глеваха на Київщині. На селекційні поля, де десятиріччями Інститут фізіології рослин і генетики Національної академії наук України вирощував нові сорти пшениці та елітне насіння, претендує селищна громада Глевахи в особі її голови. За рахунок селекційних полів селище почало рости вшир. Тим часом на території спірної землі під столицею бурхливо ведеться будівництво... <b>Земля потрібна всім: і мертвим, і живим, і ненародженим</b><p>Співробітники Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ обурюються... <p>– Це катастрофа і для інституту, і для країни. Відрізати такий селекційний масив, який годує країну, – це злочин проти держави, – упевнений член-кореспондент Національної академії наук, заступник директора Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ Віктор Швартау. – Візиткою нашого інституту є близько 80 відсотків кращих сортів озимої пшениці, які створені, створюються і передаються у виробництво. Це все відбувається на землях ДП “Дослідне сільськогосподарське виробництво ІФРГ”. Селекційних центрів такого рівня у світі всього декілька. Наш у п’ятірці – це точно. Найпотужніші зернові компанії України будують свій бізнес на сортах пшениці нашого інституту. У центрі Москви розташовано близько 300 га орних земель Московської сільськогосподарської академії імені Тімірязєва. І ніхто навіть не подумає на них зазіхнути. <p>Але Глевахівська селищна рада спробувала заволодіти ласим шматком академічної землі. Усього НАНУ використовує близько 1000 га. Глеваха претендує на 400 з них. І вітчизняна Феміда частково їй у цьому допомогла. Це при тому що у 2002 році Глевахівський селищний голова Олександр Шепеленко власноруч підписав державний акт на право постійного користування землею, де зазначено, що Глевахівська селищна рада надає в постійне користування 971,21 га землі ДП “Дослідне сільськогосподарське виробництво ІФРГ НАНУ” “для вирощування й реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції”. <p>– Я підписав акт з однією умовою, про яку в академії не говорять: що вони передають нам частину земель, яка їм не потрібна, а також землю, яка знаходиться під об’єктами, – розповідає голова Глевахівської селищної ради Олександр Шепеленко. – Наприклад, раніше Академія наук передала нам 24 житлових фінських будинки, у яких проживає по дві сім’ї. І мали за будиночками передати землю, але не передали. Те саме стосується і 80-квартирного житлового будинку й гуртожитку, під якими знаходилася земля. Я звертався до директора Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ академіка Володимира Моргуна – доведіть питання до кінця, виведіть зі свого державного акту весь житловий сектор. Досі нічого не зроблено. <p>Звісно, що ні про які “умови” в державному акті на право постійного користування землею не йдеться.<p>– У межах населеного пункту Глевахи академія має 387 га, – продовжує Шепеленко. – Селищна рада неодноразово зверталася до НАНУ, щоб передали ділянку, яку вони не обробляють для розвитку населеного пункту. Величезна кількість землі в них не обробляється, засмічена бур’янами. Селище зростає дуже великими темпами. У на нас сьогодні більш як 100 тисяч населення. Розвиватися нема куди. Люди помирають, а нам нікуди ховати. Двоє кладовищ у селищі – в центрі. Відстань від кладовища до забудови має бути не менш як 300–400 метрів, а вони вже за 20–30 метрів від хат. 2,5 тисячі чоловік – у черзі на отримання земельних ділянок під забудову. <p>Судові процеси з метою заволодіння землею НАНУ розпочалися ще в лютому 2008 року. Які суди тільки не були задіяні в цій справі – починаючи від Васильківського міжрайонного до Вищого господарського. Нарешті дійшли й до Верховного суду. Його рішення від 18 серпня 2009 року просто приголомшило представників НАНУ – 400 га державної ріллі віддали Глевахівській селищній раді. Хоча в статті 84-й Земельного кодексу України йдеться про те, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, і “земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України”. До того ж Указом Президента України від 20 січня 1992 року №43 «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України» НАНУ передано в безстрокове користування державне майно та земельні ділянки без права зміни форми власності. <p>– Ці землі не підлягають вилученню й у комунальну власність переводитися не можуть – обурюється Швартау. – Верховний суд завалений справами, там черги на роки, а вони за 2–3 тижні приймають рішення на користь Глевахи. З якого дива? Це наскрізь корупційне, продажне рішення. <p>Відтепер, за його словами, він з васильківським прокурором спілкується частіше, ніж зі своїми аспірантами. <p><b>Смітник у пшениці </b><p>Проїжджаємо вздовж селекційних полів Інституту фізіології рослин і генетики.<p>– “Фаворитка”, “Колумбія”, “Смуглянка”, “Переяславка”, “Сонечко”... Усе створювалося тут, – розповідає про сорти пшениці, що вирощуються на полях, завідувач відділу екології і фотосинтезу Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ Олег Стасик. – Окрім пшениці, тут проводилися досліди з розробки нових технологій та вирощування кукурудзи, бобових, ячменю, гороху, раніше було більше цукрового буряка... Нам потрібне якісне зерно, гарні сорти. Сорти вироджуються, змінюються умови. Цю роботу не можна припиняти. <p>Коли ж бачимо посеред одного з полів, де зеленіє соковита озима пшениця, величезне сміттєзвалище. Виходимо з машини – дихати нічим. Сморід – на всю округу...<p>– Ось у таких умовах ми вирощуємо зерно, – з жалем констатує Стасик. <p>Аргументуючи відчуження земель у академії, селищна рада наголошує на нецільовому використанні землі. А сама на землях наукової установи, призначених для селекціонування й вирощування пшениці, утворила сммітєзвалище. Причому правоохоронні органи Васильківського району провели перевірку й установили, що земельна ділянка площею 0,5 га була виділена Глевахівською селищною радою офіційно під розміщення сміттєзвалища, для цього є всі необхідні документи. Тож сміття на пшеничних полях дислокується нібито цілком легально.<p>Проте сам голова селищної ради стверджує, що смітник уже рік, як закрито. <p>– Рішенням Глевахівської селищної ради колись був видано дозвіл на відкриття сміттєзвалища, – розповідає Шепеленко. – Потім було рішення про те, що воно вже давно закрите. <p>– Закрите? Чому ж там усюди “свіже” сміття? <p>– Свіжого сміття там немає. Звалище офіційно закрите. Ми уклали договір з Васильківським районними сміттєзвалищем, і офіційно вивозимо сміття туди. <p>– З якого числа закрите?<p>– Майже рік. Ми зараз проводимо його обваловку, зачистку... <p><b>Котеджі на пороховій бочці </b><p>На території ДП “Дослідне сільськогосподарське виробництво ІФРГ НАНУ”, прихованій ліском, розташовано цікавий об’єкт – науково-інженерний центр “Матеріалообробка вибухом” Інституту електрозварювання ім. Є. Патона. Поруч із ним, за правилами техніки безпеки, узагалі не повинно бути жодних забудов, не кажучи вже про житло. А в цій зоні робота вирує – будуються котеджі. <p>– Небезпечна зона сягає 272 метри (по колу). А котеджі будуються вже зау 100–120 м від нашого підприємства. Це не за моєю оцінкою, а оцінкою прокуратури, – розповідає заступник директора науково-інженерного центру “Матеріалообробка вибухом” Інституту електрозварювання ім. Є.Патона В’ячеслав Лашкевич. – Аналогічну відповідь дала державна інспекція земельного контролю в Київській області. Там є котедж, який будується за 80 метрів від нашого об’єкта. <p>Про небезпеку такого сусідства для пересічних громадян, мабуть, і говорити не варто. А від надзвичайної ситуації, запевняє директор, ніхто не застрахований. Адже щодня тут звантажують та розвантажують вибухівку, а ще й випробовують її. <p>– Якщо при завантаженні вибухне сховище, то навіть поза небезпечною зоною (далі ніж 272 м) повилітають вікна, а будівлі в межах зони будуть зруйновані, – застерігає Лашкевич. – Оглушить людей... Уламками сховища може когось і вбити. Ось які наслідки для тих, хто будується в небезпечній зоні. <p>Водночас Держгірпромнагляд не допустить, аби хтось мешкав так близько від небезпечного об’єкта. Тож Лашкевич побоюється, що їм скажуть вивезти вибухівку зі складу. <p>– Якщо приберуть склад – нас фактично треба буде закривати. А в нас унікальне виробництво, такого немає в колишньому Союзі. Полігон – науковий об’єкт, що є національним надбанням. Ми виготовляємо елементи динамічного захисту танків, забезпечуємо 98 відсотків запитів України перфораторними зарядами для нафтогазових свердловин. <p>Російські винищувачі теж комплектуються системами рятування, які створюються в цьому центрі. <p>У нових сусідах центр аж ніяк не зацікавлений. Тож виступив у судовій тяганині між Глевахівською селищною радою й Академією наук як третя сторона. За позовом НІЦ “Матеріалообробка вибухом” Вищий господарський суд 8 жовтня 2009 року скасував рішення двох попередніх судів (Київського міжобласного апеляційного і Господарського Київської області) та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції – Господарського суду Київської області. У відповідь селищна рада Глевахи подала касаційну скаргу до Верховного суду. <p>– За всією документацією такого підприємства “Матеріалообробка вибухом” у нас на території селища просто не існує. Воно колись існувало – у 60-х роки, а потім вони змінили свою назву, але ніде не зареєструвалися. <p>– Але ви ж насправді знаєте, що воно там є і що це досить небезпечний об’єкт, поряд з яким не можна будувати житло...<p>– Знаємо, що вони там є. Але ми досі знали, що на цьому підприємстві 10 тон вибухівки, – обурюється селищний голова. – Чому в центрі населеного пункту знаходиться такий об’єкт? Нема жодного погодження з селищною радою. Ми дізнаємося з газет, що об’єкт настільки небезпечний і потребує наявності буферної зони радіусом 7–10 км. Якщо воно потребує 70–10 км, то треба знести повністю такі населені пункти, як Глеваха, Боярка, Калинівка, Малютинка. І виселити приблизно 100 тисяч населення. Що для держави краще: переселити майже 100 тисяч чоловік чи виселити це підприємство? На території “Матеріалообробки вибухом” знаходиться столичне підприємство “Київрекламасервіс”, яке займається виготовленням і установкою рекламних щитів на трасі. “Вибуховики” здали своє підприємство в оренду і заробляють гроші. А свого нічого не роблять. <p>Лашкевич спростовує звинувачення Глевахівського голови. <p>– Він каже неправду. У нас є всі установчі й реєстраційні документи. Це знають і правоохоронні органи. І Шепеленку все чудово відомо. А один з недобудованих модулів центр і справді здає в оренду. Навіщо приміщенню пропадати? А так 100 тисяч гривень доходу на рік зайвими не будуть. Та це крапля в морі порівняно з оборотом капіталу, отриманого від безпосередньої діяльності підприємства, – запевняє Лашкевич. <p><b>Землю вартістю мільярд доларів роздають безплатно. Невже?</b><p>– Уявляєте скільки, коштує ця земля? 400 га – це більш як мільярд доларів, – каже Швартау. – Прокуратура подала до суду на тих, хто там будується, і виявляється, вони отримали всі землі безкоштовно. <p>Шепеленко це підтверджує. <p>– Так, земельні ділянки передаються безкоштовно. Наші доблесні академіки розповідають, що Глевахівський голова вже заробив на цьому 1,5 мільярда доларів. Якщо Верховний Суд знову підтвердить наші права на землю, то вони за свої слова відповідатимуть перед судом. Я їм дам півтора мільярда доларів і все решта...<p>– А за яким принципом ви роздаєте земельні ділянки? На цих територіях так активно будуються котеджі... <p>– Нічого там не будується. Ми тільки готуємо документи для того, щоби можна було провести забудову. Починаємо готувати проектну документацію. Академіки виїжджають у село Малютинку, фотографують там хати, які будуються, і починають розповідати, що то будують жителі Глевахи. <p>Сільський голова демонструє папірець зі списком потенційних кандидатів на заволодіння земельною ділянкою – мешканців Глевахи. <p>– Там нема жодного стороннього жителя, – наголошує Шепеленко. <p>Проте ми на власні очі спостерігаємо, що будується за 100 метрів від “Матеріалообробки вибухом”, які входять до спірних 400 га. Чи можуть жителі Глевахи дозволити собі масову забудову розкішними котеджами? <p>– Глевахівській селищній раді ці землі належать тільки три місяці, відколи з’явилося відповідне рішення суду, а будинки зводяться вже півроку, – каже прокурор Васильківського району Сергій Морозюк. – Вони не мають права роздавати землі. Прокуратура отримує зарплатню за захист державних інтересів, тому вона їх до кінця відстоюватиме.<p>– Якщо суд ухвалить рішення на користь академії, то що буде з будинками? – цікавимось у прокурора. <p>– Їх треба зносити. Вони й так і так підлягають знесенню, тому що перебувають у зоні складу з боєприпасами. <p>Нещодавно в пресі з’явилася інформація про те, що Васильківська міжрайонна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом внесення службовими особами Глевахівської селищної ради до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачі недостовірних документів. Під час розслідування цієї кримінальної справи перевіряється і законність рішень Глевахівської селищної ради про передачу в приватну власність земельних ділянок. На підставі виявлених порушень Васильківська міжрайонна прокуратура підготувала 15 позовних заяв про скасування рішення селищної ради щодо передачі безоплатно в приватну власність земельних ділянок під забудову та про визнання недійсними державних актів на право власності на землю. <p>– Це все абсолютна неправда! – запевняє селищний голова, коментуючи першу частину звинувачень. – 15 позовних заяв щодо скасування рішення – це правда. Є в нас Сергій Морозюк, прокурор, який замість того, щоб відстоювати інтереси місцевої громади, відстоює інтереси Академії наук. <p>Представники НАНУ запевняють, що Глеваха має близько 50 га вільної землі, які цілком можна використати для розбудови села й не зазіхати на “несвоє”. <p>– Дивіться, ліворуч і праворуч пустирі, які вони можуть використовувати і під дитсадок, і для решти потреб. У них чимало вільної землі гуляє, – каже Стасик, показуючи на поля поблизу селища. Видно, що це добра земля. Які тут гарні, соковиті чагарники...<p>– У Глевахівської селищної ради на сьогодні землі немає, – бідкається, однак, голова. – Це вам у інституті розказують... Вони свою землю обробити не можуть. Розбиті ферми стоять – колишній щурятник... Ото в такому стані в них і об’єкти, є їхня документація, і все решта. <p>Їдемо на колишні ферми. Справді кілька розбитих старих приміщень самотіють серед полів. <p>– Ферма померла ще в роки радянської влади, – розповідає Швартау. – В статуті дослідного господарства вже немає тваринництва. Загальна площа цієї ділянки – до 2 га. Господарство дуже потребує ангарів, складських приміщень. Ми хотіли побудувати там склади для зерна. Але поки що не поспішаємо, бо нам показали карту майбутньої кільцевої дороги, і вона проходитиме саме по цих землях. Дивна логіка в голови села – з майже 1000 га два гектари зайнято бетонними площами, і на цій підставі селищна рада відбирає всю землю... <p>Крапку в цій історії має поставити Верховний Суд. <p>– Якщо він ухвалить рішення на користь Академії наук, ми просто перенесемо ці ділянки в інше місце, – спокійно розповідає сільський голова. <p>Виходить, що “інші місця” для розбудови села таки є? <p>Анна Ященко http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/11/28/na_vasil_kivs_hini_d_5724.html Sat, 28 Nov 2009 13:49:53 +0300 Новини Довіряй, але перевіряй. Нападник навіть засіб контрацепції з собою прихопив. Але марно - завадили розмови.<p>Ольга живе у невеличкому селі під Києвом. Здавалося б, знає всіх сусідів. Та одного вечора на неї напали. - Десь тут я була, і він ніби з повітря з’явився, нізвідки.<p>Це сталося ось на цьому крутому повороті. Тут ані хати, ані ліхтарика. Тільки болото й очерет. Туди й штовхнув жінку кремезний чолов’яга.<p>Ольга, постраждала:<p>- Він вищий від мене і кг 90 точно є. Я почала кричати, а він рукавом закривав мені рот.<p>Волік її у невеликий рів, а потім почав стягувати одяг. Дівчина виривалася й дряпалася. Та попри страх і шок таки намагалася триматися: говорити з нападником. Просила його не поспішати, запропонувала піти до неї додому.<p>Ольга, постраждала:<p>- Я тебе накормлю, напою, тобто я надягнула на себе образ мами. Різко встав і рвонув в болото. Я не можу, він сказав.<p>Вона й не надто сподівалася, але тактика спрацювала. Жінка побігла додому. Її тіло й одяг були у крові. А в голові тільки одна думка, від якої ставало ще тяжче: її хотів згвалтувати двадцятишестирічний сусід. Ольга вагалася, але написала заяву в міліцію.<p>Микола Жукович, керівник відділу ГУ МВС України в Київській області:<p>- Особу встановлено, він не заперечує, він не затриманий, ми знаємо де він знаходиться, на час слідства у нього підписка про невиїзд.<p>Ольга, постраждала:<p>- Коли він показав свої руки в міліції, не було сумнівів: така сама статура, зачіска, все таке саме.<p>В самому Багрині про нападника та про його родину говорять різне.<p>Ольга запевняє: вона не перша, на кого напав сусід. Принаймні до кількох жінок він нахабно чіплявся.<p>Ольга, постраждала:<p>- Його мама мені сказала: можливо, він так до тебе загравав. Я була дуже здивована. Як загравав? Коли тебе тягають по асфальту за шкірки? Людині може сподобатися - і він далі може з дівчатами чинити так само. А якби на моєму дівчина була, років 12-ь?<p>Знімальній групі "Свідка" з родиною неординарного залицяльника поспілкуватися не вдалося. Сусіди кажуть: вони переїхали до сусіднього села. Тим часом, постраждала дівчина шокована. Додому сама повертатися боїться.<p>Вадим Савчук, заступник Васильківського міжрайонного прокурора:<p>- Порушено кримінальну справу за ознаками злочину ч.3 ст 15, ч.3 статті 152 ККУ, тобто замах на зґвалтування. Проводяться необхідні слідчі дії експертизи, в тому числі психіатрична.<p>Але є у справі одна деталь: покарання молодик може уникнути. Адже його дії підпадають під сімнадцяту статтю кримінального кодексу.<p>Микола Жукович, керівник прес-служби ГУ МВС України в Київській області:<p>- Він не заперечує, що він хотів її зґвалтувати, і в той же час усвідомивши, це може бути за покарання, він призупинив свої дії.<p>Витяг з Кримінального кодексу України Стаття 17: "Добровільна відмова при незакінченому злочині". Частина друга: "Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину".<p>Олена Ткаченко, Ігор Молчанов, Олександр Мироненко http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/11/27/za_vidmovu_v_seksi_s_5709.html Fri, 27 Nov 2009 21:41:35 +0300 Новини В місті Васильків (Київська область) на узбіччі дороги місцева жителька помітила якийсь незвичний згорток. Підійшовши ближче вона побачила жахливу картину: оголена по пояс дівчина в розідраному верхному одязі була мертвою. Про знахідку жінка одразу повідомила по 102. Щоб встановити особу загиблої, правоохоронцям довелося опитати чимало місцевих жителів. Як згодом з’ясували місцеві співробітники міліції, потерпілою виявилася 20-річна жителька Володарського району, що на Київщині, яка вже понад 4 роки мешкала у Василькові. Заробляла покійна випадковими підробітками, та і репутацію свою, відверто кажучи, давно вже зіпсувала постійними розвагами з чоловіками.<p>Останнього дня, коли її бачили живою, дівчина відпочивала з п‘ятьма молодиками в одному з місцевих кафе. Увечері вона познайомилася зі своїм однолітком Сашком, який погодився провести нову подругу додому. Коли пара відійшла метрів 300 від кафе, хлопець запропонував дівчині інтимні стосунки. На таку пропозицію вона відповіла відмовою. Сашко вже був добряче напідпитку. Він міцьно схопив дівчину за шию і потягнув на узбіччя. Не зовсім твереза подруга особливого опіру не чинила. Хлопець штовхнув її на землю і навалився своїм тілом, з усієї сили здавлюючи горло. Коли дівчина вже почала хрипіти, він її згвалтував. Закінчивши свої справи, Сашко витягнув з її кишені цигарки і мобільний телефон, після чого спокійно пішов додому.<p>Коли зловмисника затримали, він категорично заперечував не те, що свою причетність до злочину, а навіть і знайомство із загиблою. В райвідділі Сашко висунув наступну версію того, що сталося. «Ми їхали втрьох, водій зупинився і задушив її, я тільки допоміг винести тіло на узбіччя і забрав мобільний», - з посмішкою (!) розповідав затриманий. І лише тоді, коли Сашкові запропонували здати аналізи і провести деякі експертизи, він дав правдиві покази і зізнався у скоєному. Сказав, що вбивати її не збирався. Думав, що затримали його лише через те, що потерпіла на нього заяву «накатала».<p>Правохоронці Васильківського райвідділу міліції порушили проти нього кримінальну справу за статтею 115 Кримінального кодексу України (Умисне вбивство). Подальшу долю 20-річного парубка вирішить суд.<p>Юлія Сінчак <p>ВЗГ ГУМВС України в Київській області http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/11/11/nauka_na_poli_chudes_5462.html Wed, 11 Nov 2009 21:15:33 +0300 Новини Про кричущий випадок захоплення землі науково-експериментальної бази НАН України раніше докладно розповідали. Доречно нагадати, що цього разу під забудову потрапили особливо цінні орні землі — селекційні поля, де вирощуються високоврожайні сорти пшениці та інших сільськогосподарських культур. Мало того, відчуження землі «освячено» вищою судовою інстанцією країни — відповідно до постанови Верховного суду України від 18 серпня ц.р. майже 400 (!) гектарів, які належать державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», передано в комунальну власність Глеваській селищній раді (Васильківський район, Київська область). На думку провідних учених НАНУ, таке рішення означає фактичне знищення унікального наукового стаціонару загальнодержавного значення, єдиної бази орних земель Національної академії. Його значущість у дослідженні проблем землеробства, рослинництва, генетики та селекції рослин прирівнюється до усесвітньо відомої Ротамстедської дослідної станції (Великобританія).<p>Зрозуміло, що ця земельна справа набула неабиякого суспільного резонансу. Кілька десятків наукових установ країни разом з НАНУ звернулися у вищі державні інстанції, до президента і прем’єр-міністра, вимагаючи захистити державну власність. Голова комітету з питань науки та освіти Верховної Ради В.Полохало направив депутатське звернення генеральному прокурору України О.Медведьку.<p>Оскільки в цьому земельному спорі спочатку були обмежені інтереси третьої сторони — також наукової організації системи НАНУ, — для захисту своїх прав вона звернулася з відповідним позовом у судову інстанцію. Постановою Вищого господарського суду від 8 жовтня 2009 року скасовано рішення Господарського суду Київської області від 30—31 грудня 2008 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 р., справу передано на новий розгляд суду першої інстанції.<p>Можливо, тепер Господарський суд Київської області поставиться до цієї земельної справи з набагато більшою увагою. Рішення ж названого суду від 30—31 грудня минулого року в юристів-експертів викликало великий подив: судді чомусь не помітили очевидного. Адже, по-перше, відповідно до статті 84 Земельного кодексу (ЗК), державні землі Національної академії наук не можуть передаватися в комунальну власність селищної ради. По-друге, особливо цінні землі НАНУ не можуть бути вилучені для несільськогосподарських потреб без відповідної постанови уряду (ст. 150 ЗК України). По-третє, вилучення земельної ділянки можливе тільки за письмової згоди землекористувача. По-четверте, сільські (і селищні) ради можуть вилучати земельні ділянки тільки комунальної власності, а не державної. Слід нагадати також, що указом президента України від 20.01.92, № 43 «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України» провідній науковій організації країни передано у безстрокове користування державне майно та земельні ділянки без права зміни форми власності.<p>Таким чином, сьогодні відсутні правові підстави для приватного будівництва на землі, яка належить НАНУ. Проте будівельні роботи на захоплених ділянках ідуть повним ходом. Вони завмерли тільки на час, коли проводилися зйомки для телебачення (це було 21 жовтня), а після від’їзду бригади тележурналістів знову ожив екскаватор, заметушилися робітники. Забудовники явно поспішають. Їх не зупиняє навіть попереджувальний знак «Заборонна зона»: буквально за кілька десятків метрів розміщено склад вибухових матеріалів і полігон Науково-випробувального центру «Металообробка вибухом» (НВЦ МВ) Інституту електрозварювання ім. Є.Патона НАНУ. На полігоні НВЦ МВ фактично щодня проводяться вибухові роботи. Крім Інституту електрозварювання, тут проводять дослідження та випробування інші інститути НАНУ, підприємства військово-промислового комплексу. Дивно, але для приватних забудовників це не є застереженням.<p>У цьому зв’язку виникає запитання на адресу Генеральної прокуратури, СБУ та МВС України: що за «екстремальне» будівництво ведеться на орних землях і в захисній зоні установ НАНУ?<p>Невже, щоб припинився цей земельний дерибан, треба щоб справді «рвонуло»?<p>Лідія СУРЖИК http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/10/19/chinovniki_vasil_kiv_5204.html Mon, 19 Oct 2009 13:15:02 +0300 Новини У Васильківському районі Київської області співробітники СБУ викрили корупційний механізм надання у приватну власність земельних ділянок загальною площею 15 га.<p>За попередніми оцінками, у результаті протиправних оборудок із земельними ресурсами державний бюджет недоотримав понад 1 мільйон гривень належних платежів, повідомляє прес-центр ГУ СБУ у Києві та Київській області. Зловживаючи посадовим становищем, один з місцевих депутатів, селищний голова та землевпорядник роздали 15 га землі місцевої громади жителям інших регіонів України.<p>За матеріальну винагороду посадовці підробляли рішення сесій селищної ради і вносили неправдиві відомості до інших офіційних документів.<p>У результаті спецоперації одного з підозрюваних було затримано "на гарячому" - під час передачі пакета документів на ділянку в 0,15 га у населеному пункті поблизу Василькова. <p>За матеріалами ГУ СБУ Васильківська міжрайонна прокуратура порушила кримінальну справу за службове підроблення. Відповідна стаття передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 2 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/09/30/nauka_na_poli_chudes_4933.html Wed, 30 Sep 2009 13:31:13 +0300 Новини <i>За терезами правосуддя маячила постать продавця.<br><p>Геннадій Малкін</i><p><br><p>Майно і зокрема земельні ділянки, що належать Національній академії наук, раз по раз стають об’єктом зазіхань, а то й неприхованих рейдерських атак з боку охочих заволодіти ласим шматком чужого добра. І якщо донедавна такі наскоки академії вдавалося відбивати з допомогою наукової громадськості, засобів масової інформації, органів влади та правопорядку, то останнім часом ті, кому не дає спокою власність НАНУ, виявляють нечувану зухвалість. Ситуація із захопленням землі науково-експериментальної бази НАНУ, що у Васильківському районі Київської області поблизу Глевахи, безпрецедентна. Адже під котеджну забудову потрапляють особливо цінні землі — селекційні поля, де створюються високоврожайні сорти пшениці та інших сільськогосподарських культур, вирощується елітне насіння. В Академії наук цьому дали точне і містке визначення — рейдерська атака на продовольчу безпеку держави. Найбільше у цій ситуації вражає те, що відчуження землі «освячене» найвищою судовою інстанцією країни. Так, згідно з постановою Верховного суду України від 18 серпня ц.р. землі науково-експериментальної бази НАНУ — майже 400 гектарів (!) — передано у комунальну власність Глеваській селищній раді. Отакий «подарунок» до Дня незалежності отримала академічна наука.<p>На думку провідних учених НАНУ, рішення ВС означає фактичне знищення унікального наукового стаціонару загальнодержавної ваги — державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі — ДСВ ІФРГ), що є єдиною базою орних земель Національної академії, науковим центром із багаторічною історією. За значимістю для дослідження проблем землеробства, рослинництва, фізіології, генетики та селекції рослин він прирівнюється до всесвітньо відомої Ротамстедської дослідної станції (Великобританія).<p>Селекційні поля, на яких вирощується елітне насіння для всіх насіннєвих господарств країни, відповідно до ст. 159 Земельного кодексу України, віднесено до особливо цінних земель. На ланах дослідного виробництва Інституту фізіології рослин і генетики створено 80% найкращих сортів пшениці України. Сорти вітчизняної селекції — «смуглянка», «золотоколоса» та «фаворитка» з року в рік дають рекордні урожаї зерна — 115—124 ц/га. Цього року на Черкащині особливо щедро вродила озима пшениця сорту «фаворитка» — 108—131,8 ц/га. Навіть за несприятливих погодних умов сорти, створені вченими ІФРГ, радують високими врожаями, завдяки чому Україна попри все залишається з власним хлібом. До речі, за особистий внесок у створення і широке впровадження високопродуктивних сортів зернових культур директор Інституту фізіології рослин і генетики, академік НАНУ Володимир Васильович Моргун у 2008 році удостоєний звання Героя України.<p>Колекцію цінних зразків рослин ІФРГ включено до Державного реєстру наукових об’єктів, які становлять національне надбання.<p>І ось орні землі, на яких науковці вирощують високоврожайні сорти пшениці, що, без перебільшення, формують наш завтрашній коровай, віддаються під забудову.<p>«Таке рішення — ніж у серце зернової України, — вважає заступник директора Інституту фізіології рослин і генетики, член-кореспондент НАНУ Віктор Швартау. — Ці землі воістину безцінні. Їх відчуження призведе до того, що Україна уже в найближчі роки може втратити незалежність із селекції вітчизняних сортів пшениці. Хоч як це прикро, ми вже її втратили щодо гібридів кукурудзи, соняшнику, овочевих культур».<p>Керівництво селищної ради, затіявши ще два роки тому судову тяганину за «наукову» землю, мотивувало це нагальними потребами соціально-економічного розвитку селища, тим, що потрібно будувати дитсадок, школу, житло для молодих сімей. «То чому ж 40 гектарів під самісінькою селищною радою, які ми віддали, вже не один рік стоять забур’янені? — дивуються науковці. — Невже є резон будувати дитсадок та школу за кілька кілометрів від селища, де нині розташовані ділянки розмноження селекційних посівів?» Загалом на прохання селищної ради їй передано понад 80 гектарів земель сільськогосподарського призначення. Однак апетит у місцевої влади виявився просто-таки гаргантюазний, а наміри наполеонівські. Попервах науковці не надали особливого значення земельним претензіям керівництва селищної ради, однак, як згодом з’ясувалося, даремно.<p>Два роки тому директорові ДСВ ІФРГ М.Брухову надійшов лист за підписом голови Глеваської селищної ради О.Шепеленка, зміст якого мимоволі навів на думку, а чи не перше квітня на календарі. Втім, за вікном стояла похмура осіння пора, а від листа повіяло заморозками. У доданому до лапідарного послання рішенні селищної ради йшлося про… припинення права користування земельною ділянкою розміром 972,21 га, тобто всією (!) землею дослідного виробництва, з вимогою повернути державний акт на право постійного користування землею до архіву Васильківського районного відділу земельних ресурсів. І хоча це абсурдне рішення селищна рада згодом скасувала, оскільки в місцевого самоврядування існує межа компетенції, проте від планів щодо заволодіння дослідними полями не відмовилася. Тільки тепер місцеве керівництво вирішило відвойовувати земельні ділянки поетапно, меншими шматками. З початку минулого року під приводом нецільового використання земель Глеваська селищна рада ініціювала судові позови з метою відчуження земель ДСВ ІФРГ.<p>Утім, як розповіли науковці інституту, ідея знищення дослідного виробництва народилася ще раніше. Незважаючи на протести НАНУ України, керівництво Васильківського району склало план проходження великої кільцевої автомобільної дороги навколо Києва посередині найкращих земель наукового стаціонару ДСВ ІФРГ. Дарма, що поруч малородючі піски. НАНУ звернулася з листом за підписом її президента Б.Патона до перших осіб держави — президента України В.Ющенка та прем’єр-міністра Ю.Тимошенко. При цьому учені підкреслили значущість цього наукового стаціонару для держави і просили під час остаточного коригування проекту будівництва зважити на пропозиції Національної академії щодо перенесення дороги. Тобто трасу пропонувалося прокладати всього на 500—700 метрів убік від стаціонару, по землях дослідного виробництва, але за межами цінних сільгоспугідь. З цього питання до глави держави зверталися також народні депутати. Проте воно досі не вирішене. <p>Тим часом на судовому фронті справи рухалися набагато жвавіше. 31 грудня 2008 року Господарський суд Київської області повністю задовольнив позовні вимоги Глеваської селищної ради, ухваливши рішення про припинення ДСВ ІФРГ права користування земельною ділянкою розміром 387,19 га. За інформацією з достовірного джерела, розгляд справи забрав 15 хвилин і сталося це за кілька годин до святкування Нового року. Очевидно, через велике завантаження в роботі суду, надто під завісу року, служителям Феміди забракло часу вникати у деталі цього земельного спору. В юристів-експертів викликало великий подив те, що суд не помітив очевидного. Адже, по-перше, згідно зі статтею 84 Земельного кодексу державні землі НАН України не можуть передаватися у комунальну власність селищної ради. По-друге, особливо цінні землі НАН України не можуть бути вилучені для несільськогосподарських потреб без відповідної постанови Кабінету міністрів (ст. 150 ЗК України). По-третє, вилучення земельної ділянки можливе лише за письмовою згодою землекористувача. По-четверте, сільські ради можуть вилучати тільки земельні ділянки комунальної власності, а не державної. Загалом судом було порушено цілу низку норм матеріального права.<p>Вищий господарський суд України, розглянувши касаційну скаргу Національної академії наук, скасував рішення господарського суду Київської області й ухвалив нове, яким відмовив Глеваській селищній раді у задоволенні позову до ДСВ ІФРГ НАН України. Однак програти справу, вочевидь, аж ніяк не входило в плани керівництва селищної ради та тих, хто стоїть у нього за спиною, — особливо зацікавлених у відчуженні земель дослідного виробництва Академії наук. Глеваська селищна рада оскаржила постанову Вищого господарського суду у Верховному суді. Останній, як уже було сказано вище, виніс рішення на користь селищної ради.<p>Примітно, що ще до засідання Верховного суду в Інтернеті було розміщено повідомлення про продаж у Глевасі земельних ділянок на дослідних полях НАНУ. По телебаченню навіть показали сюжет про те, як люди на іномарці приїхали оглянути землю, яку мають намір купити, і були здивовані, що вона належить Академії наук. Ще задовго до ухвали Верховного суду селищна рада роздавала ділянки, які є державною власністю. Місцеві жителі розповідали, що землі роздано (?) під дачі, і з червня на них ударними темпами ведеться приватне будівництво. Причому вже навіть у небезпечній зоні, що оточує дослідно-випробувальний полігон. «Скоро під самісінькою огорожею складу вибухових матеріалів забиватимуть кілочки», — іронічно зауважив працівник Академії наук. І справді, до найближчих будиночків рукою подати, якихось 120—140 метрів, тоді як небезпечна зона становить 250 метрів. Прокуратура, до речі, перевіряла законність будівництва і зробила відповідне подання. Однак ніхто на те не зважає.<p>Звісно, жителі Глевахи давно звикли до сусідства із «секретним об’єктом», та й чимало з них працюють у науково-інженерному центрі «Матеріалообробка вибухом» (НІЦ МВ) Інституту електрозварювання ім.Є.Патона та на інших підприємствах цього широковідомого в Україні та за її межами інституту. Колись це був засекречений об’єкт, де проводилися наукові досліди і виконувалися завдання Міноборони та інших структур. Сьогодні завіса таємничості з НІЦ МВ дещо спала, проте на це режимне підприємство заради цікавості не пускають. Є там дослідно-випробувальний полігон для металообробки вибухом, який, до речі, входить до списку об’єктів національного надбання. Унікальність полігону в тому, як пояснили науковці, що його інфраструктура дає змогу проводити в комплексі фундаментальні, пошукові і прикладні дослідження явищ і процесів, пов’язаних з енергією вибуху і властивостями вибухових речовин, створювати і виробляти на базі цих досліджень нові вибухові матеріали, а також пристрої й устаткування для локалізації дії вибуху. На полігоні НІЦ МВ щодня лунають вибухи, окрім Інституту електрозварювання, тут проводять дослідження та випробування інші інститути НАНУ, підприємства військово-промислового комплексу. Проте чи встоять НІЦ МВ та інші патонівські виробництва перед вибуховою хвилею котеджного будівництва?..<p>До вилучених через суд земель потрапила навіть територія небезпечної зони складу вибухових матеріалів. Дива та й годі! Науковці кажуть, що за наявною інформацією, на захоплених землях, окрім котеджів, буде збудовано готель, розважальні заклади.<p>«І це на орних землях, де створені сорти пшениць, які славляться на весь світ! Щороку ми укладаємо не менш ніж 1270 ліцензійних угод — насіння розходиться по всій Україні та за її межами, — розповідає академік В.Моргун. — Ця земля надана НАН у довічне користування, вона не підлягає приватизації, передачі в комунальну та приватну власність. Вона охороняється законом. Вищий господарський суд розібрався в цій справі і відмовив у претензіях на академічну землю селищній раді. Черга на розгляд справ у Верховному суді, як відомо, два роки і навіть більше. А ця земельна справа була розглянута вищою судовою інстанцією вже через три тижні…»<p>Неможливо уявити, щоб в якійсь іншій країні так брутально знищували державну наукову базу, яку визнано національним надбанням, базу зі світовим ім’ям, а держава нічого не робила, аби захистити свою власність! — обурюються вчені. Жоден високопосадовець не може дозволити собі збудувати віллу на орних землях Московської сільськогосподарської академії імені Тімірязєва, розташованих у межах Москви. Чи можна уявити подібний дерибан земель Ротамстедської сільськогосподарської станції? Чи мовчали б Її Величність королева та прем’єр-міністр?<p><b>P. S. </b>НАНУ звернулася до президента та прем’єр-міністра України з проханням захистити державну власність. Під зверненнями понад півтори тисячі підписів науковців майже сімдесяти наукових установ країни. 15 вересня народний депутат України, голова комітету з питань науки та освіти ВРУ Володимир Полохало спрямував депутатське звернення з приводу передачі землі Національної академії наук у комунальну власність Глеваській селищній раді під забудову до генерального прокурора України Олександра Медведька.<p>Лідія СУРЖИК, <p>Фото: Віктор Швартау, Василь Артюшенко http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/08/10/grebinki_odni_z_kras_4211.html Mon, 10 Aug 2009 22:50:28 +0300 Новини Кабінет Міністрів підбив підсумки всеукраїнського конкурсу "Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку" за 2008 рік. Відповідне розпорядження N922-р підписала Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. У першій категорії населених пунктів переможцями стали: Донецьк (нагороджено перехідним кубком та дипломом Кабінету Міністрів I ступеня); Кривий Ріг і Харків (нагороджені дипломами уряду II ступеня); Одеса (нагороджена дипломом Кабміну III ступеня). <p>У другій категорії населених пунктів перемогли: Севастополь і Чернівці (нагороджені перехідним кубком та дипломом Кабінету Міністрів I ступеня); Житомир і Чернігів (дипломи уряду II ступеня); Миколаїв і Луганськ (дипломи Кабміну III ступеня). <p>У третій категорії перемогу одержали: Іллічівськ Одеської області та Ковель Волинської області (перехідні кубки та дипломи Кабінету Міністрів I ступеня); Коростень Житомирської області та Бердянськ Запорізької області (дипломи уряду II ступеня); Умань Черкаської області й Комсомольськ Полтавської області (дипломи Кабміну III ступеня ). <p>У четвертій категорії перемогли: Славутич Київської області та Богодухів Харківської області (перехідні кубки та дипломи Кабінету Міністрів I ступеня); Южне Одеської області і Чигирин Черкаської області (дипломи уряду II ступеня); Баштанка Миколаївської області і Скадовськ Херсонської області (дипломи Кабміну III ступеня) . <p>У п'ятій категорії нагороди отримали: селище Нові Санжари Новосанжарського району Полтавської області (перехідний кубок та диплом Кабінету Міністрів України I ступеня); селища Єланець Єланецький району Миколаївської області і Гребінки Васильківського району Київської області (дипломи уряду II ступеня); селища Катерінопіль Катерінопільского району Черкаської області і Нижні Сірогози Ніжнесірогозского району Херсонської області (дипломи Кабміну III ступеня). <p>У шостій категорії визначені наступні переможці: село Степове Миколаївського району Миколаївської області (перехідний кубок та диплом Кабінету Міністрів I ступеня); села зруб-Комарівскій Сторожинецького району Чернівецької області та Буки Сквирського району Київської області (дипломи уряду II ступеня); села Грузевіца Хмельницького району Хмельницької області та Музіківка Білозерського району Херсонської області (дипломи Кабміну III ступеня). http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/08/06/al_ternativne_rishen_4128.html Thu, 06 Aug 2009 12:35:04 +0300 Новини Вже 12 років існує в місті Василькові професійно-технічне училище, яке з самого свого початку навчає та опікується соціально-незахищеними верствами населення. <p>Вперше в Україні на базі Васильківської загальноосвітньої школи-інтернату розпорядженням голови Київської облдержадміністрації від 26.05.1997 р. № 270 «Про удосконалення мережі закладів освіти обласної комунальної власності» було створено Васильківське професійно-технічне училище для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.<p> Починаючи з цього року заклад приймає й інших, охочих до навчання. Тепер студентами Васильківського ПТУ можуть стати не лише діти-сироти чи діти з малозабезпечених сімей. Тут можут навчатися також й ті, хто хочуть здобути освіту, кому потрібна підтримка з боку держави, адже в цьому училищі не тільки навчають, тут ще й допомагають духовно. Наприклад, це може бути дитина з неповної сім’ї (Неповна сім'я - сім'я, що складається з матері або батька і дитини (дітей). ЗУ «Про охорону дитинства» (ст.1) м.Київ, 26 квітня 2001 року N 2402-ІІІ). І в цьому випадку держава може допомогти їй стати на ноги, отримати освіту й завести добрих друзів. <p>Зараз актуальним є питання: «Як влаштувати своє життя після школи?». Вже пройшла вступна кампанія до ВНЗ. Васильківське ПТУ з радістю приймає абітурієнтів навіть після початку навчального року і таким чином дає можливість здобувати освіту, тим, хто не вступив до іншого навчального закладу. <p>Якісна та доступна освіта – це, насамперед, високопрофесійні педагогічні кадри, які в ПТУ з великим бажанням допомагають своїм вихованцям стати кваліфікованими працівниками в тій чи іншій галузі та просто порядними людьми. Васильківське професійно-технічне училище має право на надання: повної загальної середньої освіти та первинної професійної підготовки з нищеввказаних професій: <p>• швачка; <p>• електрозварник ручного зварювання; <p>• водій автотранспортних засобів (категорії «В», «С»); <p>• штукатур; <p>• маляр; <p>• муляр; <p>• лицювальник-плиточник <p>Також ПТУ надає курсову підготовку з таких професій як кравець і лицювальник-плиточник.<p>З 2009 року проводиться набір на нові спеціальності: кухар, кондитер, бармен та офіціант. На сьогоднішній день ці спеціальності являються досить поширеними серед молоді. Зараз ресторанний бізнес розвивається на високому рівні і, звичайно, потреба в спеціалістах цієї галузі росте з кожним днем. Хороший кухар на сьогодні – це знахідка для роботодавця цієї сфери обслуговування. І до того ж ця професія добре оплачується на ринку праці України: середня зарплата в державних установах - 2000 грн. <p>У дітей, які тут навчаються, не гірші умови, ніж в будь-якому іншому навчальному закладі. Навчальний корпус має три поверхи загальною площею 2800 м.кв. Навчально-виховний процес здійснюється в 6 навчально-виробничих майстернях та 15 кабінетах, які обладнані необхідною навчальною технікою, устаткуванням, засобами навчання. <p>На території господарського двору розташована майстерня зварників, три гаражі (в тому числі один для учбового автомобіля), складські приміщення, пральня. <p>Їдальня має площу 132 м.кв., розрахована на 220 місць.<p>У Васильківському ПТУ функціонує бібліотека з книжковим фондом – 19560 примірників. <p>Приділяється належна увага спортивній роботі, в училищі працюють спортивні секції з волейболу, баскетболу, футболу, настільного тенісу, боксу. Працюють гуртки художньої самодіяльності, сучасної естрадної пісні, сучасного танцю, народної пісні, театру мод, української вишивки, моделювання одягу та інші цікаві для учнів позаурочні заходи. <p>За результати навчальних досягнень, учням училища встановлюється стипендія в розмірі 500 грн. Всі учні забезпечені канцтоварами, одягом, м’яким інвентарем, засобами особистої гігієни, медикаментами, 4-х разовим харчуванням. <p>Учням Васильківського ПТУ надається належне медичне обслуговування. Функціонують медичний кабінет з маніпуляційною, кабінет лікаря і медсестри. Поглиблений медичний огляд проводиться два рази на рік. <p>Щорічно протягом літа за кошти державного та обласного бюджетів оздоровлюються 70% учнів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і 30% - за рахунок спонсорських коштів. <p>В училищі працює соціально-психологічна служба, яка співпрацює з органами охорони здоров’я, соціального захисту, сім’ї і молоді, внутрішніх справ, іншими зацікавленими відомствами з метою захисту житлово-майнових інтересів учнів, визначення їх соціального статусу, оформлення пенсії. <p>Робота педагогічного колективу спрямована на розв’язання проблем дитячої бездоглядності, створення належних умов для соціально-психологічної адаптації дітей.<p>Незважаючи на те, що Васильківське ПТУ – перший в Україні навчальний заклад для соціально-незахищених дітей, які мають базову освіту, та існує протягом багатьох років, про нього знають дуже мало. А хотілося б, щоб про такі заклади як цейзнали набагато більше.<p>Хочеться уваги не лише від спонсорів-бізнесменів, які приймають участь в удосконаленні матеріально-технічної бази училища, покращення умов проживання учнів у гуртожитку та організації і проведення екскурсій. Набагато ціннішим для цих дітей є турбота та любов, що йдуть від щирих сердець.<p>З питань вступу до Васильківського професійно-технічного училища та допомоги закладу прохання звертатися за адресою: вул. Декабристів, 39, м. Васильків, Київської області, 08600 тел.(04471) 2-25-43, 2-33-65.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/08/04/10_richnij_vasil_kiv_4114.html Tue, 04 Aug 2009 18:06:20 +0300 Новини Нещодавно в Московській області відбувся міжнародний дитячий конкурс з англійської мови «GOOD LUCK!». Цей конкурс народився у 1996р. і став таким довгоочікуваним і улюбленим для знавців англійської мови не тільки дітей Московської обл., але й для їхніх ровесників з усіх країн СНГ і зарубіжжя. Одне з головних завдань організаторів конкурсу показати таланти і творчі можливості всіх учасників. Це єдиний конкурс такого роду для 10- річних школярів. Всього на конкурс було запрошено 77 учасників - конкурсантів з України були 4 юних учасники, серед яких юний 10 - річний Денис Кондратюк (м. Васильків ЗОШ №2). Будучи беззаперечним лідером української команди він став справжнім відкриттям конкурсу, улюбленцем глядачів і уболівальників.<p>Дитячий конкурс з англійської мови розглядається як структура, в якій через «гру в театр» і засвоєння художньої культури в контексті загального розвитку дитини відбувається процес «обживання» конкурсантами світу, приєднання вихованців до різних мов культури в нашому випадку: англійська, російська, музична, театральна. На конкурсі створено атмосферу театру, де творчість є домінантною навчально- виховного процесу протягом усього періоду підготовки до нього.<p>Як кажуть організатори конкурсу, родзинкою дитячого конкурсу є те, що кожного року оголошується нова тема конкурсу. Темою 2009р. була « Краса врятує світ». Конкурсанти відтворюють тему конкурсу через призму свого сприйняття світу, подій, інших образів для конкурсанта надзвичайно важливо вміти бути виразним у всіх своїх проявах знайти адекватну зовнішню форму вираження почуттів, які він переживає, прояв своїх емоцій. Тема конкурсу складна і дуже глибока, вона несе в собі філософське сприйняття світу; з пустою душею розкрити дану тему неможливо, тому кожному з конкурсантів довелося багато міркувати, читати, споглядати. В цьому себе блискуче проявив 10-річний васильківчанин.<p>Денис Кондратюк привіз до рідної школи дорогу відзнаку своїх творчих досягнень - Диплом фіналіста 14 Міжнародного дитячого конкурсу з англійської мови. Головним призом для переможців і фіналістів стала спеціально розроблена культурно - освітня поїздка до Австралії, в місто Сідней. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/07/27/320_lit_i_tse_lishe__4016.html Mon, 27 Jul 2009 22:23:37 +0300 Новини Мальовничому селу Мархалівка, що поблизу Києва цієї суботи виповнилося 320 років. Святкування пройшло з розмахом.<p>Від дванадцятої до четвертої години дня селом їздила підвода з музиками, якою керувала Солоха, пригощаючи всіх та припрошуючи чарчиною на святкування до сільської ради. Саме ж свято нагадувало весілля, де зібралася велика родина. Іменинників вітали та тішили своєю майстерністю народні колективи «Веселка» та «Лілея», багато молодих талановитих колективів танцю і співу. Приїхали привітати селян артисти з Василькова та Києва, а також фіналістка проекту «Шанс», золотий голос проекту «Танцюю для тебе», Валентина Паравян. <p><b>Привітання</b><p>Зі святом вітали всіх односельців. Багатьом з них подарували подарунки – зокрема найстаршим жителям, багатодітним сім’ям, ветеранам війни та праці, вчителям, пасічникам, сім’ям, в яких народилися дітки цього року, молодим подружжям. Також вітали заслужених діячів спорту, культури та мистецтва. Бажали всім щастя, здоров’я, терпіння та щирої любові на довгі роки!<p>Кожному, хто прийшов на свято, впадала в око алея, створена з рушників, сорочок та картин, вишитих та виписаних майстринями-вишивальницями села Мархалівка. Особливо приваблювали гостей вишуканістю та щирістю роботи Надії Шуляренко. Надія не є корінною жителькою села, але немає жодної людини, котра б її не знала. Вона шанована тут, і не лише як майстриня, котра вміє чудово вишивати, але й як гарна господиня. До її обійстя сходиться все село по молоко, бо Надія Миколаївна тримає дві корови. А в Мархалівці домашнє молоко – дефіцит. На все село лише три корови! За це на святі громада села подякувала їй і вшанувала її працю подарунком.<p><b>Атмосфера свята</b><p>Попри всі нарікання, що в селах немає молоді, а тим більше – дітей, побувавши на річниці села в Мархалівці, можна з гордістю сказати, що в селах діти є! Бачили б ви, скільки чепурної малечі було на цьому святі! Дітки бавилися повітряними кульками, пританцьовували разом з народним колективами, каталися верхи на конях і тішилися, як можуть тішитися лише діти. Також цього дня я бачила щирі усмішки на обличчях людей, які, здається, не обтяжені проблемами сьогодення. Односельці дружньо та весело відпочивали разом і раділи «сьогоднішньому дню», чого вже, нажаль, просто не побачиш у великому мегаполісі – Києві. Людей навіть не злякав спочатку невеличкий дощик, а потім злива, вони продовжували танцювати та щиро веселитися.<p><b>Керманич Мархалівки Володимир Васильович Петренко:</b><p>– Чи гарний настрій маєте в цей святковий для Мархалівки день? <p>– Настрій маю просто чудовий! Ви погляньте на задоволені обличчя моїх односельчан. Цим все сказано! Скільки прийшло бабусь та дідусів, скільки молоді і діточок! Як тут не радітиме душа, хіба я можу не тішитися з цього? Я кожного жителя Мархалівки знаю в обличчя, бо хіба можна головувати в селі і не знати своїх людей. У кого які проблеми та хто до чого має хист.<p>– Ви корінний житель села?<p>– Так, я народився тут. В Мархалівці народилися і мій батько, і мій дід. Тут на рідній землі і зостався жити та господарювати.<p>– Чи були колись думки переїхати жити в інше місце?<p>– Не без цього. Відбував службу в армії в Німеччині, на той час була можливість там залишитися. Та притяжіння до рідного краю повернуло мене додому. Потім оженився та почав будувати своє життя. Ким я тільки в своєму житті не працював та останні три роки головую дідовою, батьковою, нашою рідною Мархалівкою.<p>– Чому Ви взялися за цю нелегку справу – головувати селом? Що за цей час вже встигли зробити?<p>– Я сам би нічогісінько не зробив. Все, що відбулося та відбувається у селі зроблено нашою великою громадою жителів Мархалівки. Як-то кажуть: «Один в полі не воїн», так воно і є. Мені всі допомагають, хто думкою,а хто справами. Отак і розбудовуємося заради майбутнього наших діточок та онуків.<p>– Згадайте своє дитинство, що пройшло на цій землі. Може є якісь особливі місцини, де ви бавилися хлопчаком?<p>– Там, де колись гралися ми, зараз немає де гратися… Але залишився яр, в якому стоїть криниця, з якої і по сьогоднішній день жителі села беруть воду. А взагалі, куди у нас не піди – душа радіє. Скрізь краса! Ліси, поля, яри… І все це я б ніколи не проміняв ні на що у світі! <p>– Де зараз граються діточки та що зроблено для їхнього розвитку і добробуту?<p>– Уже збудували дитячий майданчик, куди мами можуть прийти зі своїми малюками. Почали проектування дитячого садочка на 60 дітей, постійно допомагаємо школі. Ми сподіваємося на те, що не завжди буде криза і ми всі свої проекти, які плануємо сьогодні в найближчий час втілимо у життя.<p><b>Щира правда</b><p> Тетяна Мейлах, жителька с. Мархалівка<p>Я приїхала до Мархалівки у 1969 році. Село тоді було дуже бідне, але люди були працьовиті, доброзичливі та щирі. Зараз мені вже здається, ніби я тут і народилася. У мене в сім’ї п’ятеро дітей, які тут живуть та працюють. В Мархалівці дійсно хочеться жити, бо люди щирі, один одному допомагають. Teпер в селі скрізь асфальт. У нас є свій магазин, і не потрібно кудись далеко їхати за продуктами, збудували дитячий майданчик. Зараз будується стоматологія, Так що наша Мархалівка скоро буде – МІСТО!<p>Ніна Лукашенко, жителька с. Мархалівка<p>Я тут народилася. В цьому селі жило дуже мало людей, був один маленький магазинчик, а тепер наше село розрослося, стало красивим. Куди не поглянь – око радіє! У нас є голова, який все-все для нас робить! Ви тільки погляньте на це свято! В нашому селі таке дійство відбувається вже три роки поспіль, скільки головує Володимир Васильович. До цього часу ніхто навіть не знав, скільки років Мархалівці, вже не кажу про організацію хоч маленького свята для людей. Ми йому бажаємо здоров’я і не можемо натішитися роботою цієї людини. Він навіть доярі заасфальтував, вже не кажу про всі вулички села. І як таку людину не шанувати? Правда, хотілося б, щоб у Мархалівці ще й пошта своя з’явилася, аби за комунальні послуги сплачувати було зручно.<p>Тетяна Царелунга, жителька с. Мархалівка<p>Я постійно вдома з дітьми, бо нещодавно народила двійню. Що я можу сказати? Добре, що збудували дитячий майданчик для малечі, та потрібно і про старших подумати. Вважаю, що час в цьому селі збудувати клуб, щоб молоді було де проводити вільний час. Щоб була своя дискотека, бо й потанцювати ніде. А так своє село я люблю, воно красиве і затишне.<p>Сашко Тарасюк, житель с. Мархалівка<p>Я в місті Василькові переміг на чемпіонаті по ушу-саньшоу. І сьогодні вирішив подарувати свій переможний кубок рідному селу. Аби кожен, хто приходить до сільської ради, знав, що тут живуть та ростуть чемпіони. Село подобається тим, що поруч не їздять машини і тут чисте повітря. В Мархалівці живуть мої друзі. Я з ними часто борюсь, показую їм прийоми, аби вони могли за себе постояти!<p><i><p>Вікторія Давиденко</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/07/26/anteni_stil_nikovogo_4015.html Sun, 26 Jul 2009 22:10:47 +0300 Новини Мешканці району Западинка міста Василькова вкрай незадоволені зі станом екологічної безпеки та незадовільним навколишнім середовищем, що створює розташована поруч вежа стільникового зв’язку. Йдеться про передавальні <a href="http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/01/16/pravo_na_bezpechni_u_278.html">антени стільникового зв’язку,</a> які скрито, в сутінках ночі, було встановлено в безпосередній близькості не лише з цим житловим масивом, а й дитячим садочком було встановлена на приміщенні ВАТ «Васильківський шкірзавод». Стурбовані мешканці мікрорайону ще минулого року неодноразово зверталися за допомогою до різних владних інстанцій: Васильківського міського голови, начальника відділу містобудування та архітектури Васильківської міської ради В. Хомицького, головного державного санітарного лікаря району В. Кривошеї, головного державного лікаря санітарно-епідеміологічної станції Київської області Галини Гринчук, Васильківського міськрайонного прокурора Сергія Морозюк.<p>Однак, втративши останню надію на те, що їх хтось почує, люди звернулися по захист своїх конституційних прав до свого обранця –народного депутата України Костянтина Бондарєва. <p>Народний депутат зустрівся з виборцями та вислухав усі скарги на проблеми, які мешканці мікрорайону самотужки вирішити не можуть. Йдеться насамперед про вежу, яка за їхніми переконаннями згубно впливає на людський організм, особливо на дитячий. Крім того, мешканці сусідніх будинків побоюються, щоб ця споруда не впала на їхні будинки, оскільки, за словами очевидців, її монтаж здійснювався нашвидкуруч у вечірній і нічні години. <p>Учасники зустрічі ставили правомірні питання щодо того, як такий об’єкт міг взагалі з’явитися без попередження? Адже приватне підприємство, яким є ВАТ «Васильківський шкірзавод», не несе за це ніякої відповідальності.<p>Провівши переговори з ВАТ «Укртелеком», Костянтин Анатолійович дотримав слово даного своїм виборцям. За станом на 13 липня 2009 року договір розірвано, а станцію відімкнена від живлення. Найближчим часом демонтують і саму вежу. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/07/23/meshkantsja_glevahi__3969.html Thu, 23 Jul 2009 16:58:39 +0300 Новини Не за вбивство і навіть не за крадіжку, а, скоріше, за жарт відправили за ґрати мешканця Київщини. Чоловік розповідає, як провчив колишнього своєї дівчини. Справді винен, дійсно порушив закон. Але вважає, що на в’язницю не заслуговував. Погоджуються з цим і юристи. 5 років тому Костянтин приїхав на заробітки до столиці. На орендованій квартирі познайомився із хазяйчиною дочкою. Вже незабаром пара жила разом. Жінка була офіційно розлученою, та колишній чоловік-араб продовжував навідуватися до тещиного дому.<p>Костянтин Шульга, мешканець села Глевахи: «Не мог успокоиться. По арабским законам, женщина не имеет права бросить мужчину, для них это унизительно. У него такая, якобы, месть. Он постоянно приезжал с угрозами: «Я убью вас всех , постреляю».<p>Під час чергового візиту ревнивця Костянтинові урвався терпець. Він вирішив добряче провчити екс-чоловіка своєї дівчини. Поки гість учиняв істерику, він сів у його недешеву іномарку. Каже – хотів сховати машину в лісі.<p>Костянтин Шульга, мешканець села Глевахи: «Автомобиль стоял возле забора. Я, не включая двигателя, опустился с наклона машиной, повернул руль вправо и начал двигаться в сторону Киева. Буквально через 150 метров меня остановили работники ГАИ».<p>Костянтин розповідає, як показав міліціянтам документи і все пояснив. Ті посміялися й відпустили, але автівку забрали, мовляв, за нею має прийти господар. Та наступного дня власник написав заяву про викрадення автомобіля.<p>Костянтин Шульга, мешканець села Глевахи: «После того, как потерпевший заплатил деньги следователю, мне сделали обвинение в совершении особо тяжкого преступления. Мне непосредственно инкриминировали - группой лиц, с применением насилия, организованное и повторное, чтобы меня посадить в тюрьму, чтобы я ему не мешал».<p>Костянтинові дали 7 років. Одразу подав апеляцію. Термін зменшили та до в‘язниці таки відправили.<p>Василь Мельник, керівник Київської служби контактних мереж: «Він працює електромонтером контактних мереж. Це відповідальна, дисциплінована людина, хоче все знати. Таких би побільше. У нас робота має профіль складний: і температурний режим, і погодні умови».<p>Знайома: «Порядочный человек, работящий, умный. Что вам еще сказать? Разве у нас в Украине есть правосудие? Можно такое говорить?»<p>Довгі чотири роки за ґратами минули для Костянтина, немов страшний сон. Як повернувся додому, одразу відновився на роботі, повернувся в сім‘ю. Його кривдник-араб давно виїхав з України. Слідчий, що готував матеріали справи, перейшов на іншу роботу. <p>Та колишній в‘язень не заспокоївся. Каже, у тюрмі наполегливо вивчав закони. Своєї провини він не заперечує. Втім, не може закрити очі на порушення з боку слідства та несправедливий вирок.<p>Костянтин і далі домагатиметься правди. Він уже поскаржився до Європейського суду у Страсбурзі. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/07/22/u_dobrih_gospodariv__3959.html Wed, 22 Jul 2009 18:00:54 +0300 Новини Тверді побутові відходи — це не лише ворог довкілля, але й...безцінна сировина! І про це давно вже знають у цивілізованих країнах, як і про те, яким чином використовувати ці відходи для народногосподарських потреб. Ми ж тут робимо перші кроки. Втім, досить-таки впевнені. — Ніщо так не завдає шкоди довкіллю, здоров'ю людини, як тверді побутові відходи, котрі не належно утилізовані на полігонах, а надто ті, що "кровоточать" фільтратом у природу зі стихійних сміттєзвалищ, "випікаючи" на довгі роки рослинність, винищуючи все живе, перетворюючи життєдайні джерела, струмки, озера та ріки у "мертві" води, — каже заступник голови Київської обласної державної адміністрації Володимир Миколайович МАКСИМЕНКО. — Чи ж хочемо ми таке для себе, для своїх дітей, онуків, зрештою, для нащадків? Звичайно ж, кожен скаже, що ні. Тим часом область вже тривалий час має чимало проблем з твердими побутовими відходами. Тож у березні 2007 року в облдержадміністрації була затверджена Програма поводження з твердими побутовими відходами в Київській області на 2007-2011 роки, в якій, зокрема, зроблено наголос на придбання обладнання та машин для збирання твердих побутових відходів, будівництво сміттєпереробних заводів та впровадження обладнання для переробки складових твердих побутових відходів, будівництво об'єктів, цехів для одержання сировини та гототової продукції з цих відходів, будівництво, розширення, реконструкцію полігонів для захоронення твердих побутових відходів та ліквідацію несанкціонованих стихійних сміттєзвалищ. Ця програма, що відрадно, лише за два роки, відтоді як стала діяти, дала "зелене світло" багатьом раціональним проектам, які стосувались поводження з твердими побутовими відходами. Окремі із них, до честі ряду міст, районів, вже працюють на довкілля області. Інші, сподіваюсь, реалізуються у подальшому з не меншим успіхом, адже мають гарантовану підтримку з боку як обласної, так і місцевої влад, а головне, багатьох місцевих жителів, котрим зайве пояснювати залежність їхнього здоров'я від стану довкілля... Тим часом уваги заслуговує комплекс з сортування і переробки твердих побутових відходів ООО "Укрвтор-енергоресурс", що у Васильківському районі, котрий став діяти із 18 вересня 2008 року. Це добра адреса досвіду для інших.<p>Врахувавши думку В.М.Максименка і беззаперечну актуальність даного питання, їдемо у цей район.<p> <p>«Засмагла» пет-пляшка — у попиті<p>Названий комплекс у Васильківському районі знайти просто: він розташований серед степу та ярків на території Погребівської сільради. Тобто ні до кого не "прилягає", нікому не заважає, що заздалегідь, ще у стадії проекту, було передбачено, виходячи із санітарних та інших вимог щодо таких споруд. Сірою асфальтівкою, вдихаючи пахощі лугових трав, яких тут безмежжя, під'їжджаємо із заступником голови Васильківської райдержадміністрації Володимиром Федоровичем Черпаком до комплексу, що складається із величезного (за висотою не менш як два поверхи, а довжиною метрів на двісті-триста...) виробничого приміщення. Тут на дворі під навісним дахом на великому зацементованому майданчику — купи твердих побутових відходів. Чого тут тільки нема! Враження, звичайно, не для естетів... Втім, купи ці потихеньку зменшуються, бо відходи навантажуються на лінію транспортера і по ній просуваються всередину приміщення, де вже за справу беруться сортувальники. У кожного з них свої обов'язки: хтось відсортовує з відходів лише макулатуру, хтось — пет-пляшки, поліетилен, склобій, жерсть чи ганчір'я. Від сортувальників ці відходи потрапляють кожен на "свою" лінію транспортування, звідки їх дорога у тюки.<p>Йдемо із директором комплексу Юрієм Володимировичем Суптелею цехом, де безупинно рухаються транспортери із побутовими відходами. Ловлю себе на думці, що тут хоч не оті запашні луки, котрі поблизу території комплексу, але "дихати можна": в повітрі всього лише легкий запах цих відходів. І це приємно дивує, про що і кажу Юрію Володимировичу. На це він усміхається: "У нас, звісно, не кондитерська фабрика, але в цеху передбачене все можливе, аби зменшити і "душок" від відходів, та й небезпеку для здоров'я людей, котрі тут постійно працюють. На вході у цех, зокрема, тверді побутові відходи (погляньте вгору на транспортер!) обов'язково проїжджають під спеціальною, великих розмірів, ультрафіолетовою лампою, яка знешкоджує хвороботворні мікроби, присутні у відходах. От таку "засмагу" отримують пет-пляшки, відходи з поліетилену, ганчір'я та інші ТПВ... У нас також постійно працюють прилади для очищення повітря. А по завершенні робочого дня, коли у цеху немає людей, вмикаються ультрафіолетові лампи не лише над транспортерами, а по всьому приміщенню, що також, як це розумієте, не зайве". <p>Після цих слів з повагою розглядаю цех, куди щодня приходять на роботу до п'ятдесяти чоловік: тут дбають не лише про їхню безпеку праці, але й про здоров'я. До речі, на певній відстані від виробничої будови зведена адміністративна, де до послуг працюючих роздягальні, санвузли із душовими кабінками, кімната для прийому їжі, де є електроплитки, холодильник. Тобто в обідню пору є де в комфорті пообідати, а по завершенні роботи прийняти душ, переодягнутись. <p>Але повернемось до відходів. От вони вже і у тюках. Що ж далі? <p>— Далі їх шлях — на глибоку переробку, бо відсортовані ТПВ — це цінна сировина, яка не повинна гнити у землі, розкладатись фільтратом, винищуючи довкілля. Вона має знову і знову (за принципом замкненого циклу) слугувати людині. І ми вже знаємо, як це робити, не гірше європейців, — каже Юрій Володимирович. — Наш комплекс запроектовано саме на такий виробничий цикл: приймати ТПВ, сортувати їх і виготовляти із них нові товари. Але все одразу осилити непросто. У нас зараз першочергове завдання: нарощувати обсяги прийому ТПВ, надати цьому процесу стабільності, аби виправдати закладання в проекті потужності комплексу, де передбачено сортування твердих побутових відходів до 400 тонн за дві зміни. Поки ж що працюємо в одну зміну і приймаємо до 80-100 тонн відходів. Цього замало, аби поставити на конвеєр виробництво товарів для народного господарства із ТПВ у широкому асортимені, скажімо, тих же горщиків для кімнатних квітів, граблів, гранул для виготовлення упаковки, понтонів, на яких нині по Дніпру, зокрема, стоїть чимало кафе, ресторанів... І це лише дещиця в переліку того, що нам під силу виробляти із звичайного, як кажуть у народі, сміття. Але поки що переважну більшість тюків із ТПВ віддаємо іншим виробникам: на Київщині, поза нею — таких доволі. <p>Кому бордову черепицю?<p>Запровадити нове у виробництво, дійсно, непросто. Втім, на комплексі, добросовісно справляючись із прийомом ТПВ і їх сортуванням, тюкуванням, все ж зробили перший крок до глибокої переробки сировини. Притому зовсім недавно — якихось два тижні тому. Тут в окремо виділеному цеху стали виготовляти із піску (70 відсотків) і поліетиленових відходів (30 відсотків) черепицю і тротуарну плитку, яка відповідає всім санітарним і технічним нормам експлуатації, про що є офіційні підтвердження. Ці вироби декількох відтінків: зеленуватого, бордо, сірого, а за бажанням клієнтів спеціалісти готові підібрати й інші необхідні кольори. Вироби з великою гамою кольорів мають й такі переваги перед своїми звичайними "родичами": вони довговічніші і зручніші в експлуатації. Як розповів керівник дільниці з виробництва плитки і черепиці із ТПВ Анатолій Володимирович Баканов, — на укладання їхньої тротуарної плитки витрачається менше підручних матеріалів, аніж для узвичаєної, вона також не боїться хімічних речовин, жаро- і морозостійка, відтак довговічніша в експлуатації, а ще досить міцна. Те ж стосується і черепиці, яка, до всього, не "шумить" на дахах під дією вітрів, дощів на відміну від звичайної. <p>З цікавістю розглядаємо ці вироби із Володимиром Федоровичем Черпаком. Вони гарні з виду, добротні і до вищемовленого мають ще чимало переваг у застосуванні. Про це все, про умови реалізації тротуарної плитки і черепиці можна детальніше дізнатись за телефоном 8 (04471) 2-47-08. Від себе лише зауважу: ці вироби — не новинка для України, а давно вже узвичаєний товар. <p>— Ми, дійсно, не новатори тут, не першопрохідці, — підтверджує це Анатолій Володимирович Баканов. — У Бердичеві на Житомирщині такі плитка, черепиця користуються попитом вже сім років. Тепер не треба буде людям так далеко їхати за ними: потужності нашої дільниці достатні, аби забезпечити будь-який попит на вироби.<p>Чим більше буде відходів на комплексі — тим чистіше стане у районі<p>Що далі виготовлятимуть на комплексі — поки що визначається. А, тим часом, керівництво Васильківського району по-діловому налаштоване допомогти адміністрації комплексу вирішити головну (про що вже згадували) проблему: наростити об'єми прийому і сортування ТПВ. <p>— Цілком зрозуміло, — каже Володимир Федорович Черпак, — що чим більше із сіл та селищ району звозитиметься на комплекс твердих побутових відходів, тим чистішими стануть наші населені пункти, а ще їхні околиці, узбіччя доріг, лісові просіки, луки, куди, на жаль, продовжують вивозити сміття. Хтось це робить потайки, у вечірні, нічні години, а хтось і не криючись від односельців. Так додається у районі стихійних сміттєзвалищ, котрі, хоч як не стараємось вести боротьбу, постійно ліквідовуючи, знову з'являються і з'являються. Тому думка особисто нашого голови райдержадміністрації Сергія Анатолійовича Задорожного, усієї нашої команди: час вже остаточно навести лад з вивезенням ТПВ з кожного, без винятку, населеного пункту району. Бо якось дивно, маючи на території району таке от європейського зразка підприємство, як цей комплекс, мати проблеми із засміченням довкілля. Відтак у ці дні із начальником відділу житлово-комунального господарства райдержадміністрації Олегом Георгійовичем Даниловим розпочали об'їзд населених пунктів району, визначаючи, де що потрібно вирішити, аби у нас запрацював центровивіз сміття навіть із найвіддаленіших сіл. Варто сказати, що в цьому знаходимо підтримку на місцях і від влади, і від багатьох мешканців. На сходках по селах людям буде додатково роз'яснено, скільки коштів із кожного двору треба буде плати щомісяця, аби сміття вивозилось на комплекс із сортування і переробки ТПВ. Можу одразу сказати — це невеликі гроші: десь до п'яти чи трохи більше гривень. Але тут от про що хочу зауважити: в окремих селах з минулого року так і запропонували людям платити. І наче всі й погодились, але практика показала: хтось платить, а хтось категорично відмовляється, за звичкою, "на дурняк", десь вивозить ТПВ з дворів у довкілля. Не хотілося б тут попереджати про штрафи за це, але змушений: вони були і будуть. Заразом, враховуючи, що криза в країні, дійсно, б'є по гаманцях багатьох людей, нині також звертаємо увагу сільських голів на те, аби, по можливості, виділяли кошти із місцевих бюджетів на центровивезення ТПВ, знаходили для підмоги у цьому спонсорів, меценатів. Як і на придбання контейнерів для твердих побутових відходів, будівництво спеціальних майданчиків для прийому ТПВ.<p>Про які ж гроші йде мова?<p>— За вивезення тонни ТПВ (це близько п'яти кубічних метрів) наш тариф на цей час — 65 гривень, — каже Юрій Володимирович Суптеля. — Але ми розробили свою, сказати б так, стратегію щодо того, як цю ціну населеним пунктам зменшити. От зараз виготовляємо контейнери, які невдовзі встановимо по селах. Кожний із них буде призначений для прийому тих чи інших відходів. Тобто в один людям треба буде викидати лише склобій, в інший — пет-пляшки, ще в інший макулатуру чи то ганчір'я. Якщо ця справа піде, то нам полегшиться робота із сортування ТПВ. Притому за вивіз ТПВ із таких контейнерів не братимемо від людей жодної копійки. А те, що при цьому скопом вивозитиметься, звичайно ж, буде вже далеко меншої ваги і об'ємів. Таким чином населені пункти отримають змогу платити менше за вивіз з них ТПВ, який, до речі, також беремо на себе. Бо які-які, а наші спецмашини ні в якому разі не вивантажать тверді побутові відходи десь у ближньому ліску, а довезуть до комплексу. Адже кожна тонна ТПВ у нас на рахунку. Чому — вже чимало було розказано.<p>Отже, у Васильківському районі очікується, по всьому, великомасштабний прорив до цивілізованого поводження із твердими побутовими відходами. Наскільки він вдасться — покаже час. Одне цілком очевидне: комплекс із сортування і переробки ТПВ — це хороший і надійний шанс для району вже у недалекому майбутньому стати повсюдно охайним, шанобливим по відношенню до довкілля, яке з роду-віку тут завжди було прихильне до людей красою луків, щедрістю лісів, чистотою водних плес. Таким і має бути збережене для нащадків, що, погодьтесь, не так вже й складно...<p>Галина ПРИХОДЬКО. Фото автора http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/07/17/u_grebinkah_na_vasil_3914.html Fri, 17 Jul 2009 17:25:55 +0300 Новини До редакції надійшов лист від мешканців Васильківщини, в якому вони повідомляють про загрозливу для екології ситуацію, що склалася у смт Гребінки. За їхніми словами, минулого місяця Васильківська районна рада, передала в оренду ставок у смт Гребінки строком на 11 місяців приватному підприємству з переробки рибної продукції, яке територіально розташоване на березі ставка. Підприємство переробляє виключну морську рибу, тож ставок потрібен для забору води для технологічних процесів на виробництві та скидання «очищених» відходів. <p>«В результаті у ставку вже почався несподіваний мор риби, якого ніколи не було раніше», - зазначають автори листа і додають, що «місцева громада вкрай обурена самим фактом передачі ставка в оренду та подальшим його використанням підприємством». <p>З цього приводу мешканці смт Гребінки вже звернулися до прокуратури з вимогою відмінити рішення ради. <p>Як пишуть гребінчани, в районі кажуть, що справжнім власником підприємства, що стало причиною екологічного лиха на Васильківщині, є дочка колишнього спікера ВР О. Мороза. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/07/08/muzej_sadiba_ivana_k_3776.html Wed, 08 Jul 2009 11:05:07 +0300 Новини В принципі, це недалеко від Києва. Васильківський район. Село Мар‘янівка. Меморіальний музей-садиба Івана Семеновича Козловського. Автомобілем добиратися дуже просто. Одеською трасою до Ксаверівки. Там поворот. Три кілометри. Є відповідні вказівники. Музей знаходиться в центрі, неподалік церкви.<p>Це невелика хатка під очеретом, яку зберегли майже в первісному стані. Електрику не провели з принципу! Вірніше, світло є лише в кімнатці музейників… Долівка хати встелена сіном. Стоїть неповторний аромат.<p>Свого часу, часопис «Музеї України» втягнувся у війну за збереження музею. Як завжди, хотіли відібрати землю. Почався скандал. Підключили вихідця з Мар‘янівки С.Т.Сташевського, тоді народного депутата, телебачення… Музей помітили. Перевели в обласне підпорядкування, допомогли. Гарно спрацювало обласне управління культури…<p>Поруч з хаткою, слід побудувати сучасне приміщення для музею. Облаштувати інфраструктуру. Сподіваємося, все буде.<p>Мар‘янівка розкинулася на берегах ріки Протока, яку перегородили греблями, створивши кілька ставків. Тут збереглися стародавні могили. Легендарний курган Переп‘ятиха, який згадано у літописах Київської Русі. 1846 року в селі проводили археологічні розкопки, де працював і Тарас Шевченко.<p>Всесвітню славу селу забезпечив видатний співак, Народний артист СРСР, лауреат різноманітних премій Іван Козловський.<p>Народився він 24 березня 1900 року. Батьки звернули увагу на дивний голос малого. У сім років відправили Івана до Києва. Вчився у церковній школі при Свято-Михайлівському монастирі. Співав у Софіївському соборі. Потім – сцена. Стрімка кар‘єра. Слава.<p>Востаннє Іван Козловський побував на батьківщині 1985 року. Пройшовся парком. Мовчав. Сумував… Завжди допомагав землякам. Селу.<p>Музей має два з половиною гектари землі. Розкішний парк з перехрестям алей. Як пише директор музею О.Бохняк, архітектори задумали парк у вигляді хреста у терновому вінку. Тут висажено багато мальв, яблунь, дубів, лип, туї, платанів… Парк плавно переходить у лугове різнотрав‘я аж до верб на березі… Літом тут краса неземна!<p>В експозиціях – фотографії, особисті речі, кіно матеріали, грамплатівки…<p>Слід звернути увагу на українську піч – це справжній шедевр! Багато рушників.<p>Кілька років тому, до музею прийшла жінка і подарувала стару весільну вишиванку. Вишивала сама. Використовувала червоні і чорні нитки. Як виявилося, цього категорично не можна робити! Весілля так і не відбулося. Жінка ніколи не стала до вінця, проживши одна. А вишиванку принесла як пересторогу для дівчат – ніколи не порушуйте вікових народних традицій!<p>У цьому музеї варто побувати всім українцям. Зрозуміти свою історію. Побачити, як жили предки. За сто років світ стрімко змінився. Сучасні діти вже не уявляють життя без комп‘ютера. А раніше жили без електрики…<p>Саме в таких маленьких сільських музеях, якось примарно зупинився час. Переступаєш поріг, і опиняєшся в іншому часі. Цього ніколи не досягнуть великі столичні музеї. Подібні заклади слід всіляко підтримувати, рекламувати.<p>На Заході вже давно зрозуміли справжню ціну таких музеїв.<p>Поки що, слідами наших фотоекспедицій з С. Камшиліним, тихо пересуваються дипломати з Посольств розвинутих країн – такі поїздки дозволяють їм відчути нашу ментальність. Все частіше регіональні музеї відвідують звичайні сім‘ї з так званого середнього класу. Вихідними сідають в авто і мандрують. Від музею, до музею.<p>Тож, відкриваємо ще один маршрут – Мар‘янівка. Замовляйте екскурсії! У музеї завжди хтось є. Телефонуйте – (271)7-07-20. Відчуйте Україну! Зрозумійте історію!<p>А ми як завжди втомлені, після гонки дорогами, але задоволені. Від душі і для душі зробили добру справу. Розрекламували музей. Вилікувались від отієї безглуздої політичної депресії. Набралися вражень, пережили кілька пригод.<p>Не марнуйте часу! Відвідуйте музеї!<p><i>Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»<p>Фото - Сергія Камшиліна, більд-редактора журналу «Музеї України»</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/07/07/pozhezha_v_tsentri_v_3764.html Tue, 07 Jul 2009 20:18:01 +0300 Новини Сьогодні вночі, близько 3 години, відбувся спалах сараїв у дворі будинку по вул. Декабристів, 2. Пожежники приїхали, коли полум'я було вже зверху споруд.<p> Однієї машини води виявилося мало, на допомогу Васильківським пожежникам приїхала машина з Глевахи, і спільними зусиллями, вони справилися з вогнем.<p>Гасили пожежу більше години. За словами жителів це вже другий за цей рік спалах даних споруд.<p>Причина пожежі поки невідома. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/06/25/spekotna_subota_na_b_3635.html Thu, 25 Jun 2009 18:41:30 +0300 Новини 20 червня у Василькові, на території колишнього стадіону біля Стугни відбулися збори мешканців найближчих вулиць, які ледь не переросли в каральний похід проти місцевої влади. Причиною народного обурення стало те, що на початку травня цього року васильківчани, які проживають на вул. Зарічній, помітили — на території колишнього стадіону та навколишньої його паркової зони ведуться планувальні роботи під забудову. А це — улюблене місце відпочинку мешканців міста, де під час літньої спеки можна повудити рибу, підсмажити шашличок, скупнутися у річці і просто відпочити із сім'єю…<p>Тож місцеві жителі забили на сполох і звернулися з листом до одного з депутатів Васильківської міської ради — Станіслава Гордієнка, в якому чітко вказали:<p>"Як тепер нам стало відомо, рішенням Васильківської міської ради від 22 грудня 2006 року 5,5 гектара землі було передано під забудову котеджного містечка ТОВ "Либідь" і, як записано в рішенні, — за рахунок паркової зони.<p>Звертаємо Вашу увагу також на те, що це єдиний парк, який ще остаточно не відданий приватним структурам під забудову, і ми не хочемо, щоб його спіткала доля стадіону та парку на вул. Паризької Комуни, де все місто святкувало День Перемоги та інші свята, пляжної зони біля тієї ж Стугни та ін.<p>На жаль, при прийнятті таких рішень влада міста керувалася здебільшого інтересами приватних структур, а не територіальної громади, оскільки ці території, крім усього, мають велике значення для екології міста".<p>Під листом такого змісту поставили свої підписи 111 васильківчан. А як повідомив васильківський активіст Анатолій Боровик, з додатків до рішень сесії нещодавно стало відомо про затвердження проектної документації на цю ділянку для приватної структури та про стягнення орендної плати, а жоден із депутатів про ці рішення — ні сном ні духом не відає. І це непоодинокі випадки. За словами пана Боровика, ще багато подібних ділянок віддано у приватні руки, причому без жодних інвестиційних зобов'язань та у тіньовому режимі.<p>Далі було створено ініціативну групу з числа місцевих жителів та активістів, які й організували на березі Стугни громадські збори. І хоч того дня було дуже спекотно, атмосфера навколо близько сотні жителів була ще більш розжареною, перейшовши граничну позначку шкали. Люди були не просто обурені, а навіть оскаженілі від такої зухвалості — віддати парк під котеджну забудову! Часто-густо лунали радикальні викрики на кшталт: "Скільки можна нас дурити!". Звичайно, все це було сказано у запалі, але було видно, що люди вже на межі — їм набридло бути ошуканими та обдуреними… Один із членів ініціативної групи Олег Денисенко розповів журналісту таке: "Наш терпець увірвався, коли рішенням виконкому міської ради почали вирубувати дерева по той бік Стугни. Це нас насторожило, бо ми отримали інформацію, що там планують вирубати дерева, засипати піврічки і віддати під котеджну забудову. Ми це зупинили. Потім — будівництво "Бабай-садиби". Там за одну ніч звели паркан на березі річки. Ми не встигли озирнутися, а він уже стоїть! А тепер — ця прибережна паркова зона! Це — єдине місце у Василькові, де можна безплатно порибалити, безплатно покупатися, відпочити… Бачите, скільки тут сьогодні людей відпочиває? І вони хочуть усе це в нас забрати…"<p><b>Врешті після години гарячого обговорення було прийнято резолюцію, у якій вимагалося:<p>"1. Від депутатів Васильківської міської ради прийняти рішення про мораторій на виділення земельних ділянок для індивідуального будівництва комерційного призначення, промислового будівництва і т. ін. на територіях лісового фонду, парків, місць загального користування, земель історико-культурного, природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого призначення, в тому числі і на берегах р. Стугни.<p>2. Вимагаємо негайно ознайомити громадськість міста з проектом генерального плану забудови м. Василькова.<p>3. Ініціативній групі забезпечити подання до суду скарги про незаконне виділення 5,5 га землі за рахунок паркової зони на березі р. Стугни та інші незаконні рішення.<p>4. Звертаємося до всіх мешканців Василькова з проханням підтримати наші пропозиції.<p>5. Засудити дії міського голови, депутатів міської ради від фракції БЮТ та Партії регіонів у сфері земельних відносин як такі, що суперечать інтересам територіальної громади міста та наносять невиправну шкоду економіці та екологічному стану Василькова".</b><p>Отож, громаді міста потроху уривається терпець, і люди налаштовані рішуче. Але подивимося, чи почують їх представники влади та правоохоронні органи… <p><i>Наталка Антоненко</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/06/19/vasil_kiv_potrapiv_u_3538.html Fri, 19 Jun 2009 16:48:07 +0300 Новини Журнал «Кореспондент» склав рейтинг найбільш забруднених міст України. Видання також з'ясувало, в яких містах мешканці дихають самим чистим повітрям. Держкомстат надав виданню рейтинг міст, ранжованих по мірі того, як багато небезпечних речовин у них викидають в атмосферу підприємства і транспорт. Пальму першості серед найбільш забруднених населених пунктів отримав Кривий Ріг, де на кожного жителя припадає по 634 кг шкідливих речовин, викинутих в атмосферу. Друге місце в антирейтингу дісталося Маріуполю, а на третьому розташувався Бурштин Івано-Франківської області. На четвертому рядку - Луганськ, а замикає п'ятірку найбільш брудних міст Курахово Донецької області.<p>Найкраще чистота дихання зберігається в містечку Глухів Сумської області та кримській Алушті. Тут у повітря за рік потрапило лише по 3-4 кг небезпечних для здоров'я людини речовин. Третє місце закріпили за Острогом Рівненської області, на четвертому - Хмільник Вінницької області, а п'яте місце серед самих чистих міст дісталося Василькову Київської області. Кримська Ялта окупувала шосту строчку рейтингу.<p>Серед обласних центрів найкраще справи йдуть в Івано-Франківська, за яким слідує Тернопіль, Луцьк, Хмельницький та Чернівці. За даними Держкомстату, вони серед позитивних лідерів їх рейтингу. Там не так багато промислових об'єктів, немає концентрації машин, і є великі зелені зони.<p>У той же час найбільш забрудненими облцентрами в Україні визнані Луганськ, Запоріжжя, Дніпропетровськ і Донецьк. Засилля автомобілів у столиці вивело Київ на перше місце в Україні після промислових центрів сходу за ступенем забрудненості повітря. Показники ж забору повітря на найбільш жвавих перехрестях центру столиці вже видають результати гірше, ніж у середньому по Запоріжжю, одному з найбільш забруднених міст країни.<p>Парадокс ситуації, теж характерний не тільки для столиці, але й для інших брудних міст країни, - люди намагаються селитися там, звідки їм зручніше добиратися до роботи. Але ж традиційно самими нечистими районами стають ті, де проходять великі транспортні розв'язки. Ще одна причина, яка просто-таки тягне людей до найнебезпечніших для дихання місць, - гроші. Як правило, там, де є виробництво та інша активність, можна і більше заробити. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/06/16/vasil_kiv_na_porozi__3459.html Tue, 16 Jun 2009 19:24:45 +0300 Новини Вже чотири роки жителі більшої частини міста задихаються від задушливого смороду, з яким місцеві керівники занадто повільно ведуть боротьбу. Люди у відчаї... Наступного дня після відзначення в Україні Дня охорони навколишнього середовища до редакції газети звернулася мешканка вулиці Володимирської, котра розповіла нашому <p>кореспондентові про екологічне лихо, з яким ведеться боротьба вже протягом кількох років. Ми вирішили вивчити цю ситуацію і з'ясувати, чи справді в нашому місті охороняється навколишнє середовище та як його стан впливає на здоров'я мешканців. <p>Для початку, щоб читач міг краще зорієнтуватися, якої саме частини території Василькова стосується ця проблема, він мусить згадати, де знаходиться район кінцевої зупинки автобусів — там проходять найбільші вулиці: Володимирська, Фестивальна, Донбасівська, 1 Травня та прилеглі до них інші вулички та провулки. Отже, саме мешканці цих вулиць щодня піддаються умисному отруєнню через бездіяльність органів місцевого самоврядування. У чому ж полягає суть проблеми? <p><b>Гори, гори ясно... Аби не погасло?! </b><p>Рухаючись у кінці вулиці Володимирської біля повороту на Фестивальну, або ж з іншого боку — по вулиці Дніпрельстан, кожен може бачити величезну земельну ділянку — луг. Проїжджаючи повз нього вдень, складається враження, що цей шмат землі не несе абсолютно ніякої загрози. Навпаки, хочеться зупинити свій автомобіль, вийти з нього і босоніж пробігтися по свіжій зеленій траві... Але більшість місцевих жителів просто не знає, що ця земельна ділянка є справжнім лихом і що саме через цей луг місцевий люд, проживаючи поряд із ним, набуває силу-силенну хвороб. <p>Протягом багатьох років луг постійно тліє та горить! Найстрашніше — те, що "година пік" припадає саме на нічний час, коли всі мешканці відпочивають. Чому ж луг горить? Річ у тім, що поряд, з ним розташовані такі підприємства як "Шкірзавод", "Електробутприлад" та очисні споруди, які за час свого функціонування завдали значної шкоди навколишньому середовищу. Багато років підряд шкідливі відходи цих підприємств зливалися на цей луг. До того ж район "кінцевої" був раніше відомий як місцевість, де знаходилися підсобні підприємства з вичинки шкіри, котрі теж додали своїх відходів до земель місцевого лугу. Колись нормальна, а нині забруднена земля під лугом перетворилася на торф'яник. А заповзяті власники домашньої худоби, аби прискорити ріст свіжої трави — на корм для тварин, навмисно підпалюють очерет та траву. Вогонь поширюється вглиб поверхневого шару землі, що спричиняє тління торф'яника. Вчені кажуть, що торф'яник може горіти десятки років, якщо його не гасити і не вживати протипожежних заходів. Саме така "гримуча" суміш поступово нищить здоров'я васильківців. <p><b>Влада вирішує все виключно на папері </b><p>Місцеві жителі повідомили нас, що неодноразово зустрічалися з представниками місцевої влади та керівниками профільних управлінь, але ці зустрічі ніяк не допомогли у вирішенні цієї проблеми. Задушливий сморід все одно не дає спокійно жити мешканцям навколишніх вулиць. А отже, проблема ще відкрита... <p>Під час розмов з представниками міського управління МНС жителям було чітко сказано, що нині значно скоротилося фінансування цього відомства, а про вирішення даного питання взагалі й мови не може бути! Хоча й додають, що кілька разів пожежники виїжджали на місце тління торф'яника, але дим однаково не вщухає. Пояснюють це тим, що для того, аби змінити ситуацію і припинити процес тління, потрібно розробити цілий комплекс заходів з протипожежної безпеки цієї території. На зустрічах із жителями міський голова Іващенко скаржився на те, що (цитуємо) "...ми виконуємо роботи, але люди не помічають її". Крім того, за словами мешканців, Сергій Григорович пообіцяв, що на всі звернення будуть надані вичерпні відповіді. Але тут виникає два "але". По-перше, люди чекають відповідей і по сьогоднішній день, а по-друге, людям не потрібні чиїсь відписки, вони бажають дихати свіжим повітрям! А для цього не потрібно розписувати папір, треба приймати рішучі дії. <p>Депутат міської ради голова земельної комісії Олександр Слончак (до речі, саме він закріплений за цим округом) під час зустрічі з жителями "порадив" останнім "самим відстежувати тих, хто чинить підпали!" Звичайно, не хотілося б нагадувати Олександру Олександровичу та міським чиновникам, але переміщення старого автобуса, котрий уже кілька років стоїть на узбіччі на вулиці Тракторній (саме це питання підняв на останній сесії Олександр Слончак) ніяк не може бути важливішим за здоров'я та життя тисяч васильківців, яких щодня отруює небезпечний дим. <p><b>Що дістається людям через таке сусідство? </b><p>Тим людям, що проживають поряд із лугом, ніяк не позаздриш. Першим ваговим аргументом може слугувати вже те, що сморід вони мусять відчувати кожного дня. І часто-густо ранок у багатьох починається саме вночі — о 3-5 годині, а не як у більшості — о 7-8 годині. Просто продовжувати відпочивати нормально неможливо, задушливий кашель регулярно нагадує про себе. <p>"Ми вже за себе не турбуємось. У всіх нас підростають дітки, які мусять вдихати в себе цей дим!" — з тривогою в серці говорять нам місцеві жителі. Через постійну задимленість у дітей починається задушливий кашель, відчувається сухість у носі та гортані; у них постійна слабкість, головний біль, безсоння тощо, а звідси й виникають захворювання дихальних шляхів, розвивається астма. Маленькі дітки взагалі прокидаються по п'ять разів за ніч. Усі турботи і проблеми щодо їхнього лікування лежать виключно на плечах батьків. Жахливою виглядає статистика, яка свідчить, що кожна третя дитина стоїть на обліку в дитячого терапевта з бронхітом з астматичними компонентами. До того ж існує величезна загроза для людей, а особливо дітей, провалитися під землю на цьому лузі. Місцеві пояснюють це тим, що через постійне тління земля всихає і стрімко просідає. Ані Васильківська санітарно-епідеміологічна станція, ані лікарня, ані пожежники з місцевою владою не звертають уваги на цю проблему. Обласні екологи б'ють на сполох, адже вдихання подібних випарів дуже небезпечне для життя людини! <p><b>Підсумок </b><p>Серед місцевих жителів існує думка, що подібна ситуація склалася саме через привабливість цієї земельної ділянки для будівництва в майбутньому котеджного містечка. Хоча це тільки версія, але й вона має право на життя. Адже в Україні відомі випадки, коли "раптово" горіли дачі в привабливих місцевостях. То чому ця схема не може спрацювати на теренах Васильківщини!? Якщо це дійсно чийсь план, то він уже зараз здійснюється людьми, котрі заради досягнення своєї мети не зупиняться ні перед чим. Хоч який би там план не був, прикро, що в сучасному Василькові його виконання досягається такою високою ціною — здоров'ям та життям васильківців. <p><i>Олесь Смашний </i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/06/11/devushku_ne_nashli_n_3385.html Thu, 11 Jun 2009 21:27:45 +0300 Новини Расследованию обстоятельств исчезновения жительницы города Василькова на Киевщине Елены Юрьевны Лавриненко газета посвятила целый ряд публикаций. В результате были подняты самые острые темы районного центра: передел коммунального имущества и земель противоборствующими силами — местной властью и общественностью. Исчезнувшая Елена оказалась неким катализатором указанных противоречий. Поэтому, скорее всего, и погибла от рук тех, кому мешала реализовать далеко идущие корыстные замыслы. Напоминаем, что речь шла о судебных разбирательствах Елены по поводу ее права на жилье в общежитии и возможном посредничестве в земельном бизнесе.<p>В отношении Лавриненко, скорее всего, совершено умышленное убийство, которое не раскрыто до сих пор.<p><b>Правоохранители бездействуют</b><p>Безутешная мать Евгения Ивановна Лавриненко продолжает обивать пороги правоохранительных органов, пытаясь активизировать следствие или хотя бы установить, где находится тело ее дочери. Но никакого конкретного ответа, кроме отписок, из МВД Украины и областной прокуратуры Киевской области с указанием, что ситуация находится под контролем, нет.<p>В ходе журналистского расследования были установлены обстоятельства и ряд лиц, которые, на наш взгляд, так или иначе могли быть причастны к исчезновению 33-летней женщины. Однако расследовать либо учесть предложенные нами версии работники правоохранительных органов не потрудились. Мы вынуждены констатировать, что добиться истины мать Елены Лавриненко не может из-за недобросовестного отношения к своим обязанностям работников милиции. После случившегося они не только не принялись оперативно раскрывать преступление по горячим следам, но и вынудили потерпевшую несколько месяцев потратить на то, чтобы добиться возбуждения уголовного дела по факту умышленного убийства Е.Ю. Лавриненко.<p>Изучив материалы дела и продолжая наблюдать за бездеятельностью следствия, мы пришли к выводу: скорее всего, некоторые должностные лица лично заинтересованы в волоките и делают все, чтобы преступление не было раскрыто, а преступники не понесли наказания. Не исключено, что мы будем вынуждены предать гласности имена правоохранителей и допущенные ими умышленные, на наш взгляд, недоработки и процессуальные нарушения в ходе ненадлежащего расследования убийства и ходатайствовать о привлечении к ответственности всех, кто покрывает преступления в Василькове.<p><b>Суд закрывает глаза на факты</b><p>В то время, как потерявшая надежду на справедливость Евгения Ивановна пытается заставить правоохранителей найти свою дочь или ее тело, Васильковский районный суд содействует вселению в комнату без вести пропавшей Елены упомянутой ранее в наших публикациях Валентины Николаевны Чорной (Матоляк). Напоминаем, Валентина стала владелицей спорной комнаты согласно сомнительному, на наш взгляд, договору купли-продажи, заключенному, невзирая на решение Васильковского районного суда от 1 декабря 2004 года, запрещающее выселение Елены Лавриненко. К тому же Матоляк получила возможность проживать в одной комнате с исчезнувшей, будучи осведомленной о наличии спора и серьезного противостояния Елены с руководством общежития. Попробуем рассуждать, как обыватель. Может человек, тем более женщина, влазить в очень скандальную историю со спорной комнатой, психологически выдержать весь прессинг разбирательств и выкупить жилье без особых отношений и поддержки непосредственных оппонентов Лавриненко — владельцев и распорядителей общежития? Уверены, что не может.<p>Может ли порядочный и не причастный к преступлению человек сейчас, когда продолжается следствие по умышленному убийству соседки по спорной комнате, инициировать продолжение судебных разбирательств и добиваться вселения на квадратные метры, не будучи уверенной, что Елена никогда не вернется и нужное решение суда не будет получено? На наш взгляд, не может!<p>Может ли суд не принимать во внимание наличие данного уголовного дела и факта отсутствия Лавриненко рассматривать иск Матоляк об устранении препятствий в пользовании имуществом и вселении? На наш взгляд, не может.<p>Тем не менее, 2 июня 2009 года первой инстанцией (председательствующая судья В.М. Воробьева) был вынесен вердикт об удовлетворении исковых требований Валентины Матоляк, путем вселения последней в комнату № 4 общежития по улице Фрунзе, 46а города Василькова Киевской области. Служители Фемиды обязали Евгению Ивановну Лавриненко передать ключи от комнаты. Во время длительных разбирательств истец родила ребенка. То есть на квадратные метры находящейся в розыске Елены суд вселяет уже двоих граждан, в том числе маленького ребенка.<p>При этом решение суда, запрещающее выселение Лавриненко (от 1 декабря 2004 года), 2 июня в судебном заседании исследовано, но во внимание не принято. Возможно ли проживание в одной комнате в навязанном Васильковским районным судом составе? Каким образом будет контролировать сохранность вещей своей дочери Евгения Ивановна, отдав ключи истцу? И что будет, если вдруг Елена жива и вернется тоже с ребенком? Очевидно, подобные варианты отдельные судьи не рассматривают. То ли достоверно уведомлены «знающими» о том, что Лавриненко нет и не будет, то ли истцу по неизвестным причинам симпатизируют чрезмерно и вопреки принципам правосудия.<p>Доверенным лицом Евгении Лавриненко Алексеем Крившой указанное решение суда оспорено в Апелляционном суде Киевской области. Учтет ли вторая инстанция указанные нарушения процессуального и имущественного права, покажет время. Представитель Кривша на законных основаниях требует отменить принятое решение и отказать в иске Валентине Матоляк.<p><i>Программа «Коррупция по-украински» считает, что до установления места нахождения Елены Лавриненко либо обстоятельств ее смерти, принимать решения в отношении ее жилья и личного имущества не имеет права ни одна инстанция. О результатах дальнейшего расследования читатели будут проинформированы в последующих выпусках.<p>Наталья СИДОРОВА</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/06/11/golub_jakij_ne_zleti_3378.html Thu, 11 Jun 2009 20:55:39 +0300 Новини Іноді буває в житті так, що живеш поруч із людиною великої душі й таланту і не знаєш про неї майже нічого. Зовні вона — звичайна з вигляду собі людина, яка, як усі, виходить увечері на вулицю, аби подихати свіжим повітрям після тривалої й виснажливої праці за мольбертом чи письмовим столом. Довго блукає парком селища, вдивляється у зоряне небо, інколи раз по раз зупиняється і щось записує до блокнота. Оті вечірні враження згодом виллються у новий мистецький твір.<p>Знайомтеся: Іван Донич із селища Дослідницьке Васильківського району, професійний художник, музикант, член Національної спілки письменників України. Ріс Іван Костянтинович в музичній сім'ї: його батько був військовим капельмейстером, закінчивши свого часу курси червоних капельмейстерів у Москві. У 1939 році — репресований, дев'ять місяців відсидів у в'язниці, тоді звільнений зі служби і позбавлений права на працю. <p>У сім'ї Костянтина й Наталки народилося тринадцять хлопчиків і одна дівчинка. Під час Голодомору 1932-1933 та 1947 років семеро дітей загинуло. Усі, хто вижив, навчалися музики в батька і грали в його сільському оркестрі. Іван (він народився у 1952 році) став тринадцятою дитиною в родині, ріс лагідним і мовчазним. До музики приохотився з чотирьох років, а в п'ять років уже грав в оркестрі на альті, а за декілька років став солістом-сурмачем. <p>Окрім музики, Івана манив ще один вид мистецтва — живопис. Після восьмого класу попросився у школу села Чернівці, бо там у клубі працював художник, який умів малювати плакати. Іван сподівався стати його учнем, але той "митець" грубо відштовхнув хлопця. Щоправда, хлопець невдачею довго не переймався, бо став займатися самотужки.<p>Заняття не пройшли даром: юнак добре оволодів диригентською справою та грою на різних музичних інструментах, керував шкільним духовим оркестром, навіть замінював керівника Никона Голубчика. <p>Але ґрунтовних знань все-таки бракувало, тому за порадою матері поїхав вчитися до міста Тульчина. Там і вступив на другий курс культосвітнього училища, на відділ духових інструментів, у клас кларнета. <p>Працював надзвичайно багато: з п'ятої ранку до опівночі. Прекрасно опанував новий інструмент, а ще — фортепіано, на якому виконував твори Моцарта, Бетховена, Шопена та інших композиторів. На все життя полюбив класичну музику, яка стала невід'ємною частиною його життя, і свого вчителя Петра Гордійчука. <p>Незважаючи на чудове закінчення училища і рекомендації до Харківського інституту культури, він забирає звідти документи й вступає до Одеського художнього інституту. Сотні етюдів і малюнків привозив із творчих поїздок. Нарешті блискучий захист диплома — "відмінно з похвалою". <p>Ніби й мета збулася, та доля керує по-своєму. Невдале особисте життя вибило з творчої колії, поламало світлі й чисті почуття, підштовхнуло до знищення багатолітнього художнього доробку митця. Після марного намагання вступити до Спілки художників України він несподівано для багатьох власноруч спалив близько 400 живописних робіт і біля 7000 малюнків. Здавалося, що для художника життя закінчене... <p>Несподівано з'явилася пропозиція "зверху" виставити свої картини на здобуття молодіжної премії ім. О. Бойченка. Пропозицію художник прийняв, але картини довелося позичати у тих власників і знайомих, кому колись дарував або продав. Виставив біля 50 робіт і таки отримав премію.<p>Життя спливало рік за роком. Майстерня два на три метри, що в Будинку культури селища Дослідницьке, наповнювалась новими творами. Тіснота не давала дихати, повернутися. Доводилось працювати де трапиться: на вулиці, під стінами майстерні, в коридорі. Десятки разів його намагалися вигнати з тієї кімнатки, що була тоді єдиною втіхою для художника. І нарешті кривдники свого добилися. Перед Новим 1995 роком майстерню затопило гарячою водою. З ночі аж до ранку зі стелі лилися потоки окропу! У цьому "казані" знову загинуло майже все, створене художником після першої трагедії (1983 р.). Зібрав митець рештки вцілілих картин і приніс у квартиру. З тих пір і творить у своєму чарівному куточку. <p>Картини Івана Донича мають ту неповторну красу, яка полонить серце й душу. Він показує її довірливо, обережно, але з великою естетичною вимогою до себе і до глядача. <p>Упродовж свого життя він неодноразово брав участь у багатьох виставках і вернісажах як в Україні, так і за кордоном. <p>Музику теж не полишив. 47 років грав, керував різними оркестрами, ансамблями, хорами, 29 років працював як педагог. Тепер займається тільки улюбленим живописом і літературою. Іноді, щоправда, сідає за фортепіано чи береться за акордеон, кларнет або сопілку, бо володіє грою аж на 32 інструментах.<p>За десять років літературної творчості написав і видав шість книг. Пише повісті, оповідання, гумор і сатиру, вірші, твори для дітей. Бере участь у вечорах і концертах, переважно в столиці.<p>Чи належно цінуємо ми своїх митців, які живуть поруч, і що можемо про них сказати? Селище Дослідницьке Васильківського району, де проживає і творить митець — невеличке, люди в ньому добре знають одне одного, кохаються в мистецтві. Старші ще пам'ятають Івана Донича за диригентським пультом перед оркестром або у складі фольклорного ансамблю "Жартівники", який він багато років очолював. Але чи не найбільше він відомий як художник. Менше, на жаль, як письменник. А шкода, що через свою скромність не виносить на суд читачів власні твори. За десять років жодної презентації власних книг ні в селищі, ні в районі. Навіть на свято гумору не запрошують як митця-гумориста. А Іван Донич — слуга не однієї, а цілих трьох муз, талановитий художник, музикант, а ще — художник слова. Слова точного, виваженого, щемливого і… веселого. Торік світ побачила його шоста книга "Голуб, який не злетів у небо". Почитайте, подивіться репродукції його картин, якими перемежовуються оповідання. Це справжній талант, це одухотворене мистецтво, яке вказує істинну дорогу до храму добра і духовності.<p>Цінуймо таких людей!<p><i>Василь МІЩУК</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/06/10/_s_ho_hochu_te_j_rob_3359.html Wed, 10 Jun 2009 17:56:28 +0300 Новини Схоже, в умовах кризи процес мислення у наших земляків активізувався до небувалої стрімкості - кожен намагається заробити, як може, використовуючи для цього мислимі і немислимі способи. Днями ми отримали скаргу, що в гаражному кооперативі "Сонячний з якогось дива почали знімати плату за в'їзд. Одна гривня - хоч і невеликі гроші, але плата зазвичай надається за певні послуги а підняти шлагбаум входить у посадові обов'язки охоронця того ж таки кооперативу. <p>Коротше кажучи, ця тема мене зацікавила, тому я вирішила на власні очі переконатися у почутому і завітала до гаражного кооперативу "Сонячний". Плату за в'їзд із мене ніхто не взяв. Звичайно, це заінтригувало, оскільки скаржилася на свавілля керівництва адміністрації кооперативу далеко не одна людина. Тому я поспілкувалася з власниками гаражів, які того дня були на "місці події". Вони підтвердили, що дійсно близько місяця тому з'явилося подібне нововведення, а плату збирають тільки зранку (ось чому я проїхала на територію кооперативу безкоштовно - бо було вже далеко по обіді). Однак платять за в'їзд не всі - а спробуйте-но не пропустити до власного гаража чолов'ягу під два метри зростом! За словами очевидців, в обмін на одну грошову одиницю в національній валюті сторож видає папірець із написами "Сонячний" та "Сплачено", а на законну вимогу видати квитанцію встановленого зразка і намагання з'ясувати, на яких підставах береться плата за в'їзд, працівник кооперативу торочить одне й те ж: "Так звелів хазяїн". <p>Поспілкувавшись із місцевими "гаражниками", я почимчикувала до виходу. Проте якщо потрапила я на територію без перешкод, то на виїзді мене чекала несподіванка - його перекривав шлагбаум, і грізний дядечко влаштував мені справжній допит щодо моєї персони та мети приїзду. А журналісту тільки того й треба, аби вступити в розмову для отримання необхідної інформації. Звичайно, я влаштувала перехресний допит. Особливо мене цікавила персона сторожа - документи, які підтверджують його посаду, підстави, на основі яких мене не випускають з території, а також "контакти" дирекції, аби з'ясувати всі обставини справи безпосередньо у "великого начальника". <p>Досягти чогось путнього мені так і не вдалося. Лише побачивши, що перекритий виїзд стали знімати фотоапаратом, сторож підняв шлагбаум і зачаївся у своїй будці, мовляв, їдь з очей подалі! Але журналіста не так просто здихатися! Тому автомобіль навіть не подумав зрушити з місця. Але ж іншим водіям теж треба виїхати у своїх справах. І лише почувши сигнали клаксонів автомобілів, сторож визирнув зі своєї комірки. На мої благання дати контактні телефони керівництва - інакше з території кооперативу ніхто не виїде і не в'їде на неї - дядько знайшов єдиний прийнятний для нього вихід - забарикадувався у сторожці і "не подавав ознак життя"... <p>Що ж, довелося поїхати ні з чим. Але якщо "мзда" за в'їзд триватиме й далі, чекайте на продовження публікації...<p><i><p>Наталка Антоненко</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/06/09/man_jak_na_menja_nas_3360.html Tue, 09 Jun 2009 18:00:31 +0300 Новини <b>О своих расправах «Элвис» рассказывал в бронежилете и каске. </b><p>Мы продолжаем журналистское расследование злодеяний «боярского маньяка». Чуть больше недели маньяка усилиями Департамента угрозыска и Главного следственного управления МВД поймали! Позже министр внутренних дел Украины Юрий Луценко и его зам по криминальной милиции Владимир Евдокимов провели пресс-конференцию, на которой объявили: маньяку (оперативники, пока его искали, дали ему прозвище «Шатун») инкриминируется 11 изнасилований, сопряженных с убийствами, он проверяется (пока) еще по 30 эпизодам. Проделана огромная работа, на причастность проверены около 10 тысяч человек, только кровь на ДНК взяли у 654-х. Министр тогда же отметил, что речь идет о сексуальном маньяке, который бы сам никогда не остановился. <p>В тот же день Киево-Святошинский суд дал санкцию на арест обвиняемого — 35-летнего Юрия Кузьменко, жившего ранее с женой и двумя детьми в Вишневом, а последнее время — у гражданской жены Ольги в Боярке. Он по профессии столяр, когда-то работал на лесопилке, потом работу потерял и подрабатывал извозом на тех самых зловещих зеленых «Жигулях», куда подсаживал перед убийствами своих жертв и которые в итоге стали поводом для его задержания. Еще в 2002 году он был судим за грабеж, получил срок, но уже в 2003-м был досрочно-условно освобожден. В 2005-м он опять совершил разбойное нападение, однако ход этому делу был дан только сейчас (собственно, и арестован он был Киево-Святошинским судом пока только по тому старому эпизоду, остальное — в стадии закрепления доказательств). <p>В ходе журналистского расследования стали известны новые, эксклюзивные подробности злодеяний сексуального маньяка и его задержания. Часть, на условиях анонимности, сообщили принимавшие участие в поисках убийцы оперативники, часть — просто свидетели. Вот что нам удалось узнать. <p><b>КАК ПОПАЛСЯ «ЭЛВИС» </b><p>Свое первое убийство (по крайней мере, по его словам на сегодня) маньяк совершил еще в 2006 году — убил молодую девушку Г. Он «подхватил» как частный «извозчик» ее на окраине Василькова на своем автомобиле, завез на заброшенный аэродром, изнасиловал и убил (задушил). Там была густая трава, которую вскоре стали косить машинным способом. И косилка просто перемолотила тело девушки. Когда останки нашли, следов изнасилования, конечно, не было видно. И местная милиция отказала в возбуждении уголовного дела: мол, девушка страдала сердечной болезнью, вот, видимо, она зачем-то забралась на это поле, ей стало плохо, она погибла... Никто не виноват. <p>Уже потом следствие по делу маньяка проверяло все отказные материалы в тех краях и составило целый список подозрительных (когда находили останки женщин, погибших при неясных обстоятельствах). А маньяк после задержания сам рассказал об одиннадцати совершенных изнасилованиях и убийствах, при этом вспомнил и случай на заброшенном аэродроме. Позже на воспроизведении точно все описал и показал именно то место, где нашли останки. <p>А попался он таким образом. Когда 19-летняя Аня Б. (считается, что это его последняя жертва) ждала автобус в Василькове (на той же остановке, что и Г.) рядом стоял частный таксист (бывший майор милиции, наблюдательный человек). Девушку он наглядно знал, она с ним раньше ездила. Но в тот день у нее не было денег на такси, ибо в Киеве отказал банкомат. Этот таксист получил вызов и около 18.00 уехал. Но при этом краем глаза заметил, что к девушке подъехала другая машина, зеленые «Жигули» то ли пятой, то ли седьмой модели. Он также заметил последние буквы номера — ...ВІ. <p>Когда Аня исчезла, таксист это все описал в милиции. Но... Поначалу местная милиция проверила такие машины (в области около 50) и отрапортовала — подозрительных нет! (Правда, маньяк ездил по доверенности, так что, видимо, отработали лишь хозяина, у которого было алиби). Потому за руководство розыском взялись сыщики из Департамента угрозыска МВД, настоящие профессионалы и «волкодавы» во главе с начальником Департамента генералом Василием Паскалом. В ДУГРО составили специальный опросный лист, чтобы сыщики не выдумывали каждый раз, о чем говорить с владельцами зеленых «Жигулей» (или с теми, кто ими пользуется). И пошли они с этим опросником опять по дворам, понятно, первым делом в Киево-Святошинском и Васильковском районах, где и орудовал маньяк. <p>Начальник местного розыска заглянул в небольшой дворик на улице Ясной в Боярке. Там имелись как раз такие «Жигули», и буквы совпадали. Опер насторожился, особенно когда понял: и описание маньяка со слов свидетелей совпадает с внешностью живущего у гражданской жены Юрия. Подозрения больше усилились, когда на глазах опера Юрий, выезжая из гаража, почему-то не вписался в ворота и оторвал «клык» бампера! «Нервничает, с чего бы?» — подумал сыщик. Поскольку приказа брать подозрительных у него не было, он поспешил на доклад к руководству: очень похоже! Было принято решение проверить Юрия более тщательно и при необходимости задержать, но время было упущено. За прошедшие между визитами милиции несколько часов обо всем догадавшийся Юрий успел собрать все (до единого!) свои документы, взял необходимые вещи и скрылся (где он находился с понедельника по пятницу, сейчас выясняет следствие). <p>Началась рутинная работа по осмотру мест, где он может появиться. На это ушло три дня. Рано утром в пятницу оперативники приехали к дому брата Юрия, живущего в Киеве. Поначалу были сведения, что тут все чисто, никто подозрительный в дом не входил. Но сыщики ДУГРО — люди профессионально недоверчивые, они решили все же взглянуть на квартиру, нет ли там чего-то, могущего их заинтересовать. Стали подниматься по лестнице, а тут навстречу — высокий мужчина. Один из оперативников, шедший первым, похолодел: «Он!» На всякий случай спросил: «Юрий?» Тот кивнул утвердительно. И тут же был скручен специальным приемом, не дававшим ему возможности сопротивляться или убежать (ведь брали опасного убийцу, загубившего как минимум десяток душ, терять ему было нечего). Вот так и попал в итоге к следователю тогда еще подозреваемый Юрий Кузьменко. В тот же день (в пятницу) на первом допросе он признался в 11 убийствах (говорят, протокол занял более 60 листов). Но эти показания надо было закрепить следственными действиями, в частности, воспроизведением обстоятельств совершения преступлений на местности. Это проходило во вторник. <p><b>ЧТО СЕГОДНЯ ИЗВЕСТНО О МАНЬЯКЕ </b><p>1. Бывший десантник, в прошлом судим (2002 г.), в 2005-м вновь совершил разбой, но арестован за него только сейчас. <p>2. Убивать начал в 2006-м, до того, по его словам, насиловал женщин, не лишая их жизни. <p>3. Способ убийства в основном — удушение жертв, чаще всего руками (очень сильными). Обычно подсаживал жертву в машину, завозил в глухомань, под страхом смерти насиловал и убивал. Нож пускал в ход один раз по неясным пока причинам (убийство Нины Корнеевой). <p>4. Абсолютно хладнокровен, не побоялся взять лопату у людей и на их глазах откапывать застрявшую машину с трупом только что убитой жертвы. Не проявляет эмоций и на следствии. <p>5. По словам следователя, покаяния в нем не чувствуется, скорее всего, часть (возможно, большую) своих преступлений до сих пор скрывает. <p>6. Обладает располагающей, вызывающей доверие внешностью, высок, физически крепок, складно говорит (родня до сих пор считает, что арестовали не того, а Юрий не виноват, дескать, он добрый и не мог совершать зверства). <p>7. Как и все сексуальные маньяки, сам бы он не остановился и продолжал бы насиловать и убивать. Свидетельство тому — то, что он знал, что оставляет ДНК-следы и это когда-то обязательно приведет к изобличению, однако не прекратил преступления. <p>8. У него прекрасная память, спустя годы точно выводил следственную группу на те места, где оставлял тела жертв. Не наркоман и не пьяница (от алкоголя у него «крышу сносило», потому старался избегать). <p>9. Он не является, по его словам, некрофилом, то есть сначала насиловал (живых), потом убивал. Но это еще будет подтверждаться (или опровергаться) результатами экспертиз. <p><b>ОПАСАЯСЬ МЕСТИ СЕЛЯН, МАНЬЯКА ОДЕЛИ В БРОНЕЖИЛЕТ </b><p>Поскольку были основания опасаться гнева местных жителей, где в ряде сел жили жертвы маньяка, его экипировали, как спецназовца. Надели весящий почти 40 кг бронежилет, на голову — стальную каску (между прочим, весит около 5 кг). И в таком виде маньяк провел целый день. Говорят, к вечеру еле голову таскал, так шея устала от каски... Кроме мер личной безопасности, маньяка и следственную группу сопровождала целая кавалькада машин, включая гаишные, которые перекрывали дороги, когда ехал кортеж. На случай волнений в селах были в оцеплении и внутренние войска, и милицейский «Беркут», и тюремный конвой, и оперативники, окружавшие следственную группу с маньяком. Благодаря этому обошлось без эксцессов (хотя нам в селах рассказывали, что некоторые местные жители готовы были прорваться и растерзать убийцу). <p>Следственные действия, разумеется, фиксировались на фото и видео. А фиксировать было что. Маньяк почти безошибочно показывал места, где бросил труп той или иной женщины (часто это не совпадало с местом убийства, ибо насильник, чтобы запутать следы, увозил тела жертв довольно далеко). Хладнокровия ему было не занимать. Например, был случай, когда он застрял с машиной в лесопосадке. В салоне лежало тело только что изнасилованной и задушенной женщины. Буксовал-буксовал, ничего не получается. Вышел, огляделся и увидел, что неподалеку в поле работают люди. Выдержка и наглость маньяка были таковы, что он... пошел к людям и попросил у них лопату! С этим шанцевым инструментом вернулся к машине, откопал зарывшиеся в песок колеса, вернул лопату и, для отвода глаз, уехал. Сам же вернулся кружной дорогой к месту намеченного захоронения трупа и закопал там тело. Спустя годы он привел следственную бригаду точно к этому месту, все показал на местности (этот рассказ дает шанс следствию найти свидетелей, тех самых людей, которые одалживали водителю зеленых «Жигулей» лопату). Так же точно, например, показал, где бросил тело 19-летней Ани Б. из села Барахты. Все убедились в этом, когда пришли на это место — там находился веночек, принесенный безутешной родней жертвы... <p><b>СЛЕДОВАТЕЛЬ: «ПОКАЯНИЯ У НЕГО Я СОВЕРШЕННО НЕ ЗАМЕТИЛ...» </b><p>В конце прошлой недели удалось эксклюзивно пообщаться со старшим следователем по особо важным делам Главного следственного управления МВД Русланом Сушко, который расследует дело «боярского маньяка». Вот что он рассказал: <p>— Мы задержали именно того, кого искали. Это подтверждено результатами экспертиз (в том числе ДНК), вещественными доказательствами и преступной осведомленностью маньяка о тех страшных событиях, местах их совершения, показаниями свидетелей... Ему предъявлено обвинение, он арестован, пока на 2 месяца, потом срок будем продлевать. Думаю, что в срок 18 месяцев (максимальный для содержания под стражей в ходе следствия) мы однозначно уложимся, скорее всего, намного его сократим. <p>Условно его преступления можно разделить на убийства и иные. Сегодня действительно можно говорить об 11 убийствах, которые ложатся ему в обвинение. Но сколько их обвиняемый совершил всего, пока говорить трудно. Не хочу забегать вперед, но у меня есть ощущение, что он пока не все говорит, и убийств может быть гораздо больше. Надо проверять все имеющиеся у нас факты, а их достаточно много. <p>Подавляющее большинство своих жертв маньяк задушил, чаще всего орудовал просто руками. Лишь одно убийство он совершил ножом, нанеся множество ранений (заведующей детским садиком в Вишневом Нине Корнеевой. — Авт.). Почему так произошло, пока трудно сказать, разбираемся. <p>Был ли он некрофилом? По его словам, нет, сначала насиловал, потом душил, а не наоборот. Как все происходило на деле, покажут экспертизы, в том числе судебно-медицинская и судебно-психиатрическая. На первый взгляд, каких-то психических или физических отклонений он не имеет, адекватно отвечает на вопросы, ведет связную беседу. А дальше скажут специалисты. <p>Что касается просто изнасилований, не связанных с убийствами, то за ним есть и такие. У следствия есть данные по меньшей мере о десятке таких, но ему пока они не инкриминируются, это будет сделано чуть позже, когда до конца разберемся с убийствами. Но у нас есть уверенность, основанная уже сегодня на определенных обстоятельствах, что эти преступления совершал именно он. Сам же маньяк, когда мы его впрямую спросили, сколько всего разных преступлений (включая разбои, грабежи и другие) он совершил, надолго задумался, тер лоб, но так и не смог назвать. Мол, разве все упомнишь... <p>Впрочем, не сексуальных преступлений, типа разбоев или грабежей, похоже, он совершал совсем немного, буквально единицы. Скорее всего, это могли быть незавершенные попытки изнасилования. Например, его кто-то спугнул, он схватил сумку потерпевшей и скрылся... Одна из оставшихся в живых потерпевших уже опознала его. Это она в свое время, описывая маньяка, сказала, что он ей показался похожим на Элвиса Пресли. <p>Задержан он был в прошлую пятницу, 29 мая утром, а уже в обед давал показания. Хотя он многое рассказал уже на первом допросе, я бы не стал говорить о его искренности. Иначе придется вести речь о каком-то его покаянии, а этого я у него совершенно не заметил. Похоже, он все еще что-то скрывает. <p>Если говорить о его личности, то парень он неглупый, речь неплохо поставлена. А главное, у него внешность, располагающая к себе, абсолютно неагрессивная. Когда с ним общаешься и на минуту пытаешься забыть, что он натворил, даже возникает какое-то чувство доверия к нему. Физически он крепкого телосложения, рост примерно 185 см, сильные руки человека, занимавшегося физическим трудом, нет «пивного» живота... Не наркоман, пил мало, так как, по словам знающих его людей, алкоголь действовал на него плохо, по их выражению, «крышу сносило». <p>Свойственный некоторым маньякам психологический порог, когда после изобличения они жаждут излить душу, высказаться, он, на мой взгляд, еще не переступил. Думаю, показатель этого момента — когда маньяк сам попросит, чтобы я, следователь, к нему пришел. Пока же этого нет. Он просто не проявляет никаких эмоций. На вопросы, почему совершал зверства, что толкало на преступления, отвечает кратко: «Затмение какое-то находило». <p><b>ЖЕРТВА: «ПОГОВОРИ СО МНОЙ, А ТО МНЕ СТРАШНО»</b> <p>Мы писали в апреле, что, когда Аня Б. ехала со своим будущим палачом, она перезванивалась с подругой, оставшейся в Киеве и беспокоящейся о судьбе девушки (слухи о маньяке вовсю уже бродили по округе). И подруга позже рассказала, что Аня, находясь уже в машине, попросила ее: «Поговори со мной, а то мне страшно!» После чего связь оборвалась. Когда спросили маньяка, слышал ли он этот разговор и, если да, то как среагировал, тот ответил, что и не мог слышать. Дескать, у него по дороге, когда вез Аню, забарахлила машина. Он вышел и стал копаться с техникой. В это время и заметил, что девушка говорит по телефону. Он тут же вернулся в машину, разговор прервался. А потом последовало самое страшное... (Есть версия, по которой маньяк мог быть хорошо знаком с Аней, потому она и села к нему в машину. Она проверяется). <p>Мы также писали, что несколько человек после нападений маньяка выжили, а одна даже сумела его опознать. Эта девушка, сходя с электрички, заметила высокого симпатичного парня с лицом, которое ей показалось похожим на лицо известного американского рок-певца Элвиса Пресли. Потому она его и запомнила. А чуть позже на нее напал мужчина в маске из женского чулка. И девушка приметила (по одежде, фигуре), что это и есть... запомнившийся ей «Элвис»! Маньяк по каким-то причинам оставил девушку в живых (о чем мог вскорости и пожалеть). Дело в том, что, по слухам, потерпевшая через какое-то время якобы вновь видела своего обидчика и даже будто бы кому-то об этом рассказала. Но официально, заявили в следствии, им об этом ничего не известно, таких материалов не существует. Впрочем, это, как и другие сигналы, будет проверяться. Больше никто из выживших в лицо маньяка не видел, его всегда скрывала маска. <p>Из 11 погибших от рук маньяка сегодня точно установлены личности восьми женщин. Это (хронологически) Гуйда, Степанушко, Корнеева, Саченко, Метельская, Белоус, Петренко, Бондарь. Первое (из известных) преступление было совершено 19 июня 2006 года, последнее — 13 января 2009-го. Еще трое пока не называются, так как в показаниях арестованного есть неточности. Эти показания предстоит уточнить и закрепить доказательствами. <p><b>ПАСЫНОК: «ЮРА — МИРНЫЙ ЧЕЛОВЕК» </b><p>Гражданская жена Юрия Ольга В. рассказала нам, что не верит, будто жуткие преступления совершал ее муж. «Юра никогда не подрабатывал таксистом, как утверждает милиция. И вообще, зачем человеку, имеющему жену и любовницу, искать интим на стороне? Не верю! Кстати, когда я его увидела на фотографии в газете, то обратила внимание, что на лице у него кровоподтеки, часть волос, насколько я заметила, стали седыми. Отчего? Все остальное, что я знала, мы с сыном вашей газете уже сказали», — говорит Ольга. <p>Напомним, ее сын Алексей в интервью нам сообщил следующее: «Я его считаю своим отчимом, его любит моя мама, и он ее любит. Он отличный человек, не верю, что он кого-то убил. Юра и мухи не обидит». Более того, юноша готов подтвердить алиби Юрия Кузьменко на 13 января, когда было совершено одно из инкриминируемых ему убийств. По словам Алексея, в тот день его отчим находился дома. «Мы с ним часто ходили на рыбалку, — продолжает пасынок. — Он очень любил рассказывать мне, как служил в десантных войсках». <p>Как поведал Алексей, его приемный отец любит смотреть исторические фильмы, в частности, о гладиаторах, Спартаке. Подросток считает Кузьменко мирным и семейным человеком. «С мамой они ремонтировали наш дом. Юра плотник, а мама маляр. Они на работе и познакомились», — заключил Алексей. <p><b>«Я ВИДЕЛА МАНЬЯКА!» </b><p>Несколько дней назад в редакцию обратилась киевлянка Алла Михайловна, имеющая дачу в районе Глевахи под Васильковом. Оказывается, она могла видеть (а то и стать жертвой) маньяка, который пытался скрыться от вышедшей на его след милиции. Вот что рассказала женщина: <p>— В понедельник 25 мая мы с соседями по даче шли со своих участков на электричку, идущую в Киев (платформа «888 км», следующая остановка — Глеваха). Время было — вторая половина дня, ближе к вечеру. Дорога там идет по небольшому лесу, скорее, посадке. <p>Так сложилось, что соседи ушли вперед, и я шла одна. Честно говоря, было страшновато, ведь о маньяке в тех краях мы все слыхали, читали в вашей газете. И вдруг из посадки на дорогу прямо передо мной вышел мужчина. Я остановилась и стала его пропускать вперед, чтобы он не оказался за спиной. А он тоже встал и спрашивает, мол, женщина, почему так медленно идете? Ваши все ушли вперед, вы остались одна. Не боитесь? Я отвечаю, мол, чего мне бояться, белый день, сзади муж с зятем идут (приврала). Хотя, конечно, испуг мой усилился, но виду не подаю. Дальше говорю: «А почему вы спрашиваете, что вам надо?» Он: «Да я хотел вам помочь сумочку поднести». Отвечаю, мол, не надо, я сама. А то, говорю, будет, как у Райкина, бабушка осталась, а сумочка пошла... А потом еще и бабушка исчезнет. Он похихикал, сказал, мол, раз вы такая умная, то оставайтесь. И пошел в сторону платформы. Но когда я туда подошла, его на платформе не было. Куда девался, не знаю... Выглядел он лет на 35, высокий, крепкий. В джинсах, куртке и бейсболке, с большой клетчатой сумкой, знаете, как бомжи порой носят. Показался мне несколько простоватым, не столичным жителем... <p>Напомним, что именно в день, о котором рассказывает Алла Михайловна, сыщики вышли на подозреваемого, был инцидент с оторванным «клыком» бампера, после чего Юрий исчез на несколько суток. Он пока не рассказывает следствию, где именно скрывался, это еще предстоит уточнить. Но логично предположить, что маньяк петлял и путал следы, шел лесом, пересаживался на разные электрички... Следователь Руслан Сушко, которому мы рассказали эту историю, сказал, что по времени и месту вполне может быть: Алла Михайловна столкнулась именно с удиравшим от милиции маньяком. <p><i>Александр Корчинский, Игорь Серов</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/06/04/_priizdit_u_dzvinkov_3311.html Thu, 04 Jun 2009 19:51:00 +0300 Новини Так свого часу назвав свою п'єсу відомий український письменник-драматург Олександр Корнійчук. Давно то було, але вже тоді незвичайна витончена і хвилююча краса села, лісів, які темними пишними гірляндами огортають його, манили до себе, вабили. Кажуть тамтешні старожили, що у Дзвінковому набиралася сил і здоров'я мати Михайла Грушевського, відпочивали брат з дружиною та й сам Михайло Грушевський. А що вже письменників там побувало — не перелічити. І факт цей незаперечний. Краса красою, а для корінних жителів села особливих благ не існувало ні в Дзвінковому, ні в ближньому Перевозі, який територіально належить до Дзвінківської сільської ради. Аж до розпаду СРСР та проголошення Незалежності України нікому до сіл не було діла. Жили собі тут дачники, знаменитості. І все. Їли чисті суниці, лісові горіхи, гриби, милувалися підсніжниками, сон-травою, конваліями, яких тут сила-силенна. Навіть газу в селі не було. Погані дороги, відсутність належного медичного догляду, телефонного зв'язку...<p>Весь величезний віз проблем, які камінцем застрявали в горлі дзвінківчан і перевозівців, взявся вирішити ніякий не інвестиційний дядя, а Дзвінківський сільський голова Іван Федорович Ткаченко. Цей неординарний, розумний чоловік працює на посаді керівника з часу незалежності України. 19 років тому уродженець сусіднього села Перевіз 75 відсотками голосів виборців серед п'яти претендентів був обраний сільським гетьманом. Знали його люди з пупка як свої п'ять пальців. У Перевозі маленький Іванко пас корову, гусей та качок, порався на городі з сапкою, бігав до школи. В навколишніх лісах багато зелених красунь-ялинок та сосен посаджені його руками та руками його рідні, яка має глибоке коріння на тамтешніх землях. Бо ж батько Івана Федоровича, Федір Сергійович, головував у місцевому колгоспі імені Калініна, бригадирував. Мати, Ярина Максимівна, весь вік працювала в ланці. В сім'ї підростало дев'ятеро дітей. Всі стали достойними людьми, взяли за першооснову у житті — працю.<p>— Труд і тільки труд дав мені те, що маю сьогодні, — розповів Іван Федорович. — Моя праця у ролі сільського голови знаменна, бо бере початок від проголошення Незалежності нашої держави. Я ж народився напередодні цього свята, 23 серпня, в День Державного прапора України.<p>— Чим були всіяні стежки-доріжки до цієї посади?<p>— У Дзвінковому закінчив школу і відразу ж почав працювати завклубом, сім'я велика була, треба було допомагати. У нас співала вся родина, а я самотужки навчився грати ще й на багатьох інструментах. До мене тягнулися люди, які цінували мистецтво, як і я. Зарплата тоді була мізерна, тому я ще й кіномеханіком підробляв, на громадських засадах виконував обов'язки секретаря партійної організації місцевого радгоспу "Дзвінкове".<p>— Іване Федоровичу, ви з багатодітної родини, а самі велику сім'ю створили?<p>— Маю п'ятеро дітей, чотири дочки й сина-мізинчика Євгенія. Всі діти отримали вищу освіту. Рясним рядочком обсіли мене й онуки, їх у мене вже шестеро.<p>— У Васильківському районі давно знають, що ви "горите" в роботі...<p>— Може, й так. Людям видніше. За 19 років головування моє рідне село Перевіз, як і Дзвінкове, дуже змінилися. У нас тепер нове життя, міські побутові зручності. Гарні дороги в селах, є газ, у нормальний стан приведено школу, працюють будинки культури, дитячий садок, вирішено багаторічну проблему телефонізації, відкрито зручне для наших жителів автобусне сполучення з райцентром та Києвом. Є в нас вуличне освітлення, про яке наші люди і не мріяли. Ходять жителі у свої ФАПи, в одному з них (у селі Перевіз) обладнали чудову квартиру для медпрацівника. Завершуємо спорудження церкви у Дзвінковому, відкрили пам'ятники односельцям, загиблим у Великій Вітчизняній. Вирішуємо питання вивезення сміття, встановлення 40 контейнерів для його збирання по сільських вулицях. Взагалі, я думаю, що коли любиш село і людей — всі проблеми можна побороти. Неперспективних поселень не існує, є неперспективні керівники. Правду кажуть: від неробства і розум іржавіє. Торік на соціальний розвиток Перевозу направлено майже мільйон гривень. Стільки й на Дзвінкове. <p>— Нині у всіх на язику тільки й розмов, що про фінансову кризу. Де віднаходите кошти для створення благ жителям, перетворення сіл у справжні куточки раю?<p>— Шукаємо інвесторів, спонсорів, меценатів, частина яких осіла вже в нашій місцевості. Дітей у нас побільшало за останні роки, треба розширювати дитсадок. Дуже допомагає розвиватися нашим селам Васильківська райдержадміністрація та особисто її голова Сергій Анатолійович Задорожний.<p>— Вас у районі, та й в області, знають, як співучого соловейка, а не тільки як сільського голову. А коли заспівають, заграють перевозівські чоловіки — самі ноги йдуть до танцю. На сценах різних рівнів можна побачити вас у концертному костюмі, сорочці-вишиванці...<p>— З дитинства люблю музику й спів. А воно ж не минає, це захоплення живе в мені, воно — невіддільне від мене, граю на багатьох інструментах, співаю. Знають в області наш народний співочий колектив "Чиста криниця", духовий та естрадний оркестр. Я особисто співаю і в "Чистій криниці", і в чоловічому квартеті "Спадщина". У 2007 році на обласному конкурсі народної пісні, присвяченому пам'яті Андрія Малишка, наша "Спадщина" зайняла перше місце.<p>— Можна тільки по-доброму позаздрити вашому величезному екнтузіазму в роботі, красі і величі душі. Незважаючи на колосальну зайнятість у роботі на посаді сільського голови, ви виходите до людей ще й як багаторічний незмінний поціновувач мистецтва, відроджуєте забуте, традиційне, українське. Честь вам за це!<p>— Скільки живу, роблю все, аби люди розумілися на пісні, музиці, традиціях, обрядах, збагачували та відроджували їх. Коли дзвенить у селі пісня, значить воно живе, молодіє, розвивається.<p><i>Любов ДИПТАН</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/05/28/vranishni_prigodi_v__3167.html Thu, 28 May 2009 19:26:54 +0300 Новини Васильків — місто дивне і давнє. Тисяча чотирнадцять років, здається, так? Про це ще повідомляють букви на даху центрального універмагу: "Василькову 1014 років!" Принаймні, в 1993 році місто святкувало тисячний ювілей. Літописи стверджують, що місто заснував у Х ст. київський князь Володимир Святославович. Щоправда, тоді воно називалося більш солідно: Василів. Навіть центром удільного князівства встигло побувати (з 1157 року). Далі як скрізь: татари, відродження з попелища, козацтво, Руїна, повітове місто, центр гончарства ect. От лишень одна виразна риса: центр декабристського руху. <p>Сонне і тихе – я б написала так, але боюся, що такі епітети підійдуть для будь-якого райцентру в шостій годині ранку в понеділок. <p>В Василькова є мінуси і плюси. В мінусах, по-перше, те, що станція «Васильків-1» не є Васильковом, а зовсім навіть Калинівкою. Звідти (як і з попередньої станції Глеваха) до міста треба трястися в переповненому бусику. Наступний мінус – цілковита відсутність в місті такої потрібної штуки, як автовокзал. Хочете вибратися звідси? Ну так ось маршрутка на Глеваху. А ось на Калинівку. А ось ці жовті буси довезуть вас аж до метро «Либідська»! <p>І все? Все. Навіть в сусідню Білу Церкву звідси вибиратися треба або через Київ. Або через ту-таки Глеваху...<p>Тепер про плюси. В тисячолітнього міста є кілька пам’яток архітектури і історії. І найзначніша з них — Церква Антонія і Феодосія (1756-1758). Шедевр козацького бароко роботи Степана Ковніра (1695-1786). <p>Довге життя – 91 рік. Майстер будував храм, вже будучи Майстром, з досвідом, славою і ім’ям. Він вже був, за сучасними мірками, пенсіонером, розмінявши сьомий десяток. Нечастий в ті роки випадок довгого, працьовитого життя. Допомагам С.Д. Ковніру скульптор С.Тальянець: це його рука творила ці плавні лінії фронтонів, капітелі і сандрики.<p>Якби не шоста ранку та не замок на дверях (гавковитий вівчар біля забору мені не першкода, з собаками я завжди домовлюся) — побачила б я і розписи В.Г. Бібібкова 1757-58 років. Автентика до кісток: і абриси споруди, і її інтер’єри, все як було — таким і залишилося.<p><b>Краса в термінах: реалії вербалізації почуттів</b><p>Якщо зовсім сухо, то: церква квадратова в плані, з чотирма напівкруглими апсидами, по одній на кожну сторону світу. По осі стін апсид в головному квадратовому приміщенні стоять чотири опорних стовба, що несуть при допомозі підпружних арок центральний купол. Чотири бічних куполи завершені квадратовими ж приміщеннями поміж рукавами апсид. <p>Ось що відбувається, коли красу намагаєшся вербалізувати в архітектурних термінах. :)<p>А як розказати про гармонію форм, витонченість силуету, барочний, але разом з тим стриманий декор? На виході отримуємо про «фасади оформлені ускладненими пілястрами іонічного ордеру, а вікна — фігурними налічниками з луковими сандриками» (цитую Г.Логвина, «Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия», М., Искусство). <p>А храм же дуже гарний. Барокко – воно обважніле в рюшах декору, важке, приземлене, чуттєве. А тут – політ в височину неба, стрункість куполів, вертикаль, що положила на лопатки горизонталь...<p>Логвин, до речі, зазначав, що у почерку архітектора Собору (ним, на думку дослідника, був М.Юрасов, автор Софійської бурси та Михайлівського храму Видубицького монастиря, про Ковніра ані слова) помітний чималий вплив школи пітерського генія Ф.-Б. Растреллі.<p>Дивна річ з цих храмом. Який в місті називають не інакше як Собором: як фотографії (кажуть) прибавляють людям 5 кг, так і цій церкві вони надають значно більшого об’єму. Між тим, насправді собор розмірами недавить: 20 на 20, у висоту – 28 метрів.<p>А крім собору - що ще? Адміністративний будинок, класицистичний і малоцікавий зовні (1817), де містився колись штаб Чернігівського полку (саме його офіцери брали участь в повстанні декабристів в 1825 році). І ще одна церква. <p>Покаюсь: я була невиспана і обвішана сумками. До того ж, тричі сідала не на ту марштуртку, об’їздивши кількома колами все місто. Тому коли побачила з вікна Миколаївську церкву (1792), замішану з тіста бароко і класицизму, виходити не стала — почувалася ледь живою. Вибачте. <p>Серед інших цікавинок — розкопаний скіфський курган (VI-V ст. до н.е.), залишки Змійових (Траянових) валіві фортечних валів з ХІ ст.<p><i>За матеріалами сайту <atarget="_Blank"><a href="http://www.castles.com.ua">Замки та храми України</a></i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/05/08/90_deputativ_sil_s_k_2748.html Fri, 08 May 2009 13:04:23 +0300 Новини Аналізуючи нашу діяльність за останні 5 років, я можу впевнено сказати, що 90% депутатів сільських і селищних рад не знають своїх прав, обов’язків і основних законів необхідних їм для функціонування. Звідси випливають абсолютно абсурдні рішення, які потім скасовуються у судах. Це звичайно, якщо такі подання до судів були. В багатьох випадках такі незаконні рішення стосуються земельних махінацій, тому зацікавлені бізнесмени забезпечують захист у судах такого беззаконня. Наша команда неодноразово стикалась з такими випадками. Звичайно, це ускладнює процес відміни незаконних рішень. Страждають громади, у яких крадеться земля при безпосередній участі депутатського корпусу. Контроль з боку правоохоронців у цій царині фактично відсутній. Прокуратура, на моє глибоке переконання, не справляється зі своїми прямими обов’язками. <p>Самі ж депутати потребують серйозних навчань по базовим речам, які їм необхідно знати, оскільки частина таких протизаконних рішень проштовхується із-за незнання законів з боку депутатів. Відповідно не знаючи законів, народні обранці не можуть передбачити наслідки своїх діянь. На жаль, районні ради, які б мали забезпечити проведення таких навчань не зацікавлені у цьому, оскільки самі приймають участь у розбазарюванні землі. <p>У містах ситуація зі знанням чинного законодавства дещо краща. Хоча, як не прикро визнавати, питання корупції цей факт не вирішує. Все одно потрібен жорсткий контроль. У першу чергу з боку правоохоронних органів, далі – правозахисників і громади безпосередньо.<p><b>Юрій Кравець</b>, <i>керівник Правозахисної Групи Київщини</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/04/23/pod_kievom_oruduet_v_2488.html Thu, 23 Apr 2009 15:11:11 +0300 Новини <b>Изверг располагает к себе, может быть похожим на Пресли и носить форму.</b><p><br><p>Под Киевом уже несколько лет орудует сексуальный маньяк, насилующий и зверски убивающий женщин! Сегодня этот жуткий факт уже не скрыть, и наша газета первой во всеуслышание, аргументированно заявляет о наличии серийного убийцы, совершившего целый ряд таких преступлений, по крайней мере, в <b>Киево-Святошинском и Васильковском районах</b> Киевщины. Это в эксклюзивной беседе подтвердил старший следователь по особо важным делам Главного следственного управления МВД Украины Руслан Сушко, в производстве которого и находится дело убийцы и насильника. Хотя местная милиция до последнего момента пыталась скрыть наличие маньяка, мотивируя это тем, что, мол, мы не хотели паники среди населения, потому молчали... <p>Логика эта ущербна, ибо на самом деле от недостатка информации вреда всегда больше, чем от правдивого информирования населения о маньяке. Скажем, в Киеве и области в конце 90-х находили немало убитых женщин, в том числе «жриц любви» с Окружной дороги. Было ясно, что орудует серийник или одна банда (по месту, способу убийства и другим приметам), на этом настаивали СМИ, но доблестные правоохранители отбивались и врали, что это разные преступления. В итоге выяснилось, что во всех случаях орудовали братья Боротьбенко из Киева, ныне отбывающие пожизненный срок. Если бы девушки больше знали о маньяках, может, остались бы живы... <p>В упомянутых районах Киевщины <b>с сентября 2007-го по нынешний день изнасилованы и убиты пять женщин при схожих обстоятельствах </b>(еще две пострадали раньше, но остались живы). Всех их нашли в лесопосадках, совпадают и другие признаки, причем крайне важные, о которых мы не говорим по просьбе следствия. Однозначно действует один и тот же маньяк! Причем есть все основания полагать, что кровавые зверства могут продолжиться, ведь серийники и маньяки никогда не останавливаются добровольно. Возможно, наша публикация сохранит кому-то жизнь. <p>Когда-то дело по розыску жуткого маньяка, которым потом оказался Андрей Чикатило, называлось «Лесополоса». Есть все основания назвать нынешнее расследование «Лесополоса-2». Эксперты полагают, что нынешнее дело по масштабности может сравниться с делом знаменитого «ростовского потрошителя», а то и превзойти его. Как сообщил следователь Сушко, <b>есть еще как минимум 10 женских трупов, обнаруженных в тех же краях за последние пару лет, которые теоретически тоже могут быть жертвами того маньяка, а всего проверяются 120(!) нападений на женщин... </b><p>Говорит старший следователь по особо важным делам Главного следственного управления МВД Украины Руслан Сушко: <p>— На сегодня есть прямые доказательства того, что пять убийств, сопряженных с изнасилованием, совершил один человек. (Насиловал он жертв еще живых или уже нет, пока точно не установлено). Кроме того, он же совершил как минимум два преступления (грабеж и изнасилование), когда жертвы остались живы. Вполне вероятно, что это далеко не полный перечень преступлений маньяка. Сейчас отрабатываются без вести пропавшие, найденные останки и случаи сексуальных домогательств в трех районах Киевщины. По всем трем позициям уже есть 120 эпизодов, из них половина — домогательства. Еще примерно 40 — без вести пропавшие, остальные 20 — останки. По некоторой информации (почему там могла оказаться та или иная женщина, в каком виде ее нашли, например, полураздетой вряд ли кто-то будет гулять в лесу, и т. д.) мы можем предполагать, что, по крайней мере, десяток погибших — дело рук того же маньяка, хотя, конечно, утверждать так пока нельзя. <p>Предположительно, это рослый, зрелый, но не старый мужчина (возможно, лет 35), атлетического телосложения, русскоязычный, без растительности на груди, скорее всего, русый или рыжий, очень сильный в руках. Не исключено, аккуратист и педант, очень жесток. Чистоплотный, ухоженный (вряд ли бомж), возможно, не курит (запаха от него не было). В случаях с живыми потерпевшими был в женском чулке на голове и перчатках. Пользуется автомобилем. Очевидно, обладает располагающей внешностью, иначе к нему никто в авто не сел бы (понятно, что за рулем он не мог находиться в маске). Либо обладает вызывающими доверие атрибутами, например, военной или милицейской формой, или рясой священника, или чем-то подобным. <p>По уже известным фактам, нападает только на женщин, мальчиками и мужчинами не интересуется. Забирает какие-то мелочи, принадлежавшие жертвам, похоже, в память о совершенном. Пропадают также документы и мобильные телефоны, но это, скорее всего, чтобы затруднить опознание жертв и затянуть следствие. То есть у него корыстных мотивов нет, исключительно сексуальные. По нашим фактам и по опыту действий других подобных сексуальных маньяков, того же Чикатило, он действует в одиночку. Отрабатывается вся территория Украины, но основной упор, конечно, на двух районах Киевщины: Васильковском и Киево-Святошинском, где совершены все известные пока преступления. <p><b>СПОСОБЫ УБИЙСТВА.</b> Он старается время от времени их менять: первые две убитые из пока известных жертв погибли от ножевых ранений (хотя и там применялся нож по-разному), еще три удушены — и тоже есть различия. То есть убийца старается не повторяться. Причем душит какими-то своими удавками, ибо на месте преступлений ничего подобного не найдено (это не были, например, ремни жертв). А это говорит о том, что убийца готовится к преступлению, он выходит специально на охоту за женщинами. Заблаговременно выбирает место преступления (а местность вокруг, похоже, хорошо знает либо специально изучает), приносит с собой орудие убийства. Какой-то системы совершения преступлений (в зависимости от календаря или полнолуний) не обнаружено. Время насилия — утро или вечер, только не ночь, что легко объяснимо — одинокие женщины ночью по лесам или безлюдным полям не ходят, да и в машину к незнакомцу не сядут. <p><b>ВЕРСИИ. </b>Их множество, мы не исключаем ничего. В том числе, что орудует, например, бывший или действующий сотрудник правоохранительных органов, пожарный, военный... То есть человек в форме. А может, это психически больной, состоящий на учете в соответствующей больнице (неподалеку, в Глевахе, есть такая). Есть и такая версия: убийца может быть культовым служителем или прихожанином одной из деструктивных сект или церквей, озлобившийся на весь белый свет. Думаю, что когда убийца будет изобличен и задержан, все будут удивлены тем, кто им окажется. <p>Это дело по масштабности сейчас единственное в Украине и находится на контроле у руководства МВД и ГПУ. Создана мощная следственно-оперативная группа, причем, кроме следователей центрального аппарата МВД, туда входят коллеги из каждой области. Так что если где-то происходит нечто подобное, все сведения тут же стекаются к нам. Помимо этого, по отдельным заданиям работают большие милицейские силы Киева и Киевской области. Но людей, реально владеющих всем объемом информации, можно пересчитать по пальцам. Так мы избегаем утечки информации, если все же в наших милицейских рядах есть «оборотень». <p>Судя по имеющимся фактам, мы с большой уверенностью можем утверждать, что действует именно сексуальный маньяк. Если это так, то любой специалист скажет (а мы заказывали разные экспертизы по этому делу) — такие маньяки сами никогда не останавливаются. Его надо остановить. Если он сейчас читает эти строки, могу предложить ему скорее сдаться нам и не множить свои преступления. Все равно поймаем... <p><b>СОВЕТЫ СЛЕДОВАТЕЛЯ </b><p>Есть несколько простых, но действенных советов, как избежать опасности. Во-первых, женщине не следует оставаться одной в безлюдных местах (например, выйдя из электрички, старайтесь быть с попутчиками). Во-вторых, не стоит садиться в автомобили к незнакомым людям (а лучше — и к знакомым тоже, чтобы совсем исключить «попутки», даже если там двое-трое, ибо они могут выйти раньше). Маньяк, как показывает опыт, избегает совершать нападения, если рядом есть люди. Вряд ли женщине поможет, если при себе имеется баллончик или электрошокер. Нападения внезапные, к тому же нападает очень сильный мужчина (одной из жертв одним махом раздавил рукой гортань). <p>Просьба к населению обо всех мало-мальски подозрительных случаях (непонятная возня в лесу, странные машины и прочее) обязательно сообщать в милицию. Кстати, по мнению одной из оставшихся в живых потерпевших, нападавший внешне симпатичен и похож на молодого Элвиса Пресли (это тоже можно учитывать, только стараться не перегнуть палку и не начать подозревать всех, чуть смахивающих на певца). <p><b>ЗАВДЕТСАДОМ: «ОНА ДЛЯ ВСЕХ НАС БЫЛА МАМОЙ...» </b><p>Накануне публикации журналист побывал в <b>детсаду «Теремочек» в Вишневом</b>, где 28 лет проработала заведующей первая из известных погибших жертв маньяка Нина Корнеева, встретился с ее коллегами и дочкой Ларисой. Вот что рассказала нынешняя заведующая садиком Елена Васильевна: <p>— Нина Максимовна была (расплакалась)... Она для нас была как святая. Любила людей, детей, жизнь. И дети ей отвечали тем же. Уже и в школу пойдут, а все ее вспоминают. Если кто в садик заглянет, без памятного сувенира не уйдет... Любила украинский язык, украинскую песню, особенно песню о маме. Наверное, потому, что сама росла сиротой... Мы все в детсаду называли ее за глаза «мамой», коллектив она сделала настоящей семьей. При ней в саду даже был создан «Украинский музей». Причем в советское время, представляете! Была воссоздана украинская хата с подворьем, как настоящее все, внутри — рушники, сорочки-вышиванки, народная утварь... <p>В тот черный понедельник, 10 сентября, он поехала в <b>Боярку</b>, проводить мужа в командировку. Села в час дня в <b>мироновскую электричку</b> и... Больше живой мы ее не видели. Оказалось, что к мужу Нина Максимовна так и не доехала, исчезла где-то на промежутке от станции Боярка до дома супруга на окраине. Но тело потом нашли совсем не там, а в другом месте, ближе к <b>станции Малютинка</b>. Обнаружил тело с ножевыми ранениями грибник, позвонил в милицию. Та выехала и установила, что это наша Нина Максимовна. Негодяй надругался над ней и убил. <p><b>ДОЧЬ ЛАРИСА.</b> Последний раз маму я видела в тот день, когда она исчезла. Через два дня я написала в милиции заявление, а в конце недели от милиции же узнала, что нашли тело. Но на опознание меня не приглашали, я маму увидела только когда забирали тело для похорон. Милиция сама решила, что это она — по вещам. Да и узнать ее было тяжело... Кое-что из вещей пропало: документы (она всегда их возила с собой), обручальное кольцо, небольшая сумма денег, мобильный телефон. Впрочем, потом телефон нашли, вроде рыбаки в водоеме. Нам сказали, что у следствия впечатление — труп на место, где его нашли, откуда-то привезли. С тех пор мы больше ничего о поисках убийцы не знаем. <p><b>ХРОНИКА: ПРЕСТУПЛЕНИЯ ЧАЩЕ, ЖЕРТВЫ — МОЛОЖЕ... </b><p>Начало расследованию этой серии убийств положило сообщение неизвестного, позвонившего в 8 утра 15 сентября 2007 года в милицию <b>Киево-Святошинского района</b> Киевской области. Звонивший рассказал, что собирал грибы в лесу неподалеку от станции <b>Малютинка</b> и обнаружил труп женщины. Следственно-оперативная группа райотдела выехала на место и нашла там (в полутора километрах от околицы <b>Боярки</b>) тело 69-летней Нины Корнеевой с признаками насильственной смерти. При жизни погибшая работала заведующей детсадом «Теремок» в <b>Вишневом</b>, где и жила. <p>После первого убийства маньяк затаился почти на год и проявил себя лишь в июне 2008-го. 4 июня вечером в дежурную часть <b>Васильковского горотдела</b> милиции обратился гражданин К., сообщивший, что в 21.20 нашел в лесу неподалеку от <b>села Хлепча</b> труп своей тещи, 61-летней пенсионерки-киевлянки Софии Федоровны. Милиция нашла тело с признаками насильственной смерти примерно в 900 метрах от <b>станции Корчи</b> в направлении <b>села Малая Солтановка</b>. <p>Затем промежуток между нападениями маньяка стал сокращаться. Уже 12 сентября 2008-го в милицию <b>Киево-Святошинского района</b> обратился гражданин Б. с сообщением о том, что в поле <b>на окраине Боярки в направлении Виты Почтовой </b>обнаружил труп своей матери 70-летней Анны Николаевны, жительницы Боярки. Милиция нашла тело убитой на кукурузном поле в 20 метрах от лесопосадки и в 200 метрах от улицы Шевченко в Боярке. <p>25 декабря в <b>Васильковский райотдел</b> обратилась гражданка М., заявившая о пропаже матери, 47-летней Раисы Ивановны П., работавшей продавцом на рынке в Василькове: мол, не пришла с работы. Почти месяц о без вести пропавшей никаких известий не было. Однако 14 января 2009-го в тот же райотдел поступило заявление гражданки О. об исчезновении ее дочери, 19-летней Анны. Девушку стали искать ее родственники и знакомые и в ходе поисков 17 января выехали в лесопосадку между Васильковом и селом, где жила Анна. Но нашли там труп другой женщины. Следственно-оперативная группа определила, что это — останки пропавшей Раисы Ивановны, над которой надругались и убили. <p>А уже на другой день, 18 января, по «02» позвонил гражданин К., заявивший, что в лесополосе <b>между селом Погребы и автодорогой Васильков — Обухов</b> нашел труп женщины. Это оказалось тело пропавшей Анны. Поскольку было очевидно, что действовал во всех пяти случаях один и тот же маньяк (что, впрочем, тщательно скрывалось от населения и даже родни потерпевших), все уголовные дела передали старшему следователю по особо важным делам ГСУ МВД Руслану Сушко, который объединил их в одно расследование. Позже оказалось, что тот же маньяк нападал еще на двоих женщин, оставшихся в живых (одну лишь ограбил, а потом его спугнули, вторую изнасиловал). <p><b>ПОДРОБНОСТИ. </b>Как стало известно из своих источников, Анна Б. ехала с окраинной остановки Василькова. Она училась в Киеве, но в тот день банкомат не выдал ей денег, хватало только на маршрутку, которой она доехала до Василькова, и автобус до дома в селе. Когда стояла на остановке, рядом был таксист из местных, он ее знал и иногда возил. Но тогда девушка в такси не села, видимо, из-за отсутствия денег. Таксист вскоре получил заказ и уехал. Отъезжая, видел — Анна стояла на остановке, неподалеку краем глаза заметил пару машин, но каких, не обратил внимание. А через несколько минут подошел автобус. По словам водителя, Анны (он ее тоже знал) уже не было. Значит, она уехала в этот промежуток. При ней был мобильник, по которому ей позвонила подруга, тревожащаяся за Анну: мол, как ты, доехала (уже вовсю ходили слухи среди местных об исчезающих и убитых женщинах)? И Анна ей ответила: «Еду на попутке. Поговори со мной, а то мне страшно...» И связь оборвалась... <p><b>В РОЗЫСКЕ ПЕДОФИЛ ИЗ МИЛИЦИИ </b><p>На сегодня в Украине, кроме маньяка, орудующего на Киевщине, в розыске находится также насильник-педофил из Донецкой области. Уже известно, что это — офицер милиции Владимир Сергиенко, работавший в одном из отделов по борьбе с незаконным оборотом наркотиков. <p>Как рассказал нашей газете начальник Центра общественных связей облмилиции Игорь Демин, Сергиенко подозревается в 15 случаях изнасилования детей в течение нескольких лет. Обычно действовал так: на машине подъезжал к своей будущей жертве в неприметном и безлюдном месте, приглашал покататься, затем вкалывал медпрепарат, парализующий волю. И потом уже издевался, как хотел. Все девочки были в возрасте 8—10 лет, мальчиками он не интересовался. Маньяк орудовал в разных районах области. 5 случаев — в Марьинском районе, 2 случая — в Селидовском, 2 — в Дзержинском, 2 — в Шахтерском, 2 — в Енакиевском, еще 2 — в Пролетарском районе Донецка. <p>В той же Донецкой области сейчас судят еще одного серийного убийцу. Это — 42-летний Владимир Гербутов, который всего с марта 2007-го по февраль 2008-го загубил вместе с двоюродным братом Н. Гербутом 8 человек. Убийц не интересовали сексуальные утехи, они лишали людей жизни исключительно из корысти (так же, как, например, знаменитый убийца Анатолий Оноприенко), которая порой заключалась в "добыче" нескольких десятков гривен и нищенского скарба. <p>Еще в 1997 году Гербутов был осужден, в том числе за убийство, к 13 годам лишения свободы. Но почему-то в октябре 2006-го Ждановский горсуд освободил его условно-досрочно. И через полгода, 5 марта 2007-го, Гербутов с братом совершили первое убийство из серии... Последнее убийство братья совершили 12 февраля 2008-го, а уже 10 марта Гербутова арестовали. Его брат к этому времени... умер от сердечного приступа! Ныне дело слушается в Апелляционном суде Донецкой области. <p><i>Александр Корчинский</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/04/23/millionery_iz_hrus_h_2487.html Thu, 23 Apr 2009 14:11:47 +0300 Новини <b><i> Как живут в пригородах столицы бывшие хозяева элитных киевских квартир? </b></i><p><br><p><b>Бровары, Борисполь, Васильков, Вышгород, Ирпень </b>– в этих городках-спутниках потомственных киевлян сегодня, кажется, не меньше, чем в самом Киеве. Все эти пожилые, а часто и одинокие люди продали свое жилье в центре столицы и перебрались в пригородные хрущевки и чешки с тем, чтобы доживать свой век, ни в чем себе не отказывая.<p> 72-летняя «миллионерша» Галина Солодовник второй год живет в <b>Вышгороде. </b> В двухкомнатную хрущевку недалеко от Киевского моря перебралась из апартаментов на Андреевском спуске с 4-метровыми потолками и столетним паркетом. Наследственную квартиру продала, оставшись без мужа, когда стало понятно, что прожить на одну пенсию невозможно. К тому же и место по соседству со знаменитым булгаковским музеем оказалось слишком беспокойным для заслуженного отдыха – толпы туристов, художники, рейдеры... Когда подписывали договор, нотариус пошутила: «Вот у вас и появился первый миллион! Правда, пока в гривнях». <p>40 тысяч долларов из этой нешуточной суммы свежеиспеченная миллионерша в тот же день вложила в покупку жилья недалеко от Киева – хорошие квартиры в пригородах еще несколько лет назад разлетались моментально. Свою историю, кстати, не считает уникальной. В доме, где живет Солодовник, таких же, как она, «экономических беженцев» из столицы еще четверо. В их бывших квартирах на Крещатике, Ярославовом Валу, Трехсвятительской и Лютеранской сейчас живут политики, банкиры и звезды шоу-бизнеса. <p>Не прогадали и «новые вышгородские»: вырученные за прежнее жилье деньги позволяют им даже путешествовать за границу. Галина Солодовник таким шансом воспользовалась – за два года она успела побывать в Париже и Барселоне. Еще более экзотично проводят время некоторые ее бывшие земляки. За последние несколько лет из их числа сформировалось даже нечто вроде вышгородской богемы, прожигающей жизнь – насколько позволяют здоровье и средства. Последней акцией была костюмированная вечеринка по случаю выхода фильма «Стиляги». Ее участники отжигали по полной, вспоминая свои подвиги полувековой давности. Впрочем, по рассказам Солодовник, прожигатели жизни среди ее сверстников все-таки в меньшинстве – большинство по давней привычке предпочитают запасать впрок муку и сахар.<p>– Людей моего возраста – тех, кому сейчас за 60, – обманывали при всех властях. И каждый раз приходилось начинать жить с чистого листа, – говорит киевлянка в третьем поколении, а с недавнего времени жительница <b>Борисполя</b> Наталья Сивоконь. – Когда большая часть жизни в прошлом, оставшееся время хочется прожить в свое удовольствие. Наталья – лидер неформального сообщества бывших киевлян, которые сейчас живут в ближайших пригородах столицы. Она организовывает чаепития и экскурсии, по мере возможности помогая тем, с кем случились неприятности. За последние полгода таких заметно прибавилось. Большинство из тех, кто продал квартиры в Киеве и купил в пригороде, разницу положили на банковские депозиты, надеясь на безоблачное будущее. А тут, как на грех, начался финансовый кризис, и всякий раз выцарапывать деньги приходится с боем. <p>– Кто-то из наших держит деньги в долларах, кто-то доверяет гривне. За последний год мне приходилось отпаивать валерианой и тех, и других, – смеется Наталья Сивоконь. – Сначала в прошлом мае, когда гривня резко пошла вверх, почти обанкротились держатели долларов. Зато потом их вклады резко увеличились. Правда, добыть их из банков стало невозможно, и уже полгода многие живут на одну пенсию.<p>А с жертвами квартирных афер, о которых регулярно пишут газеты, Сивоконь не сталкивалась. Все, с кем ей пришлось общаться, уехали из Киева сознательно и добровольно, чтобы достойно прожить отпущенные им годы. Словно иллюстрируя популярную песенку из давнего кинофильма: «Не бойтесь тасовать колоду, пытайтесь жизнь перебороть».<p><b>В ЕВРОПЕ ЗА ТИШИНУ ДОПЛАЧИВАЮТ</b><p>Как рассказали в киевском агентстве по недвижимости «Золотой метр», население крупных городов Европы и Америки ежегодно уменьшается на 2–3% – состоятельный народ все чаще предпочитает пригороды. Еще в середине 80-х годов прошлого века в словаре риелторов Европы появился термин «города пенсионеров». Им обозначали небольшие городки на лоне природы, где состоятельные пенсионеры предпочитали компактно селиться подальше от суеты мегаполисов. В Германии такими местами традиционно считаются городки в долине Рейна или в Саксонской Швейцарии. Традиционным спросом у немецких пенсионеров пользуется недвижимость в таких городках как Фрейбург, Гейдельберг, Висбаден – с романтическими видами на средневековые замки и по соседству с ландшафтным парком. Правда, в отличие от Украины, стоимость такого жилья может быть на 20–25% выше, чем недвижимость в столице.<p>Еще один распространенный вариант жизни европейца на заслуженном отдыхе – сдать в аренду собственность в Берлине, Париже или Амстердаме, а на вырученные деньги снимать жилье на юге – в Испании, Португалии или Турции. Разница в уровне цен позволяет пенсионерам круглый год нежиться на побережье, ни в чем себе не отказывая.<p>Автор: Михаил КРИГЕЛЬ<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/04/13/pratsivniki_ukrposht_2285.html Mon, 13 Apr 2009 17:42:50 +0300 Новини На днях, до чергової частини <b>Васильківського МВ</b> ГУМВС України в Київській області, звернувся головний автомеханік вузла зв’язку з заявою про те, що до їхнього відділення не повернувся службовий грузоперевізний автомобіль. Водій та його супроводжуючий повинні були доставити гроші, в сумі близько 70 тисяч гривень та кореспонденцію, з регіонального до центрального відділення зв’язку. Правоохоронці негайно розпочали пошуки автомобіля Укрпошти, який виявили у <b>місті Обухів</b>. Проте, ні грошей, ні водія з супроводжуючим, біля авто не було. Звідси оперативникам стало зрозуміло, що саме вони і викрали державні гроші . <p>Це були парубки, 1986 та 1990 років народження, родом з Київської області, які незадовго до цього влаштувалися на роботу в відділення зв’язку. Раніше хлопцям доводилося перевозити невеликі кошти, але за ними не було помічено жодних правопорушень. А ось цього разу вони піддалися спокусі. <p>Забравши наявний капітал, парубки вирішили заплутати свої сліди, і в такий спосіб сховатися від розплати. Визначившись з напрямком подорожі, вони їхали на таксі, доїжджали до певного населеного пункту, сідали у інше авто, і так декілька раз, доки не приїхали до міста Слов’янськ Донецької області. Ці місця один з них знав добре, оскільки раніше приїжджав в гості до свого товариша і був як в себе вдома. <p>На протязі тижня зловмисників розшукувала міліція, а вони витрачали вкрадене в нічних розважальних закладах. <p>Коли грошей залишилося обмаль, молодший співучасник злочину подався до Тернопільської області, де його і затримали. А через декілька годин на Донеччині вже був затриманий і його товариш.<p>За їх словами, гроші вони витрачали з думкою, що батьки все відшкодують.<p>Наразі проти підозрюваних порушена кримінальна справа за ч.3 ст.191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) Кримінального кодексу України. Їм загрожує до 8 років ув’язнення, а витрачені державні гроші можливо і доведеться повертати батькам.<p><i>Леся Попович, ВЗГ ГУМВС України в Київській області</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/04/09/vbolivannja_za_rizni_2183.html Thu, 09 Apr 2009 15:46:41 +0300 Новини В один із вечорів під час перегляду футбольного матчу між братами виникла розбіжність у спортивних поглядах, яка призвела до вбивства. Два роки тому 61-річний Микола в зв’язку з виходом на пенсію зі столиці повернувся на свою батьківщину у <b>Васильківський район Київської області</b>. Там проживав його рідний брат Роман з матір’ю. Своїх сімей у чоловіків не було. 51-річний Роман теж ніде не працював, оскільки близько десяти років тому отримав на виробництві травму голови. <p>У той роковий вечір брати як і завжди разом дивились футбольний матч. На цьому ґрунті розпочалась сварка. Старший брат, зрозумівши що розлютився Роман вже не жарт, намагався його заспокоїти, але це виявилось марним. Молодший почав щосили бити старшого руками та ногами по різним частинам тіла. В цей час до кімнати зайшла мати, її вмовляння припинити бійку теж не допомогли. Тоді старенька жінка вибігла з хати кликати на допомогу сусідів. Від ударів, Микола впав на підлогу. В цю мить Роман побачив під лавкою молоток, яким наніс ще декілька ударів по голові брату. Скоївши злочин, зловмисник зібрав всі свої речі та документи і зник.<p>Приблизно через десять хвилин на допомогу потерпілому прибігли сусіди, але завдана травма для Миколи виявилися смертельною. <p>Правоохоронці затримали підозрюваного в той же день у районній лікарні, де він хотів проходити черговий курс лікування. <p>Наразі проти “братовбивці” порушена кримінальна справа за ч.1 ст.115 (умисне вбивство) Кримінального кодексу України. <p>Як повідомив заступник начальника слідчого відділу Васильківського МВ ГУМВС України в Київській області Руслан Почтар, наразі стосовно підозрюваного проводиться судово-психіатрична експертиза на його осудність під час вчинення злочину. <p><i>Леся Попович, ВЗГ ГУМВС України в Київській області</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/04/08/na_tsej_raz_taksisti_2166.html Wed, 08 Apr 2009 16:36:50 +0300 Новини Заздалегідь домовившись, двоє друзів намагались злочинним шляхом заволодіти автотранспортом водіїв, які займаються приватними перевезеннями, і вважали що це дуже просто.<p>Парубки 1985 року народження мешкали в <b>місті Васильків Київської області</b>, товаришували ще з студентських років і, незважаючи на свій вік, ніде не працювали. Бажання швидких і легких грошей штовхнуло їх на злочин, який вони ретельно обміркували та підготувалися заздалегідь. Розподіливши ролі вони взяли необхідне знаряддя для вчинення злочину: мотузку з зав’язаною петлею та невеличку сокиру. <p>Об’єктом їхнього нападу повинен був стати перший зустрічний таксист, а здобутком – його автомобіль.<p>Вийшовши в ніч з 6 на 7 квітня на трасу парубки зупинили авто марки «Опель» та вказали водію потрібний їм напрямок. Приїхавши до місця призначення, вони попрохали таксиста зупинитися. В цю мить один із зловмисників накинув йому на шию мотузку і почав душити. Але водій виявився сильнішим, ніж вони гадали і діставши з кишені ніж, розрізав петлю. Цим часом інший парубок дістав сокиру і намагався вдарити водія по голові, але удар виявився не сильним, оскільки йому завадила стеля автомобіля. Зрозумівши, що вони водія не здолають фізично, почали його залякувати щоб він віддав автомобіль по хорошому. Ці погрози також виявилися марними і зловмисники вирішили втекти. <p>Після того що сталося водій відразу зателефонував на 102 та повідомив міліцію, що став жертвою нападу. Правоохоронці Києво-Святошинського РВ ГУМВС України в Київській області відразу виїхали на місце події.<p>Через 20 хвилин зловмисники знову вирішили здійснити аналогічний напад та зупинили автомобіль марки ВАЗ 2109. Цього разу вони розпочали напад на водія просто під час руху автотранспорту, не боячись навіть потрапити в ДТП. Тією самою сокирою чоловіки розсікли голову водієві. Але і в цьому випадку чоловік також не розгубився, а зупинивши автомобіль на узбіччі, витяг ключі та побіг до найближчого будинку. Забігши на подвір’я потерпілий попросив допомоги у господаря, який зателефонував до міліції. Таким чином черговий райвідділу отримав друге повідомлення по факту нападу на таксиста та зорієнтував слідчо-оперативну групу, яка вже розшукувала злочинців. <p>Через п’ять хвилин старший дільничний інспектор Києво-Святошинського РВ Олександр Куций та оперуповноважений сектору відділу карного розшуку Олег Кись приїхали на місце пригоди та затримали одного із зловмисників, іншому вдалося втекти. Проте він вже зранку був затриманий у своєму помешканні. <p>Проти нападників порушена кримінальна справа за ч.3 ст.289 (незаконне заволодіння транспортним засобом) Кримінального кодексу України. Їм загрожує позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна. Наразі оперативниками відпрацьовується інформація стосовно їх причетності до скоєння інших злочинів. <p><i>Леся Попович, ВЗГ ГУМВС України в Київській області</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/03/23/juridichne_volonters_1811.html Mon, 23 Mar 2009 17:00:38 +0300 Новини Питання знання своїх прав і, відповідно, чинного законодавства є як ніколи актуальним сьогодні. Щодня ми піддаємося впливу хамства у магазинах, шахрайства в органах державної влади, тиску банків і т.д. До кого звернутись? Можна до адвокатів, але де взяти на них гроші? А за «просто так» ніхто не хоче допомагати. Альтруїсти-правозахисники зараз є дефіцитом. На терені Київщини функціонує фактично одна-єдина команда однодумців правозахисників, яка об’єдналась і створила <b>ПРАВОЗАХИСНУ ГРУПУ КИЇВЩИНИ</b>. Очолює групу юристів <b><i>ЮРІЙ ГРИГОРОВИЧ КРАВЕЦЬ</b></i>. <B>Юріє Григоровичу, коли і як з’явилась думка просто так допомагати людям?</B><p>З'явилась така думка дуже давно, а от втілювати її у життя почали 5 років тому. На зламі часів (у 2003 році) потрібно було вибирати: сидіти і чекати поки все само собою станеться або брати ініціативу у свої руки і працювати. Маючи фах політолога-правознавця і море енергії, я почав діяти.<p><b>Що саме ви маєте на увазі під словом діяти?</b><p>Наближались президентські вибори і, відповідно, мій вибір на той час був – Ющенко В.А. Очолював два виборчих штаби – Броварський міський і районний. Пізніше став довіреною особою по всьому округу №98. Відповідно, допомога людям стала моїм основним заняттям. Після виборів пропрацював трохи менше року в Броварській районній адміністрації – заступником голови. Намагався на своєму місці створити всі умови для ефективної роботи працівників РДА і, звичайно, захистити права жителів Броварського району.<p>Не змирився з хамством і злодійськими замашками Діденка і пішов за власним бажанням. <p>Захист прав громад став самоціллю.<p><b>Наскільки я зрозуміла, фахівці ПГК (Правозахисна Група Київщини) працюють по всій області?</b><p>Ми намагаємося. Проблеми існують у всіх регіонах. По мірі звернень наша команда виїжджає в той чи інший район чи місто. За останні роки вдалося допомогти понад 3000 громадянам. І це без перебільшення. А якщо враховувати те, що в багатьох випадках наша команда допомогла зняти зі своїх посад злодіїв і шахраїв, то від цього виграли цілі села. У випадку з головою Броварської РДА Діденком – виграв цілий район. Близько 70% матеріалів зібраних нами зараз використовується у справі. Це результат 3 річної боротьби. Безпосередньо зараз, працюємо по Вишневому, Боярці, Обухову. Звернення від людей надходять з більшості районів області і навіть з Києва.<p><b>З якими проблемами найчастіше доводиться стикатись?</b><p>Дуже багато зловживань у земельній і соціальній галузі. Земля шаленими темпами крадеться тисячами гектарами, а райони, міста і села від цього не мають нічого. Мільярди гривень осідають у кишенях владних ділків. Багато питань виникає у зв’язку з перевищенням або невиконанням своїх службових обов’язків з боку посадовців. Останнім часом багато звертається постраждалих від будівельних афер. Звичайно, ми не відмовляємо людям і у простих речах, на зразок складення скарги, залагодження шлюбних конфліктів в юридичній площині і т.д. До речі, допомога у такому тонкому питанні, як шлюб, може врятувати психіку дитини. А це є дуже важливим для нас. <p><b>Скільки юристів зараз працює у вашій Групі?</b><p>Зараз працює 12 фахових юристів. <p><b>Справляєтесь?</b><p>Знаєте, рук і голів не вистачає. Звернень все більшає. <i>На жаль, юридичне волонтерство нині не в пошані</i>. Звичайно, простіше помахати прапором, крикнути декілька простих гасел, зробити вигляд, що переймаєшся проблемами людей, а потім хапнути свій шмат грошей за мовчання і зникнути. Так працює частина, так званих, правозахисників. Але працювати щоденно і методично майже ніхто не хоче. Ми завжди раді нових членам нашої команди. Це справжні патріоти. <p>Дуже допомагають нам наші прихильники, яких по області досить таки багато. За це їм велика подяка. <p><b>Якщо всі працюють безкоштовно, то за що ви існуєте?</b><p>Кожен з нас, крім нашої правозахисної діяльності, заробляє гроші. Всі по різному. Хто юридичним ремеслом, а хто й ні. <p><b>Юріє Григоровичу, знаю, що ви практикуєте доводити справи до кінця. Крім судів, у разі потреби, піднімаєте людей на акції протестів. Зараз плануєте якісь радикальні заходи?</b><p>Ви правильно сказали, у разі потреби. Тобто, протест - це захід, який використовується тільки у крайньому разі. Коли судові інстанції або вищі державні органи влади не реагують на крик відчаю людей. Тоді, для привернення уваги громадськості нам доводиться піднімати людей. Досвіду і у цій царині вистачає. <p>Зараз нічого такого не плануємо. Єдине над чим працюємо – це проведення виїзних прийомів у селах Київської області. Плануємо почати у другій половині квітня і проводити прийоми до липня. Щотижня - 2 села в одному районі.<p><b>Якщо не секрет, у яких саме районах відбудуться ці заходи?</b><p>Не секрет. Броварський, Києво-Святошинський, Васильківський, Вишгородський, Бородянський, Бориспільський, Переяслав-Хмельницький, Баришівський, Обухівський, Васильківський, Білоцерківський, Фастівський. 12 тижнів - 12 районів, 24 села. У разі, якщо з інших районів ми почуємо сигнал SOS, то виїдемо і туди. <p>Люди в селах дуже потребують кваліфікованої юридичної допомоги. При чому набагато більше ніж у містах. <p><b>Що б ви хотіли сказати нашим читачам?</b><p>Не так сказати, як закликати допомагати людям, не чекаючи віддачі. Якщо у вас є час і бажання, підключайтесь. Неважливо, чи маєте ви юридичну освіту, нічия допомога не буде зайвою. Телефонуйте -<b> 8-067-406-95-98</b><p><b>І останнє питання. Ваша діяльність завжди, як кажуть, на грані фолу. Маю на увазі, що незадоволених вами шахраїв вистачає. Не боїтесь за свою безпеку?</b><p>Немає коли боятись. Багато роботи.<p><b>Дякую за плідну розмову.</b><p><i>Розмову вела<b> Наталка Бурмас </i></b><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/03/23/vinuvatitsja_zagibel_1795.html Mon, 23 Mar 2009 13:07:39 +0300 Новини Рік тому на Васильківщині сталася страшна аварія – джип «Прадо» вилетів на зустрічну смугу й зіткнувся з двома автівками. Водійка позашляховика вціліла, але двоє людей загинули. Ще троє опинилися в лікарні. Постраждалі обурені – слідство затягують, а винуватиця трагедії й дотепер на волі. <p>Рік тому біля села Ксаверівки Вікторія втратила двох близьких людей – 3-річного сина Павлика й батька. Двома машинами родина прямувала Одеською трасою. У бік столиці зі швидкістю понад 150 кілометрів за годину мчав джип. Попереду нього рухався автобус. 43-річна кермувальниця позашляховика спробувала його обігнати. <p>Повернула праворуч - там «Жигулі». Ліворуч - і двома колесами виїхала на розподільчу смугу. На піску джип почало заносити. Жінка розгубилася - різко крутнула кермо в один бік, потім - в інший і вдарила по гальмах. Автівку викинуло на зустріч машині Павленків. <p><i>Олександр, постраждалий:</i> «Ее выкручивает, она ударяет в меня в левое переднее колесо. Перед просто разбивает мне... Ехали вдвоем – я, супруга сбоку и маленький ребенок спал на заднем сиденье. Сын так и не проснулся». <p><i>Микола Горбонос, керівник УДАІ в Київській області:</i> «Як свідки говорять, що з нез`ясованих причин вона вийшла на зустрічну полосу. Ви ж розумієте, Київ-Одеса траса дуже широка, і це треба об`єктивну причину, щоб з`їхати і проїхати розподільчу смугу шириною 4 метри і виїхати на зустрічну смугу». <p>Довжина гальмівного шляху джипа - 60 метрів. У мить зіткнення стрілка спідометра «Прадо» завмерла на позначці 90 кілометрів за годину. Кермувальниця майже не постраждала. Після того як позашляховик ударив і відкинув убік автівку Павленків, він зіткнувся лобом у лоб із Фольксваґеном. 56-річний водій помер на місці, його пасажира кілька разів оперували. <p><i>Юрій Ірхін, психолог:</i> «Эта ситуация – классический пример убийства по неосторожности, граничащая с определенной долей халатности. Если ты сел за руль, то, извини меня, ты обязан предусмотреть опасность. Автомобиль – это источник повышенной опасности, об этом говорят в любой автошколе. То есть не просто по неосторожности, волей обстоятельств, волей судьбы, нет. Здесь ее вина просматривается очень четко». <p>За рік, у справі змінилися троє слідчих, проведено дві експертизи, а власниця «Прадо» і дотепер на волі. Як уважає адвокат постраждалих, усе через корупцію. Схема проста. Справу порушили не проти вбивці двох людей, вина якої очевидна – перевищення швидкості, а за фактом ДТП. Захисник упевнений, таке розслідування може тривати роками, а за сприятливих обставин - його нишком припинять. <p><i>Ігор Годецький, адвокат постраждалих:</i> «Не робиться жодних спроб допитати чи з’ясувати істину. Методи звичайні – це передача від одного слідчого до іншого – поки один розбереться, потім ще одного назначать. Це призначення чисельних експертиз». <p>Віта Павленко, постраждала: «Сами выбивали следственный эксперимент, сами искали машины – брали напрокат, для того, чтобы приехали, чтобы кто-то что-то сделал, потому что следователь к моему мужу не ездил, показания не брал, мы сами ему звонили. Конечно, мне кажется, что там платят всем деньги, если мне сказали, что ваше дело должно было быть закрыто. Невозможно ничего добиться. Эта женщина хотя бы извинилась, имела бы совесть хоть какую-то. Когда мы здесь стояли на дороге, к ней подходит муж и говорит: «Извинись!» А она: «Что, я должна извиняться?!» <p>Натомість міліціянти кажуть - справа дуже складна, потрібні численні експертизи. Розслідування вони обіцяють провести чесно й не упереджено. <p><i>Микола Жукович, керівник відділу ГУ міліції в Київській області:</i> «Постраждала звинувачує конкретно слідчого в корупції, що там все платиться, що справу передають від слідчого до слідчого, тому затягується справа. - Від слідчого до слідчого багато не передавали. Справу вів один слідчий, але на час його відпустки справа передана іншому слідчому. Для більш об’єктивного розслідування цієї справи було вирішено таким чином, щоб направити матеріали на експертизу у Львівський науково-дослідний інститут. Там буде проведено ряд експертиз». <p>Окрім того, обставини ДТП знову досліджуватимуть у Києві. Потім - чергове відтворення аварії. А воно можливе лише за аналогічної пори року, погодних умов, часу доби. Тож на завершення слідства родина Павленків чекатиме не один місяць, а, може, і рік. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/03/17/_metalopromivtsi_str_1685.html Tue, 17 Mar 2009 14:28:00 +0300 Новини <i>На Васильківщині розгортається новий скандал загальноукраїнського значення. Масове звільнення працівників "Київметалопрому" може призвести до повного зникнення одного з найбільших підприємств Київщини</i> 10 березня в приміщенні Калинівського Будинку культури відбулося зібрання працівників одного з найпотужніших підприємств Київщини - відкритого акціонерного товариства "Київметалопром". Трудовий колектив заводу почав страйкувати у зв'язку з вимушеною відпусткою. Конфлікт, який виник між трудовим колективом та новим керівництвом підприємства-гіганта, загострився декілька місяців тому, коли працівникам запропонували написати заяви на відпустку за свій рахунок.<p>Наказ керманичів підприємства працівники дружньо виконали і написали ті заяви. Та дана ЦУ директори пояснювали тяжким економічним становищем підприємства та просили зрозуміти їх. Колеги погодилися, але потім подібне "розуміння" почало переходити всі межі: заяви запропонували написати ще на декілька місяців! Але остання витівка керівників змусила вийти людей на вулицю, адже кожному з працівників було надіслано попередження, в якому йдеться про те, що до 3 квітня вони будуть звільнені.<p>Для читачів варто нагадати, що ще півроку тому на підприємстві працювало близько 360 чоловік, а станом на сьогодні, їхня чисельність становить 130 чоловік.<p>Новим директором стала Ніна Щербатюк. За словами працівників, Ніна Миколаївна жодного разу не поцікавилась життям колективу та й взагалі не з'являлася у виробничих цехах. Це говорить виключно про те, що головна місія пані Ніни на заводі — чистої води механічне виконання наказів вищих осіб. До речі, нині більшістю акцій підприємства, 60 відсотків, володіє іноземець, громадянин Республіки Польща, Кшиштоф Крупа.<p><font color=" darkgreen ">НОВЕ КЕРІВНИЦТВО ЗАВОДУ НЕ ЗАЦІКАВЛЕНЕ В РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА</font><p>Водій та механік гаражу Володимир Цигненко розповів, що нове керівництво дійшло вже до того, що віддрукувало заготовленні бланки заяв на відпустку, які залишається тільки підписати:<p>- Тобто можна стверджувати, що подібні дії дирекції є спланованим заходом, направленим проти трудового колективу, адже з нами ніхто не рахується, нам ніхто нічого не пояснює — нас усі ігнорують. У такій ситуації ми змушені страйкувати.<p>При цьому пан Володимир розповів, що керівниками розпускалися чутки про те, що виробництво на заводі запуститься. Але дані чутки залишилися виключно чутками, адже вже тривалий час на завод метал не завозиться. Транспорт при цьому зупинився. Зупинилися поставки металопрокату, продукції заводу, яка завжди славилася не тільки в Україні, а й за її межами, зокрема в країнах Прибалтики, Білорусії, Росії.<p>На увагу заслуговує і той факт, що за декілька днів до початку страйку керівництво заводу провело збори акціонерів. Але повідомлення про збори були надіслані далеко не всім акціонерам: більшість власників акцій заводу були проігноровані. Так як кожен акціонер має законне право бути присутнім на подібних зборах, більшість із "незапрошених" вирішили піти на дане зібрання, але ані охорона, ані керівництво не мало наміру впускати їх на територію заводу.<p>Причину ситуації, що склалася, працівники “Металопрому” вбачають у тому, що сьогоднішнє керівництво не зацікавлене в розвитку підприємства, більше того, має намір довести його до банкрутства, а майно разом з виробничими приміщеннями розпродати. Розпродаж майна та приміщень уже відбувався: так, з великої кількості різноманітних приміщень заводом сьогодні використовується лише один цех! Решту ж було або продано, або ж передано в оренду іншим підприємствам та організаціям.<p>Це підтвердила і Людмила Іващенко — член профкомітету заводу та завідуюча складом, додавши, що нині територією заводу користуються Логістичний центр, митний пункт, різноманітні склади тощо.<p>Як часто буває в Україні, коли певна людина заважає чи стоїть у когось на дорозі, то її одразу намагаються прибрати. Подібна ж схема спрацювала на заводі "Київметалопром" по відношенню до попереднього директора Сергія Прилєпка. Як стало відомо нашому кореспондентові, Сергій Васильович потрапив у немилість частини акціонерів, і своїм рішенням вони зняли його із займаної посади. Нині пан Прилєпко опротестував дане рішення акціонерів щодо свого звільнення і оскаржив його в судовому порядку. На даний момент ще йде процес за цією справою. Трудовий колектив сподівається, що суд все ж таки поновить Сергія Прилєпка на посаді директора, і підприємство буде працювати в такому ж режимі, як це було до нещодавнього часу.<p><font color=" darkgreen ">ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ БУТИ ЗАХИЩЕННІ ПЕРЕД ЗАКОНОМ</font><p>Того ж дня трудовий колектив склав звернення до керівників підприємства зі своїми вимогами, яке вирішили передати пану Кшиштофу Крупі та дирекції для реєстрації з наступним його направленням до правоохоронних та владних органів району. До заводу вирушили з десяток активістів колективу в супроводі голови районної організації партії "Свобода" Леоніда Ковальчука та кореспондента "Васильківщини". Та й на цей раз охорона підприємства не зраділа появі працівників. За деякий час по приїзді вповноважених від профспілкового комітету вийшов охоронець і запросив п'ятьох осіб пройти у приміщення управління. До речі, в порушення законодавства України щодо діяльності ЗМІ, журналіста "Васильківщини" не впустили в середину виробничого комплексу — із рештою осіб він залишився за воротами. На очі присутніх осіб потрапили охоронці, котрих раніше ніхто не бачив. Вочевидь, керівництво заводу запросило приватні структури для охорони від "небажаних гостей", але при цьому чомусь забуло, що ці "гості" є законними працівниками та мають законне право увійти на територію. Така боязнь дирекції проявляється і в тому, що після 8 березня на центральний фасад будинку управління був вивішений баннер із символікою "Антирейдерського Союзу підприємців України", питання полягає в наступному — кого дирекція вважає рейдерами?! Якщо працівників, то це є безглуздо. А якщо йдеться про сторонніх осіб, то в такому випадку жодна особа ніколи про подібне не чула.<p>Після розмови з власником заводу Кшиштофом Крупою, члени профспілки розповіли, що конструктивних намірів з боку керівництва "Київметалопрому" не спостерігалося:<p>- Пан Крупа сказав, що він може розмовляти зі страйкувальниками, але тільки на території заводу.<p>Дивним виглядає подібна заява головного акціонера, адже, як показали останні відвідини заводу — працівники не можуть потрапити в середину, тому вірогідніше, що така поведінка є окозамилюванням. Єдине, в чому запевнив пан Крупа — це те, що всім буде нарахована заробітна плата за останні два місяці. На даний час — це єдина вагома перемога стайкувальників.<p>На минулій сесії районної ради була створена тимчасова комісія, очолювана Ігорем Савріцьким, яка має розібратися в даній ситуації. З її головою, Ігорем Валерійовичем, нам не випала нагода поспілкуватися, адже начальник відділу праці та соціального захисту населення саме перебував на нараді в столиці. На зустріч з нами пішов заступник голови РДА Анатолій Совгира, який повідомив, що наразі готується звернення працівників заводу до правоохоронних органів та райдержадміністрації. Справа буде вирішуватися спільно, адже не можна допускати, щоб у часи нелегкого економічного стану в країні наші співвітчизники залишились без роботи, а тим паче в такий неправовий спосіб.<p><i>Олесь Смашний</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/03/12/troe_molodikiv_na_pe_1573.html Thu, 12 Mar 2009 20:49:53 +0300 Новини Півмісяця чоловік лікувався. Потім звернувся до міліції і вже за добу підозрювані свідчили.<p> Вечір 18 лютого для 25-річного підприємця вийшов неприємним. Спочатку він ненароком зачепив трьох молодих пияків у електричці. Він проходив із вагону в тамбур и, відкриваючи двері, випадково задів одного з них. Після чого вибачився і пішов далі. Та парубків усне вибачення не задовольнило. За словами правоохоронців, наймолодший запропонував друзям провчити незнайомця просто на платформі станції Глеваха. <p>Один з затриманих, Андрій, розповів, що вони їхали в електричці, йшла якась людина, яка і штовхнула Сашу. Хлопці були напідпитку, коли вийшли на станції, знову зустріли того чоловіка і вирішили помстилися. Застосовували насильство, били по голові і тулубу ногами і руками. Потім заволоділи його майном. На карбі 22-річного Сашка вже є умовний термін за наркотики. Тепер каже – товариші роблять із нього цапа-відбувайла. <p>Підозрювані розповідають, що того вечора шукали роботу. Тепер доведеться працювати, хіба що, за ґратами.<p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/03/07/muchnaja_zhizn_vladi_1467.html Sat, 07 Mar 2009 14:41:35 +0300 Новини ОАО «Васильковское межрайонное предприятие материально-технического обеспечения «Межрайагроснаб» решило выкупить 37,88% собственных акций. С большой долей вероятности можно предположить, что впоследствии они отойдут в пользу мажоритарных акционеров. Решение о выкупе собственных акций было принято правлением «Межрайагроснаба» 16 февраля. До конца сентября предполагается приобрести 5 тыс. шт. акций, что составляет 37,88% от уставного фонда. В дальнейшем ценные бумаги планируется перепродать. В чью пользу, официально не сообщается. Не стал комментировать в разговоре с «ДС» этот вопрос и председатель правления «Межрайагроснаба» Владимир Бацюк. По информации «ДС», вместе с членом правления Михаилом Дембицким ему принадлежит около 60% акций. Это позволяет контролировать операционную деятельность компании, но затрудняет принятие ряда стратегических решений, к примеру, внесение изменений в устав и увеличение уставного фонда (для этого по законодательству требуется согласие более 75% акционеров). Шанс набрать необходимое количество голосов господам Дембицкому и Бацюку как раз и представится вследствие объявленной ими кампании по выкупу акций у миноритарных акционеров, которых насчитывается почти 100 чел. <p>Не должно возникнуть проблем и с поиском для этих целей средств. По информации «Межрайагроснаба», при номинальной стоимости акции на уровне 0,25 грн., цена ее покупки будет равняться 16 грн. за штуку. При условии покупки 5 тыс. акций потребуется всего 80 тыс. грн. Финансовых результатов за 2008 г. компания еще не оглашала (по предварительным данным, ее деятельность являлась убыточной), однако в 2007 г. при обороте в несколько десятков миллионов гривень чистая прибыль предприятия достигла почти 2 млн грн. <p>«Межрайагроснаб» в последние годы все больше ориентировался не на выпуск муки и круп, а на востребованные в Киевской области и более рентабельные услуги по хранению и торговле зерновыми. Компания обладает элеваторными мощностями в несколько тысяч тонн единовременного хранения злаков, которые поставляют преимущественно агрохозяйства Васильковского и Таращанского районов (основными поставщиками зерна в последние годы являлись тамошние сельхозпредприятия «Петровское», «Дубовское», «Гребинковское», фирма «Конкорд ГЕЙ» и др.). В 2007 г. она ввела в эксплуатацию дополнительное зернохранилище мощностью 1,3 тыс. т. Как результат торговля зерном стала приносить больше половины доходов. Стоит также отметить, что закрепление полного контроля над «Межрайагроснабом» для господ Дембицкого и Бацюка можно считать жизненно важной задачей. Ведь от контроля над этим предприятием напрямую зависит и другой их бизнес — местное ООО «Производственная фирма «Васильков-млын», созданное на базе «Межрайагроснаба» и реализующее муку и макаронные изделия, что позволяет ему иметь оборот, не уступающий по объемам материнской структуре. <p> <p> <i>Алексей Грибановский</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/03/04/vasil_kivs_hina_vids_1396.html Wed, 04 Mar 2009 18:26:10 +0300 Новини Погода та настрій васильківчан сприяли гарному святкуванню<p>В останній зимовий день, 28 лютого, в прекрасне та мальовниче село <b>Барахти</b> з'їхалося багато людей. Адже саме там васильківчани за правилами давніх обрядів та традицій проводили зиму та достойно зустріли весну. <p>Традиця святкування Масляної, або, як ще її називають, Масниця, Масляниця, прийшла до нас з давньослов'янських часів. Масляна символізує весняне пробудження природи. Не дивлячись на язичницький підтекст цього свята, християнство все ж таки додало його до свого календаря, адже саме після широких та веселих гулянь на Масляну, православні християни зустрічають Великий піст, який буде тривати до Світлого Воскресіння Господнього.<p>В Україні Масляну любили завжди, але небагато хто знає, що українці мали свої обряди відзначення Сиропустного тижня, бо традиційні млинці як головний атрибут цього періоду були завезені до нас з центральноросійських областей. Українці ж і на Масляну залишалися вірними своїм національним стравам. Так, приміром, весь тиждень поділявся на три етапи: Зустрічний ("Переломний") Понеділок, Широкий Четвер та Прощальна Неділя. І кожен з цих періодів мав свої власні обряди. Але вареники з сиром, які вживалися з маслом та сметаною, і були основною обрядовою стравою Масляної.<p> Господині готували також гречані млинці, заправлені смальцем. А взагалі-то, саме Масниця вважалася суто жіночим святом, хоча чоловіки і могли брати в ній участь. Тоді жінки збиралися в гурти та йшли до корчми, де влаштовували для себе різноманітні забави з піснями, танцями та іграми.<p>У Барахтах же місцева влада разом з підприємцями забезпечила все можливе, щоб дійство відбулося. А директор Барахтівського Будинку культури Олена Салманова разом з творчими колективами села концертною програмою забезпечили на довгий час глядачам — селянам та гостям — гарний настрій і згадку про прекрасну й сонячну днину. Адже веселі українські народні пісні та забави зі спаленням опудала і вилазками на стовп з подарунками сприймалися барахтівчанами та гостями села позитивно.<p>Святкування ж Масляної стають гарним продовженням відродження народних традицій України.<p><i>Олесь Смашний</i> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/27/vtrativshi_terpinnja_1321.html Fri, 27 Feb 2009 15:26:33 +0300 Новини Коли у Сергія не витримали нерви, він перестав себе контролювати і розпочав справу, яку вирішив доводити до кінця, і ні його рідні, ні його близькі ніяк не змогли його відірвати від кривавої роботи. Це сталося в <b>Васильківському районі</b> декілька днів тому. В одній з сімей мати двох синів, розлучившись з своїм першим чоловіком вийшла заміж вдруге. Але новий шлюб виявився нещасливим і закінчився в кінцевому підсумку лише бідою. Другий чоловік виявився людиною холодною, жорстокою і гулящою. Частенько полюбляв випити, ображав хлопців різними словами, іноді бив дружину і невдовзі його звірячий інстинкт зародив до себе люту ненависть з боку синів, а особливо з боку старшого – Сергія, 1990 року народження. <p>Близько трьох років сім'я терпіла таке ставлення з боку нового господаря, але невдовзі це все дійшло до свого логічного фіналу і, як завжди, акселератором дій стало спиртне. <p>Одного дня, незрозуміло з якого приводу, сім'я в складі вітчима, матері, Сергія та Сергійової тітки сіла за стіл. Випита горілка, затуманений розум та не здатність контролювати емоції стали початком лайки між чоловіками, а потім розпочалося щось дійсно жорстоке. Вихопивши з кишені балончик з сльозоточивим газом Сергій бризнув ним супернику в очі, від чого той вже ніякого опору чинити не міг. Далі схопившись зі стільця хлопець взяв жертву руками за голову і декілька раз вдарив коліном в обличчя, поваливши його на диван став бити кулаками по чому доводилося, а мати з тіткою при цьому вдіяти нічого не могли, всі спроби зупинити підлітка і запобігти біді були марними. Сергій не заспокоювався – побіг в іншу кімнату і взяв сокиру, замахнувшись, він декілька разів тупим боком вдарив вітчима по голові, а на самкінець ввігнав в шию ножиці, які лежали на столі. За хвилину чоловік помер.<p>Так закінчилась ця кривава справа дня. Міліцію вже викликав сусід, до якого Сергій потім прийшов за порадою. Співробітникам міліції вже нічого не залишалося як зафіксувати факт смерті та заарештувати вбивцю, який цілком усвідомлявав скоєне і опору ніякого не чинив. <p>Наразі ведеться слідство та з'ясовуються деталі, але за ст. 115 ч.1, за якою порушена кримінальна справа йому передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.<p><i>Юрій Павелко, ВЗГ ГУ МВС України в Київській області</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/24/zaminovano_mis_krado_1244.html Tue, 24 Feb 2009 14:26:15 +0300 Новини <i>Васильківські "розбірки" - породження непродуманих і непрозорих рішень щодо власності громади</i><p> <p>Міськрада Василькова останнім часом проявляє прискіпливу увагу до роботи правоохоронців. Груднева, остання у 2008 році, сесія була ознаменована спробою заслухати звіт начальника Васильківського міськрайвідділу міліції Л. П. Коропчука. І схоже на те, що й перше пленарне засідання ради у 2009 році розпочнеться з цього ж питання Справа в тому, що депутатів обурило те, що міліцейський начальник, замість того щоб з'явитися перед їх очі особисто, прислав для звіту свого заступника. До того ж благополучні цифри звіту, на думку депутатів, занадто сильно контрастували з реальністю. За кілька останніх років древній Ва­сильків став занадто неспокійним в кримінальному відношенні містом. Підпали приміщень і автомашин, кулачні розправи, які переростали в стрілянину, відбуваються так часто, що стали звичними і вже нікого не дивують.<p> <p>Втім, жителі міста, які теж не в захваті від дій правоохоронців, на відміну від чинної міської влади, не схильні всі гріхи звалювати на прорахунки міліції. Бо тільки сліпий не бачить, що конфлікти і скандали тому й вихлюпуються на вулиці міста, що не знаходять законних, справедливих рішень на сесіях міськради, засіданнях міськвиконкому.<p> <p>Головні причини існуючих проблем, хочеться це кому чи ні, слід шукати в роботі міської влади. Але "розкриватися" вона не хоче. Скажімо, навіть до сприйняття такого обурливого факту, що територіальну громаду позбавили чи не останнього пристойного об'єкта нерухомості — приміщення міськвиконкому, васильківців готували поступово. І саме відсутність офіційної інформації посприяла розповсюдженню різноманітних версій і здогадів, викликала додаткове напруження в громаді. Ходили, зокрема, чутки, що приміщення було продано вже давно, ще попередниками нинішнього міського голови. Що мерія робила спроби повернути власність, та безрезультатно (оскільки договір купівлі-продажу місцева Феміда визнала законним).<p> <p>Скоріше за все, про деталі і особливості цієї оборудки, як і про інші їй подібні, городяни поговорили б і забули. Та всередині й навколо приміщення зі спірним статусом розпочалися цілком конкретні роботи. Воно реконструювалося, до нього припасовували прибудову — чи не більшу, ніж основна споруда! В цій будівельній метушні було помічено фірму, начебто близьку до мера. Відтак громадські організації стали бити в усі дзвони. Це підштовхнуло процес розслідування, яке й розпочала група депутатів міськради.<p> <p>Боротьба за створення тимчасової контрольної комісії тривала кілька місяців. Лише під тиском громадськості міськрада таки прийняла рішення про її формування, доручивши, зокрема, "вивчити дії посадових осіб при реалізації приміщення міськвиконкому". Але й саму комісію було створено у досить дивний спосіб. До неї увійшла лише четвірка "незгідних" з діями мера депутатів, а жоден із "згідних" розбиратися у хитросплетіннях дивної оборудки не побажав. Що й послужило приводом для чиновників мерії ставити на шляху "не такої" комісії численні бар'єри.<p> <p>Та й сам міський голова одразу дав зрозуміти, що співпрацювати з четвіркою "незгідних" не буде. В листі голові комісії Станіславу Гордієнку від 29 лютого 2008 року він відмовив у наданні будь-яких документів, знущально зазначивши, що виконати завдання, яке поставила перед комісією сесія, можна й без документів, "які ви просите надати". Однак робота комісії не зайшла в глухий кут, куди її прагнули загнати. Депутати направили запити в БТІ, головне управління з питань економіки і власності та інші структури. Було надіслано запит і до Васильківського міськрайонного суду з проханням надати можливість для ознайомлення з матеріалами справи №2-959/07, з якої можна було дізнатись багато цікавого, не відомого громаді. Деякі папери надходили одразу, інші — із затримками. Ще на якісь запити відповідей зовсім не надійшло, подіяло накладене "табу"...<p> <p>Але процес прояснення ситуації поволі просувався. Таємне ставало очевидним. До справи підключилися працівники прокуратури, а місцевий суд переглянув справу "у зв'язку з нововиявленими обставинами". І мер, не моргнувши оком, урочисто проголосив з трибуни однієї з останніх сесій міськради, що спірне приміщення повернуто на баланс міської влади. Звісна річ, внаслідок наполегливих зусиль його команди. Якими були ці «зусилля» і куди вони спря­мовувались, у повній мірі відчули на собі ініціатори розслідування, життя яких в рідному місті досить таки ускладнилося.<p> <p>Якщо з поверненням захопленого комунального майна намітилися хоч якісь зрушення, то з головною цінністю — землею — справи зовсім кепські. Мерія Василькова, не кращим чином реалізувавши належні місту території, зіткнулася з таким гострим дефіцитом ресурсів, що змушена простягати руки до... чужого. За таких підходів у будь-якому місті землі не вистачить! І Васильків не є винятком.<p>Втім, гарячковим пошукам додаткових земельних ресурсів поза межами міста є пояснення. Громадські організації Василькова давно б'ють тривогу, звертаючи увагу на те, що за кілька років бурхливої діяльності Сергія Іващенка на посту міського голови кількість комунальних об'єктів, які знаходяться у власності міської громади, стрімко наближається до "нуля", а вільних земельних ділянок, за допомогою яких можна було б заманити солідних інвесторів, і зовсім не залишилося.<p> <p>Нині Васильків важко віднести до спокійних місць. А що буде тоді, коли почнуть вибухати міни сповільненої дії, закладені поспішними, як слід не прорахованими рішеннями?<p> <p>Євген ІВАНЕНКО http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/23/nachalsja_sud_nad_dv_1230.html Mon, 23 Feb 2009 16:50:10 +0300 Новини Начался суд над двумя сутенерами, которые более года(!) держали десятерых девушек в гараже и за отказ заниматься проституцией жестоко издевались над своими пленницами С виду гараж в одном из дворов Василькова ничем не отличается от других. Обыкновенный красный кирпич, треугольная крыша... Выделяются на фоне убогого фасада разве что большие железные двери без ручки. О том, что за этими дверьми творилось на протяжении целого года, точно не знал никто из местных жителей. <p>Соседи из ближайших домов лишь видели, как в гараже собираются девушки самой древней профессии. Кто бы мог подумать, что они там вовсе не развлекаются, а подвергаются насилию и жестоким пыткам со стороны двоих извергов-сутенеров. Последние держали в нечеловеческих условиях десятерых девушек, заставляя их заниматься проституцией. Тех, кто отказывался, избивали до полусмерти. Одна из жертв не выдержала испытаний - скончалась после пыток электротоком. Ее тело преступники спрятали... в яме под бетонным полом, после чего пригрозили остальным: "Не дай Бог только пикнете - завтра же будете рядом лежать..."<p><b>"Когда Виталик попросил помочь, я не задумываясь согласилась. Сама прекрасно знала, что такое жизнь без гроша за душой"</b><p>Со своими собеседницами - 21-летними Таней и Ларисой (имена девушек изменены по этическим соображениям) - я встретилась в здании областной милиции. Растерянные, немного напуганные, они заметно нервничали: было видно, что вспоминать о недавно пережитом кошмаре им тяжело.<p>- Никогда не думала, что со мной может такое случиться, - говорит Лариса. - С 14 лет я сама зарабатываю себе на жизнь. Отец умер, когда я была совсем еще ребенком, а мама, сколько ее помню, постоянно пила... Со старшим братом тоже связей не поддерживаю, он даже родственницей своей меня не признает. Деньги нужны были, чтобы выжить. Вот только как их заработать, я не знала. У меня ведь ни образования, ни хороших знакомств... А тут с девушкой одной познакомилась, та рассказала, как сейчас зарабатывают деньги многие молоденькие девочки, в числе которых была она сама. Тогда, помню, мне это выходом показалось - у девушек на панели действительно выручки были немаленькие.<p>- На "работе" мы с Лариской и познакомились, - продолжает Татьяна. - Сама я тоже лет с тринадцати стояла на трассе: нужно было на что-то жить. Родителей своих в глаза никогда не видела, поняла, что помощи ждать неоткуда. С Лариской сначала никак поладить не могли: почему-то не нравились друг другу, ссорились постоянно. А потом все прения как-то сами собой утихли, мы с ней даже квартиру вместе снимали. Так и жили: способ заработка, конечно, был не ахти какой, но привыкнуть можно ко всему. Деньги неплохие получали: по 100-150 гривен за час. На кусок хлеба, одним словом, хватало...<p>- Неприятности начались весной позапрошлого года, - Лариса стала нервно теребить молнию на куртке. - Однажды вечером позвонил мой старый знакомый - Виталик, сказал, что ему позарез нужна помощь, предложил встретиться. Увиделись с ним на следующий день. В кафе он пришел с двумя сравнительно молодыми мужчинами, с виду лет по тридцать. Виталик с ходу начал нам с Танькой выкладывать суть дела: объяснил, что взял машину в кредит, а отдать деньги сейчас не может. Попросил нас помочь: поработать некоторое время на этих мужчин, они, мол, получат нужную сумму и тут же отпустят. Какую сумму, нам так никто и не сказал. Выглядело все это довольно правдоподобно. Я сама на то время уже прекрасно знала, что такое жизнь без гроша за пазухой, вот и откликнулась на просьбу. Разве я могла тогда подумать... - голос девушки прерывается.<p>- Мы согласились: почему бы не помочь человеку, - продолжает Таня. - С виду вроде нормальные мужики были. Представились Сергеем и Игорем, сказали, что отвезут нас на новое, временное место жительства. Подозрительным мне показалось только их поведение во время знакомства. Они тогда перекинулись парой фраз типа "Нормально, подойдет", "Да и эта тоже ничего". Сложилось впечатление, что они приняли нас за товар в магазине. Предчувствие нехорошее появилось: новые знакомые относились к нам, как к собственности. Хотя мы всего-навсего отрабатывали долг, да еще и не свой.<p>- В тот же день нас повезли в новый дом - им оказался... обыкновенный гараж в одном из дворов в Василькове, - говорит Лариса. - Новые знакомые объяснили тогда, что тут мы проведем всего несколько дней, потом, мол, поселят в нормальной квартире. Внутри гараж выглядел еще хуже, чем снаружи, - был полностью пустым и холодным, - Лариса поежилась. - Там не было ничего, даже кушетки. Просто голые стены и жуткий холод, до костей пробирало... Игорь и Сергей сказали, что ночевать мы будем в машине, при этом еще раз заверили, что через пару дней обеспечат нам нормальные условия. Утром нас повезли на трассу, высадили около автозаправок. Сами припарковали машину неподалеку: следили, как мы справляемся с работой. А часов в восемь-девять вечера отвезли обратно в гараж, сразу забрали заработанные нами деньги - там тысячи две гривен было. Причем забрали не половину, а все до копейки! Меня тогда такое зло взяло: о том, что у нас будут отнимать весь заработок, и речи не было. Мы ведь договаривались совершенно по-другому: Сергей и Игорь уверяли, что у нас будет оставаться как минимум половина суммы, а если нам вдруг что-то потребуется дополнительно, они всегда помогут. Однако на следующий день выручку опять отняли. Постепенно мы начинали понимать, что из гаража нас забирать никто не собирается - Игорь и Сергей принесли туда несколько кушеток. Поделили гараж на две части, в одной из них затеяли евроремонт. Вскоре туда въехали их девушки. Иногда и мама одного из них наведывалась - проверяла, как идут ремонтные работы. К нам подселили еще троих девушек, задача которых ничем не отличалась от нашей: зарабатывать и отдавать выручку. С нами Игорь и Сергей практически не общались, относились с явным пренебрежением. Потерпев недельки две, я поняла, что с меня хватит. Я уже начинала сомневаться, собираются ли нас отпускать вообще. Говорю: "Танька, мне весь этот концерт надоел. Ты как хочешь, но я ухожу"...<p><b>"Избивая меня до полусмерти, сутенеры... смеялись. Наносить мне увечья доставляло им удовольствие"</b><p>- Я долго не раздумывала - сразу согласилась бежать, - вздыхает Таня. - В этом гараже чувствовала себя, как заключенная, хотелось на свободу. На следующий день мы как ни в чем не бывало вышли на работу, вдвоем сели в первую остановившуюся машину. Оттуда Лариска позвонила знакомому, который нас и забрал. Временно поселил в доме у какого-то адвоката в Фастове. Мы провели там несколько недель. Стали заканчиваться деньги. Было начало апреля, приближался мой день рождения. Я вынуждена была вернуться на трассу, чтобы хоть какую-нибудь копейку заработать. Лара осталась, а я ушла. До сих пор проклинаю себя за это... Помню, останавливается на заправке машина, подхожу, смотрю, а за рулем... Игорь. У меня голова закружилась, я попятилась назад, попыталась уйти. И вдруг вижу: с другой стороны Сергей подходит. От его наглой победной улыбки внутри все похолодело... Мне оставалось лишь повиноваться и сесть в машину. И тут начался самый настоящий кошмар...<p>Татьяна закрыла лицо руками.<p>- Едва села в машину, как они заклеили мне изолентой рот, потом начали обматывать ею все тело, - вспоминает Таня. - Смысла кричать и вырываться не было - все равно никто бы не услышал... Меня отвезли в лес, и там связанную начали избивать, - девушка заплакала. На ее лице до сих пор заметны шрамы от глубоких надрезов. - Били руками, ногами, потом взялись за нож, стали уродовать лицо... Когда уже начала терять сознание, меня затолкали в машину и отвезли в другой лес. Там пытки продолжили. Избивали меня до полусмерти и при этом... смеялись - наносить мне увечья доставляло им удовольствие... Что было дальше, помню плохо. Услышала только, как Игорь крикнул: "В гараж ее - больше не удерет!" Связанную и избитую меня кинули в багажник. Там развязали руки и ноги, чтобы могла, как они сказали, "подышать". Когда меня привезли в гараж, я уже ничего не видела: глаза залило кровью, могла лишь различать силуэты. Боли я в тот момент уже не чувствовала. Но извергам этого показалось мало: они начали испытывать на мне прочность зеркал, разбивали об голову стекло... Помню, как потом Игорь достал нож и начал резать мне ноги. При этом кричал: "Чтоб знала, как в следующий раз убегать!" Но самое ужасное было впереди: меня опять связали, повесили вверх ногами и облили бензином. Рядом ходили с зажигалками, угрожали, что подожгут. Я висела, не подавая голоса - знала, что, если попробую закричать, будет только хуже. Отпустили лишь тогда, когда увидели, что я начала белеть...<p>Преступники долго обсуждали, что делать дальше: закопать жертву живьем или же дать ей шанс прийти в себя. Остановились на последнем. Сутенеры решили: если состояние несчастной в течение трех дней не улучшится, будут закапывать. Организм Татьяны справился с тяжелейшими испытаниями. Девушка смутно припоминает, как в гараж приходили врачи - ставили ей капельницы. После них быстро начал восстанавливаться слух.<p>- Перед глазами все еще стояла пелена, но слышать уже начала куда лучше, - говорит пострадавшая Таня. - Тогда из разговоров каких-то врачей я поняла, что у меня тяжелое сотрясение мозга. На поправку пошла на удивление быстро. Уже на третий-четвертый день начала вставать. Сутенеры больше меня не трогали. Увидели, что выздоравливаю, решили, "что толк еще будет". Игорь однажды, довольно ухмыляясь, заметил: "Ты постепенно наше доверие зарабатываешь. Так держать!"<p>- Танька тогда ушла, а я у адвоката осталась, - начинает свой рассказ Лариса. - На улицу старалась лишний раз не показываться, но и в двухэтажном доме было самой не по себе. Подумывала тоже уйти, начала созваниваться с Танькой. В первых числах апреля у нее был день рождения. Решила поехать на трассу - поздравить. Приезжаю, а там стоит машина Игоря. Я давай в лес бежать, а оттуда Сергей выходит, нож из кармана достает. Глазом моргнуть не успела, как оказалась в машине. Меня привезли в гараж. Первой, кого я там увидела, была избитая Таня - окровавленная, она без сознания лежала в углу на какой-то подстилке.<p>Саму Ларису, избив, продержали в яме целый месяц.<p>- Возьмут острые шурупы или плетку с шипами и начинают тело уродовать, - вспоминает она. - А однажды эти изверги вконец озверели: стали выкручивать мне кости, поломали руку, которая до сих пор не сгибается, - с этими словами Лариса задрала рукав куртки, показав изувеченную руку. - Я попыталась вырваться, они стали еще больше избивать. А потом один из них достал ножницы и начал обрезать мне мизинец на правой ноге с криком: "Теперь-то никуда не уйдешь!" Мне в тот момент не хотелось жить. Мечтала об одном: чтобы скорей закончился весь этот кошмар...<p>От рук извергов пострадали не только Таня и Лариса. Кроме них, сутенеры держали в гараже восьмерых пленниц.<p>- Девчонок резиновыми пулями обстреливали, Катьке, помню, кошку принесли, заставили извращения с животным делать, - рассказывает Лариса. - Все это на видеокамеру в мобильном телефоне записывали. Посмотрев видео несколько раз, удаляли его - чтобы никто не вычислил. Из всех нас только Ирке удалось сбежать. Эти изверги так ее и не нашли. Потом испугались, вдруг она в милицию заявила, и нас в срочном порядке переселили в домик на проспекте Комарова, - продолжает Лариса. - Но еще до переезда они поймали Любу. Я должна была, как уже потом узнала, отработать три тысячи долларов, она - двадцать тысяч евро. Люба попыталась сбежать, сообщила матери, что деньги должна, не сказала только, кому именно. Но далеко она не ушла - Игорь и Сергей нашли ее, привели обратно в гараж и начали избивать... Пытали электротоком, после чего кинули в ту самую злосчастную яму. Пыток Люба не выдержала, умерла. Я тогда еще из гаража не выходила, мне было велено давать ей еду. Помню, прихожу как-то, спускаю ей тарелку с сечкой, а она не шевелится. Я испугалась, давай на помощь звать. Галка, сожительница одного из сутенеров, опустила в яму веник, проверила и объявила: "Жмурик ваша Любка!" После чего позвонила нашим мучителям. Вскоре они уже были на месте. "Вот цемент, клеенка, - начали выкладывать покупки сутенеры. - Доставайте труп из ямы, засыпайте хлоркой, запаковывайте..." Меня спустили в яму, чтобы я завязала мертвой на груди веревку. После этого тело подняли, закутали в полиэтилен, обмотали скотчем, опустили в другую яму и... забетонировали. А через пять минут ходили по этому полу так, как будто ничего и не случилось... Когда девочки вернулись и стали спрашивать про Любу, Игорь с Сергеем лишь пренебрежительно фыркнули: "Отпустили мы ее. Совсем ни на что не годная стала, не нужна нам такая!"<p><b>"До сих пор иногда страшно спать ложиться: вдруг проснусь в гараже на бетонном полу?"</b><p>- Надежды на спасение не было никакой, - говорит Таня. - Я уже попыталась смириться с тем, что буду рабыней до конца жизни. О том, что за гаражом следят правоохранители, даже не догадывалась. Оказалось, Лариска времени зря не теряла...<p>- Да я сама была настолько запугана, что и думать боялась о побеге, - качает головой Лариса. - Клиенты постоянно спрашивали, откуда у меня травмы. Я врала, что со спортивного мотоцикла упала. Мужчины, разумеется, не верили: было видно, что на теле не ссадины, а чистейшей воды побои. Но правду я сказать не могла - боялась. Тогда один из знакомых решил мне помочь: познакомил со своим соседом. Тот приехал под видом клиента. Я села к нему в машину, мы познакомились. Не могу объяснить почему, но Вова, так его звали, сразу внушил мне доверие: взрослый, серьезный мужчина, который хочет помочь. И я... начала рассказывать. Говорю ему: "Если я тебе сейчас кое-что покажу, ты больше никогда не приедешь". С этими словами я сняла куртку - показала вывернутую руку, отрезанный палец и изуродованную спину. "Ошибаешься, - сказал Вова. - Приеду, и еще не раз". Он сдержал слово - с тех пор приезжал каждый день. Я садилась в машину и рассказывала о преступниках все, что знала, он оплачивал мне час нашего разговора. Уговаривал заявить в милицию, но я боялась. Сутенеры не переставали над нами издеваться - каждый день придумывали новые пытки. Я поняла, что в результате мы все повторим судьбу Любы - живыми нас они никогда не отпустят. И в один прекрасный день решилась. Вышла на работу с твердым намерением сбежать. Как назло, разрядился мобильный телефон...<p>- Мобильный? Разве их у вас не забрали?<p>- Нет, так сутенерам было проще нас контролировать. В любой момент могли позвонить, спросить, где мы и с кем. Они были уверены, что обратиться к правоохранителям мы побоимся. Увидев, что батарея в телефоне села, остановила "ГАЗель", попросила у водителя мобильный телефон. Меня спасла хорошая память - вспомнив номер телефона нового друга, я позвонила и выпалила: "Забери меня, пожалуйста! Еще чуть-чуть - и я закончу так же, как Люба". Вова тут же приехал, отвез меня на квартиру к своей знакомой. Сутенерам перезвонила, сказала, что клиент обещает доплату 350 долларов, если ненадолго задержусь - чтобы меня не искали. А уже наутро пришли сотрудники милиции. Сергея и Игоря задержали, в гараже начали обыск. Потом нашли труп... Сутенеры сначала отрицали свою вину, говорили, что это мы Любу побили. Но потом стали признаваться...<p><b>"Русланку так и не нашли. Знать бы, где эти изверги ее закопали..."</b><p>На сегодняшний день преступники задержаны. Вскоре суд должен вынести приговор и поставить точку в этом деле. Девушки постепенно приходят в себя. Обе перенесли серьезные операции: Таня - на черепе, Ларисе оперировали неправильно сросшуюся кость руки. К сожалению, даже после операции рука не сгибается. Побои тоже дают о себе знать.<p>- К прошлой жизни ни за что больше не вернусь, - говорит Таня. - Сейчас у меня, слава Богу, все налаживается, нашла надежного человека, вскоре собираемся пожениться. Пополнения уже ждем, - улыбается моя собеседница, дотронувшись до живота. - Через пару лет собираюсь пойти учиться на парикмахера. Хочется жить, как все нормальные люди...<p>Весной появится первенец и у Ларисы. Уже несколько месяцев она живет в гражданском браке с молодым человеком. Познакомил ее с будущим мужем Владимир - человек, благодаря поддержке и помощи которого девушки сейчас на свободе.<p>- Первое время мне так страшно было, - вспоминает Лариса. - Хоть и знала, что этих извергов задержали, почти каждую ночь снилось, как они меня бьют, запирают в гараже, бросают в яму. Больше всего боялась проснуться на бетонном полу. Любка часто снилась, Русланка... Знать бы, где эти сволочи ее закопали...<p>- Какая еще Руслана? - интересуюсь я. - Убили, вроде бы, только одну девушку...<p>- Это нашли только одну, - уточнила Лариса. - А вы б видели, как над Русланой издевались! Тоже в яме держали, электротоком, как и Любу, пытали. Помню, как ее еле живую бросили в яму, а нас отправили за спиртным. Приходим, а Русланки нет... Спрашиваем, где она, а изверги только руками разводят, мол, не знаем, сбежала...<p>- Девушку так и не нашли? - спрашиваю у заместителя начальника отдела управления по борьбе с торговлей людьми Киевской области Виталия Оноприйчука.<p>- Поиски ведутся до сих пор. Существует версия, что ее закопали, но пока она не подтверждена, - отвечает Виталий Оноприйчук. - Если бы кто-нибудь из девушек дал показания раньше, мы уже давно задержали бы сутенеров. Сколько раз мы их с "работы" в участок забирали, хоть бы одна словом обмолвилась! Девушки боялись признаться, а без их показаний мы не могли провести обыск в гараже.<p>- Сутенеры и до этого имели проблемы с законом?<p>- Да, причем немаленькие. У обоих за плечами лет по семь тюремного стажа. Один из них уже привлекался к уголовной ответственности за изнасилование. Второй - за разбойные нападения на граждан. Все показания девушек они сейчас опровергают...<p>- Мы встретились с ними в суде, - добавила Лариса. - Так представляете, эти изверги заявили, что жалости у нас нет! Мол, подставляем их так... Где, хотелось бы знать, их жалость была, когда они из нас инвалидов делали?! Мать одного из них тоже яростно отрицает вину сына. Как увидела нас в здании суда, начала кричать: "Вы, шлюхи несчастные, сына моего за решетку посадить вздумали!" Первое время звонили цыгане, которые продавали сутенерам наркотики. Угрожали, что найдут меня, если не заберу заявление, предлагали большие деньги, говорили, что дом на них смогу себе купить. Но я отказалась.<p>- Сутенеры будут привлечены к ответственности по целому ряду статей Уголовного кодекса Украины, - говорит Виталий Оноприйчук. - Уже в феврале все будет решено.<p>...Когда наш разговор подходил к концу, раздался телефонный звонок - Ларисе пришло пустое sms-сообщение с незнакомого номера. Девушка поежилась, было заметно, что ей вдруг стало не по себе.<p>- Кто-то звонит и вешает трубку, сообщения пустые присылает. Пробовала перезвонить - не отвечают. Надо будет номер телефона поменять. На всякий случай... http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/20/bezrobittja_na_vasil_1182.html Fri, 20 Feb 2009 21:20:47 +0300 Новини <i>Кількість безробітних на Васильківщині збільшується</i><p> Україну захопила криза і принесла всі супутні «приємності» - падіння виробництва, «дірявий» бюджет і, звичайно, безробіття. <p> Сьогодні про безробіття не говорить хіба що ледачий. А причин для розмов стає дедалі більше, адже кількість людей, які шукають роботу, катастрофічно збільшується. За невтішними прогнозами, на початок квітня може бути понад 1,5 мільйона.<p> Тільки за перші десять днів грудня було звільнено 4,2 тисячі працівників. Серед найбільш постраждалих регіонів – Донеччина, Луганщина, Дніпропетровщина та Київ. Кількість вакансій щодня зменшується.<p> Не обійшла осторонь дана проблема і нашу Васильківщину.<p> Станом на 01.01.09 статус безробітного мають 1131 мешканець району, що у порівнянні з 2007 роком становить 141 відсоток.<p> Протягом 2008 року до центру зайнятості звернулись 1295 незайнятих осіб. Слід зазначити, що у вересні-грудні 2008 року кількість звернень зросла на 38,8% у порівнянні з аналогічним періодом 2007 року; а кількість осіб,що отримали статус безробітного протягом вересня-грудня 2008 року зросла на 44,5 % в порівнянні з аналогічним періодом 2007 року.<p> З метою профілактики боезробіття українські законодавці затвердили зміни до законодавства у сфері зайнятості.<p> Внесені зміни передбачають:<p>- надання допомоги роботодавцю, якщо він, замість звільнення, проведе перепідготовку працівника на цьому ж підприємстві;<p>- компенсацію витрат роботодавця у випадку переведення працівника, якому загрожує звільнення, на інше робоче місце;<p>- отримання допомоги із часткового безробіття і т.д. На всі ці напрямки державою передбачено фінансування на суму 450 мільйонів гривень.<p> Крім того відсутнє фінансування на відкриття власного бізнесу за рахунок одноразової виплати із безробіття.<p> Чи зможе це докорінно змінити ситуацію в державі щодо безробіття? – залишається лише сподіватись.<p> Сьогодні з різноманітних джерел відомо, що вже за лютий люди можуть не отримати допомогу з безробіття. Виходить , що навіть той, хто ще вчора добросовісно сплачували податок у фонд держстраху, залишившись без роботи, уже завтра залишаться і без допомоги. http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/18/seljans_kij_brend_iz_1115.html Wed, 18 Feb 2009 17:53:52 +0300 Новини Винахідливості чиновників і комерсантів, котрі вибрали як об’єкт наживи аграрний сектор, немає меж. Чого тільки не вигадають ділки, аби безплатно відкушувати від загального земельного пирога. У хід іде створення липових фермерських господарств, таких самих садових товариств, а останнім часом — і особистих селянських господарств (ОСГ), теж несправжніх. Парадокс: сіл, як і селян, стає дедалі менше, а сільських господарств — дедалі більше. І з’являються вони не в глибинці, а обступають міста, вишиковуються уздовж автотрас, займають лісові площі. Однак ринок сільгосппродуктів не багатшає. Маємо справу з «наварюванням» на державних ресурсах особистих капіталів.<p><b>РОЗСТУПІТЬСЯ, СЕЛЯНИ, НОМЕНКЛАТУРА ЙДЕ!</b><p>Село<b>Мархалівка Васильківського району</b>, хоча і розташоване село неподалік столиці, поблизу автотраси Київ—Одеса, однак із землею туго. Усього територія сільради займає 830 гектарів, із них 431 — розміщено безпосередньо у межах населеного пункту. Тут якщо і дістається комусь додаткова ділянка, то площею не більш як 15 соток.<p>Люди розуміють, що розкошувати не можна. Навколо села — ліс, «зелений пояс» столиці. Але те, що розуміють селяни, виявляється, невтямки чиновникам. «Нагорі» вирішили, що мархалівці настільки багаті землею, що нічого страшного, якщо від скромних запасів відірвати кілька десятків гектарів лісу. Про здійснену угоду місцевій владі не повідомили. У селі про неї дізналися лише тоді, коли нові власники ділянок вирішили їх перепродати.<p>Проте цього разу у махінаторів не «зрослося». Діючи узгоджено, місцева влада й сільська громада дали жорстку відсіч сваволі. Акції протесту, розголос, звернення до суду вплинули на ситуацію, і корупційний бліцкриг дав збій, перетворився на затяжні судові розгляди, з непередбачуваними результатами. Поки що громада стоїть на своєму: землю «на сторону» не віддамо!<p>Нетиповий, треба сказати, випадок. <b>Операції із захоплення десятків, сотень гектарів лісів навколо Києва приблизно одночасно пройшли так, що голки не підточиш</b>. І знову створені в заповідних лісах «особисті селянські господарства» займаються чим завгодно, тільки не виробництвом продовольства. А докладно зупиняємося на подіях у Мархалівці тому, що вони оголили деталі корупційної схеми, яка зараз використовується найчастіше.<p>Отже, <b>за розпорядженням голови Васильківської райдержадміністрації</b> 21 громадянин, серед яких — зареєстровані не тільки у Василькові, а й в інших регіонах країни, одержали акти на право приватної власності на землю. Цільове призначення виділених ділянок визначалося чітко: «для ведення особистого селянського господарства». Але після одержання «подарунка» більшість новоспечених селян поспішили «розселянитися», продавши ділянки.<p>Шляхом операцій «купівлі-продажу» ділянки укрупнювалися. Якщо врахувати їхню ринкову вартість, то продавці віддали їх вкрай дешево, отримавши за гектар лісу скромні шестизначні суми в гривнях. Що свідчить: статисти свою роль виконали і, задовольнившись відкупними, зникли. Із 21 власника залишилося троє, у руках кожного з них виявилося приблизно по сім гектарів лісу.<p>Нові власники подали до Мархалівської сільради заяви, в яких висловили прохання дозволити їм приєднатися до... програми Євро-2012. Для чого, виявляється, на виділених (нагадаємо, «для ведення особистого селянського господарства») ділянках «дозволити будівництво готельного-спортивного комплексу».<p>Втім, на цьому процес укрупнення «особистих селянських господарств» у Мархалівському лісі не завершився. Не секрет, що коли все мине благополучно (тобто буде подолано опір незгодної громади), то всі ділянки потраплять до рук однієї людини, з якого тепер нічого не візьмеш, оскільки вона не без підстави заявляє, що лісові угіддя купила. От тільки непогодженість виходить: суми купівлі-продажу, які фігурують у договорах, не компенсують і десятої частини ринкової ціни ділянок, а тому можуть сприйматися як сплата відступного. Реальна ціна питання — це десятки мільйонів доларів. Вони куди поділися?<p>Після виведення з гри статистів у справі залишаються дві сторони — районна влада, яка дала зелене світло для сумнівної угоди, і підприємець, котрий нібито скупив ділянки. Домовитися у вузькому колі, чий внесок більший і хто що заслужив, — не проблема. <b>Втім, у цій, як і в багатьох інших угодах із лісовими угіддями Київщини проглядається мовчазна згода керівництва облдержадміністрації. Навряд чи насмілився би керівник Васильківської РДА видавати розпорядження про передачу лісових угідь у приватну власність, та ще й з таким лицемірно-знущальним обгрунтуванням — «для ведення особистого селянського господарства», без відома чиновників з області...</b><p>Схема земельних метаморфоз буде неповною, якщо не пригадати про те, що поштовхом, початком процесу «оселянення» можна вважати так звані листи-дозволи, які виходять від керівників Київської облдержадміністрації. Реагуючи на звернення окремих громадян про виділення земельних ділянок, вони направили свої послання у відповідні інстанції. При цьому стверджувалося, що їхні звернення до посадових осіб районів — ще не розпорядження, і земельні ділянки можна одержати лише в тому разі, якщо заявник збере всі узгодження. Що зробити, мовляв, складно. Але те, що відбувається, і не тільки у Василькові, свідчить про інше. Усі узгодження із землеустрою разом зі зміною цільового призначення землі та інші процедури, які зазвичай забирають не місяці, а роки, тривають лічені дні. Неможливе для одних стає можливим для інших.<p><b>ВІД СТОЛИЦІ ДО ОКОЛИЦЬ</b><p>Якби існувала відкрита і достовірна статистика про рух землі, то суспільство, мабуть, здригнулося б від того, що відбувається. Лавиноподібне зростання кількості ОСГ — своєрідний індикатор, який відображає рівень цін на землю. Найбільше господарств «нових селян», котрі не сіють і не орють, виникає поблизу столиці та інших мегаполісів, уздовж великих автотрас, нинішніх і майбутніх. Велику кільцеву дорогу навколо Києва ще не побудовано, а поблизу особливо привабливих місць її проходження вже «резервуються» ділянки.<p>Хвиля спекулятивного обороту землі, починаючись із Києва і столичної області, не зустрічаючи особливих перешкод, охоплює дедалі більші території. При цьому не зважають навіть на заповідні місця, зберегти які країна зобов’язалася перед міжнародним співтовариством.<p>Через кілька місяців більшість «селян» продали наділи. З продажем проблем не виникло: на півдні країни з’явилися фірми, які вирішують проблеми при таких угодах. Причому роблять це оперативніше, ніж правоохоронці, які під час розплутування корупційних схем щоразу наражаються на штучні перешкоди, які гальмують розслідування.<p><b>А ЩО ЗАКОН?</b><p>Чому бренд «особистого селянського господарства» найчастіше використовується в корупційних схемах? У пошуках відповіді на це запитання варто уважніше придивитися до Закону «Про особисте селянське господарство», прийнятого 2003 року, особливо в плані того, наскільки він протидіє процесам розбазарювання землі.<p>На жаль, правових бар’єрів на шляху махінаторів там небагато. Хіба що ст. 7 зобов’язує членів ОСГ «забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням». Однак санкцій за ігнорування цієї вимоги, порушення якої набуло масового характеру, не передбачено. Складається враження, що законодавець «подбав» про те, щоб винести проблеми ОСГ на периферію суспільної уваги і державного контролю.<p>До того ж закон застарів і не враховує реалій, що змінилися. Насамперед того, що, крім традиційних ОСГ (для регулювання справ у яких він загалом і приймався), під тією ж назвою з’явилися інші формування, більшість із яких мають дуже віддалений стосунок до селян та їхнього традиційного заняття. Але для чинного закону — усі ОСГ однакові. Для їхнього ведення передбачений стандарт — виділяти «не більш як два гектари». Але два гектари землі, отриманої в глибинці, — це можливість у поті чола працювати на ній. А така сама кількість землі, безплатно отриманої в Гнідині або Мархалівці на Київщині, або в заповідних місцях Причорномор’я, — це прибуток.<p>Автори цих рядків спробували дізнатися статистику про виділення ділянок для ОСГ. Такої, по суті, немає, — про надто різні формування йдеться. І зрозуміло чому. З традиційними ОСГ у глибинці особливих змін не відбувається, на цьому рівні статистика ще йде пліч-о-пліч з правдою. У пристоличних районах бурхливі перетворення в наявності. Більшість ОСГ, як метелики, — з’явилися і відразу зникають.<p>У неконтрольованому зростанні несправжніх фермерських формувань, таких самих садових товариств, а тепер і псевдо-ОСГ проглядається ще одна небезпека. Зараз, коли підприємства скорочують обсяги виробництва, і разом із безробіттям у двері дедалі більшої кількості сімей стукають злидні, кожен клаптик землі має працювати. А ділянки, вочевидь придбані для спекуляцій, не працюють і найближчим часом не працюватимуть. Їхні власники мають зобов’язання перед своїми благодійниками і чекають, коли зможуть виконати їх, реалізувавши землю за хорошою ціною.<p>Чекати доведеться довго. Тож хочеться комусь чи ні, але за підрахунок зниклих із сільгоспобороту земель і їх «розморожування» доведеться взятися.<p><i>Надія ГОЦУЄНКО, Еліанд ГОЦУЄНКО </i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/17/neizvestnye_na_krasn_1081.html Tue, 17 Feb 2009 18:41:50 +0300 Новини <b>Анечка Бондарь </b>(18 лет), жительница села <b>Барахты</b>, исчезла 13 января. Утром она отправилась на учебу в Киев, а вечером возвращалась домой. <p>Прибыв в райцентр <b>Васильков</b> на конечную остановку, позвонила маме, сказав, что ждет последний автобус. <p> – Через час после звонка Анюты мне стало очень тяжко на душе, – вспоминает мама Татьяна Овереченко, сжимая в руках потрет погибшей дочери. <p>– От Василькова до Барахт 15 минут езды, а дочери все нет. <p>Я позвонила своей девочке, но мобильный был вне зоны. Тогда я обзвонила всех друзей Ани, но никто ее не видел. <p><img src= http://vartainfo.com.ua/img-statti/U_mamy_ostalas_lis_fotografia_docki.jpg width="300" height="200" align="left" /img><p>Утром мы с братом пошли в милицию. Там пообещали помочь, но боль от сердца не отступала. Мы сами стали искать Аню. А соседи посоветовали обратиться к гадалке. <p>Я объехала десять ворожек, и все они говорили, что Аня жива. Но две из них – Светлана из Белой Церкви и Ирина из Фастова, сказали, что видят, как дочь затащили в красную «Ладу» девятку, и сейчас она в бессознательном состоянии. <p>Также они сообщили, что нужно искать Аню в частном доме поблизости Барахт. Там ее держат двое или трое мужчин. <p>Татьяна вновь пришла в милицию, но там посоветовали зря не изводить себя и тратить время на мошенниц. Искать Аню взялись селяне – обшаривали все дворы, закоулки, ходили по лесу. Поиски длились более трех дней.<p>Утром 18 января в лесопосадке на окраине Барахт люди, искавшие девушку, нашли сильно изуродованный зверями труп <b>Раисы Петренко</b>. Как выяснилось, она пропала три недели назад. На место срочно выехала милиция. А несчастная мать, пребывавшая в шоковом состоянии, снова отправилась к гадалке в <b>Фастов</b>. Та ей сказала: продолжайте искать. А на вопрос, жива ли Аня, промолчала… <p>Мертвую Аню Бондарь нашла ее тетя с соседками. Тело девушки лежало в километре от места, где обнаружили первый труп. Как позже установила судмедэкспертиза – обеих женщин изнасиловали, а потом задушили. <p>– До сих пор не могу поверить, что моей доченьки нет. Ее сын Дениска (1,5 года) все время подходит к фото Ани и спрашивает: «Где мама?» – плачет Татьяна – У меня сердце кровью обливается. Я переживала, когда дочь так рано родила. Но теперь понимаю – ей была отпущена короткая жизнь и она поторопилась оставить мне внука. <p>Маньяка или маньяков разыскивает милиция, патрули ГАИ дежурят на всех дорогах Васильковского района. Пока преступники не пойманы, людям очень страшно. <p>– Я видела, что девушку и женщину выкрали одни и те же люди, на одной и той же машине. Это банда, которая похищает людей, чтобы мучить их. Женщину убили фактически сразу, а потом спрятали труп. А Аня была три дня жива, но под воздействием каких-то препаратов. <p>Преступников вспугнули масштабные поиски пропавших. Они сначала избавились от трупа женщины, а потом задушили девушку. <p><b>Комментарий милиции</b> <p><img src= http://vartainfo.com.ua/img-statti/zukovic.jpg width="110" height="110" align="left" /img><p><i>Николай Жукович, начальник пресс-службы милиции Киевской области </i><p>– Сейчас ведется следствие. К расследованию привлечен весь личный состав Васильковского района и областного управления милиции. Хотя способ убийства немного разный – женщину задушили шнурком, а девушку просто голыми руками – вполне возможно, что это сделал один и тот же человек или группа людей. Также ведутся розыски <b>Веры Метельской</b> (68 лет), которая пропала еще в июне.<p>Все, кто имеет какую-либо информацию по этому делу или знает местонахождение пропавшей, просят обращаться по телефонам <b>271-63-27, 8(04471) 2-43-42 или 02. </b><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/13/vasil_kivs_ki_obdaru_1020.html Fri, 13 Feb 2009 17:41:58 +0300 Новини За останні роки ім’я Васильківської школи мистецтв все частіше і частіше згадується на різноманітних фестивалях та конкурсах Міжнародного рівня. Юні талановиті обдарування з кожним роком здобувають все більше перемог, займаючи перші місця. Нагороди, здобуті вихованцями школи мистецтв за останні п’ять років, навіть вже не перелічити. Розповісти про створення та функціонування школи мистецтв погодилась її секретар, Віталіна Володимирівна Волоко. На сьогоднішній день у закладі займається близько 500 учнів. Охочих займатись у школі мистецтв дуже багато. Але потрапити сюди може не кожен. Найголовнішою умовою є особисті здібності дитини. І якщо дитина обдарована, має бажання навчатись - залишається проходити прослуховування. <p>Васильківську школу мистецтв створено на базі музичної школи у 1992 році і тепер вона має дві філії. Тут працює 31 педагог, а очолює школу Наталія Миколаївна Кулик. На даний момент у закладі працює вісім відділень: фортепіанне, народних інструментів, струнно-смичкових інструментів (скрипка. віолончель), гітари, духових інструментів, відділення класичного та естрадного вокалу (зразковий колектив «Контраст»), хореографічне відділення, відділення живопису та образотворчого мистецтва, а також єдине в області циркове відділення (зразковий колектив «Юність.<p>Учні хореографічного і циркового відділень та відділення естрадного вокалу є лауреатами багатьох Міжнародних, Всеукраїнських, обласних конкурсів та фестивалів: «Понтійська арена» (м.Севастополь), «Українська родина» (м. Київ), «Фольклор та дружба» (Болгарія), «Фольклор і мистецтво» (Франція), Міжнародний дитячий конкурс – фестиваль «Сонце, радість, краса» (Болгарія, м.Несебр), ІІІ Міжнародний фестиваль «Зимова фієста» (Польща, м.Свідніца), Міжнародний фестиваль «Бісерна обала» (Чорногорія, м.Чань), V Міжнародний фестиваль «Зірки Гурзуфа» (АР Крим), Всеукраїнський конкурс «Єднаємося ж брати мої», VII Всеукраїнський оглядового конкурс хорових колективів ім. К.Стеценка.<p>Учні відділу живопису традиційно займають призові місця у Міжнародних конкурсах «Бітола» (Македонія), в яких беруть участь учні спеціалізованих художніх навчальних закладів із 30-35 країн світу. У цьому конкурсі демонструється понад 15 тис. дитячих робіт. У 2002 році головний приз цього конкурсу, «Золоту палітру», отримала учениця нашої школи Аурелія Бобир, вихованка викладачів школи мистецтв В.Кравченка та Л.Кремінської, які зареєстровані членами спілки художників України. У 2003-2004 році в цьому ж конкурсі були завойовані другі місця, лауреатів внесено в Міжнародний каталог конкурсів. У 2006 році - знову перемога: учениця школи Ярослава Дисенко також отримала «Палітру».<p>Вихованці школи здобували призові місця у Всеукраїнському конкурсі «Єднаймося, брати мої», Всеукраїнському конкурсі дитячої творчості «Експедиція сталкера - рятівника всесвіту», в обласному конкурсі «Милосердя» та обласному фестивалі «Дебют».<p>Діти, які навчаться у школі мистецтв, не тільки навчаються, але й подорожують зі своїми колективами не лише по Україні, а й країнами світу - Єгипет, Франція, Болгарія, Польща та Чорногорія. У січні учні збираються відвідати Будапешт та взяти участь у фестивалі «Яскраве Різдво». Зрозуміло, що всі витрати на поїздки за кордон беруть на себе батьки, але школа має і своїх благодійників, які нерідко допомагають, наприклад, дорогими костюмами чи іншими необхідними елементами. До речі, оплата за навчання тут посередня, найдорожчий предмет коштуватиме 50 грн на місяць. Ось приблизний перелік, який може зацікавити батьків:<p>- фортепіанний відділ - 35 грн;<p>- відділ живопису та образотворчого мистецтва -30 грн;<p>- відділ народних інструментів: баян -20 грн; акордеон -25 грн; бандура -20 грн; гітара - 45 грн; <p>- хореографічний відділ - 30 грн;<p>- цирковий відділ - 30 грн;<p>- відділ духових інструментів;<p>- вокальний відділ: класичний спів - 30 грн; естрадний спів - 50 грн; <p>- струнний відділ: скрипка, віолончель;<p>- підготовче відділення - 40 грн.<p>Також школою передбачені діти, які мають певні пільги, тобто повністю звільнені від оплати за навчання: це діти з багатодітних сімей, діти з малозабезпечених сімей, діти-інваліди, діти-сироти чи позбавлені батьківського піклування.<p>Школа мистецтв є необхідною ланкою для культурного та духовного розвитку молоді. Адже поряд із красивим дитина починає сама тягнутись до красивого та кращого, розширює свій світогляд. До речі, до Васильківської школи мистецтв їздять займатись діти з усіх околиць – це Калинівка, Путрівки, Данилівка, Гливаха (нещодавно тут відкрилась нова школа мистецтв). Навчальний персонал школи мистецтв завжди радий новим талантам, а також із задоволенням навчить та допоможе розкрити те неповторне, що є в дитині. <p><i>Саломія Борщ</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/11/v_ob_ktivi_kiivs_hin_1026.html Wed, 11 Feb 2009 20:45:07 +0300 Новини Питання проблем місцевого самоврядування мусоляться вже давненько. Всі ніби розуміють у чому суть, але робити нічого не бажають. А навіщо? Керівників партій-гігантів це абсолютно влаштовує. Більше того, це приносить їм шалені прибутки. Що ж це за такі проблеми?! <b>1. Централізований бюджет.</b> Простими словами, гроші, які заробляються у містах, районах, селах - в левовій частці спочатку потрапляють до державного бюджету, а вже потім перерозподіляються по всій Україні. В результаті таких маніпуляцій, у сам регіон повертається дрібна частина своїх же зароблених коштів. <p>Складна схема, де основний посередник - державний апарат влади. Схема настільки складна, наскільки заплутана. А чим більше не зрозумілішим є процес перерозподілу бюджетних коштів (мається на увазі сам принцип, за яким визначається, куди, кому і скільки грошей впаде на бюджетні рахунки), тим більше грошиків потрапляє до чужих кишень. При чому не помітно.<p>І скільки про це не говорять, допоки ніхто навіть пальцем не поворушив, щоб децентралізувати бюджетну політику. <p><b>2. Основний біль всіх міст і районів – пропорційна виборча система закритого типу.</b> Люди обирають кота у мішку. Точніше голосують за лідера політичної сили, який сидить зверху, при цьому не задумуючись, що на місцях не може бути 40 Ющенків, Тимошенків, Януковичів і т.д. Українці наступили на ці граблі і зрозуміли, що солодка цукерка, а саме так рекламували політсили перехід до пропорційної системи, виявилась звичайнісіньким лайном.<p>Не секрет, що найбільше місцевих депутатів у Київській області пройшло від БЮТ. Власне і більшості формувались цією політичною силою. Але саме пропорційна система і стала каменем спотикання для самих партійних керівників, бо виявилося, що кота у мішку отримали не тільки люди, а й самі партфункціонери. Яким був їхній подив, коли вказівки зверху методично почали ігноруватись. При чому ця проблема проявилась і в БЮТ, і в НУНС, і в Регіонів. Коротше кажучи, у всіх. Почалася боротьба капіталів. Депутати дуже швидко зрозуміли, де лежать гроші і самі почали їх інтенсивно піднімати. Не оглядаючись на своїх керівників, які облизуючись на ласі землі, грізно махали своїм кулачком в бік своїх вихованців. Правда періодично, коти у мішку давали заробити і верхівці, але виглядало це як відкупна. Тобто, ніби всі задоволені. От тільки забули про одну дрібничку – народ. Про той самий бідний народ, який в чергове повірив у солодкі обіцянки.<p>Уявіть собі здивування таких комбінаторів, як <b>Богдан Губський, Сергій Осика,</b> коли їхні плани почали ламатись один за одним. Хлопці ж надіялись, що вони напхають цього добра у ради, дадуть їм три рублі і ті, щасливі і віддані, почнуть косити їм бабло. Одного не врахували, що будувати будь-що потрібно з міцних матеріалів, а не тих, що протікають крізь пальці. Навіть якщо це задум по захопленню всіх земель Київщини. Ось і маємо двояку ситуацію. З одного боку продажних депутатів, які навіть не знають, що десь на іншій планеті існує його виборець, на якого він має працювати. З другого боку, завдяки такій нестабільності, ми ще маємо куди запрошувати інвесторів. Маю на увазі, що не всю землю винесли.<p><u>Щоб не бути голослівним проаналізуємо ситуацію у більшості регіонах Київської області: </u><p><b>Васильків </b><p>Більшість отримав БЮТ та дуже швидко депутатський корпус став додатком міського голови. На апеляцію з боку рядових партійців щодо участі депутатів у грабуванні Василькова і їхньої партійної причетності – вони скромно відповідають: «Пішли ви зі своїм БЮТом». Те ж саме підспівують й інші депутати від інших політсил. Спроба керівництва партійних обласних організацій долучитись до процесу дерибану напоролась на жорстку протидію з боку депутатського корпусу. Тобто, або змиріться з нами і отримайте свій кусок, або гуляйте городами. <p><b>Бориспіль</b><p>Та ж історія. Розкол політичної більшості і створення промерської. Хоча, порівняно з іншими мерами, цього можна терпіти.<p><b>Бровари</b><p>Тут більшість тримається докупи, але політичною вона так і не стала. В цій більшості є, звичайно, ідеологічне крило, яке складає третину від загального складу та решта - це сателіти місцевої будівельної еліти. До речі, мирно вживаються тут всі представники політичних сил. По одній простій причині - політична складова зникла, залишився банальний інтерес. Він і є основною цементуючою основою депутатського корпусу.<p><b>Броварський район </b><p>Тут більшості немає як такої. 45 з 78 депутатів – це, знову ж таки, представники БЮТу. Зараз цей факт залишився блідим спогадом. Ні, не без того, що створюється ілюзія партійного централізму. Конференції проводять і депутати на них ходять. Але на цьому - кінець впливу центру. Основний лялькар – це районна адміністрація, яка, маючи у своїх руках фінансовий ресурс, просто скупила депутатів оптом. До речі, за «чесно зароблені гроші» зараз і сидить відсторонений голова РДА у СІЗО і чекає вироку суду.<p><b>Васильківський і Бориспільський райони</b><p>Та ж проблема, що й у Броварському районі, мається на увазі приручені депутати, от тільки голови адміністрацій поки не сидять.<p><i>Далі буде…</i><p> <b><i>Олексій Заремба</b>, для ВАРТИ</i><p> http://vartainfo.com.ua/gazeta/vasylkiv/article/2009/02/10/chernovets_kij_hoche_895.html Tue, 10 Feb 2009 13:24:46 +0300 Новини Київська міськдержадміністрація своїм розпорядженням затвердила нові кінцеві зупинки для приміських і міжміських маршрутів пасажирського транспорту. Проект розпорядження опублікований на сайті КМДА.<p> По цьому документу, маршрутки і автобуси, що прибувають до Києва з інших населених пунктів, тепер зможуть підвозити пасажирів тільки до найближчої до в'їзду в місто автобусної станції. Потім пасажирам доведеться пересідати на міський транспорт.<p>Нововведення стосується навіть самого найближчого передмістя Києва. Наприклад, маршрутки, які їдуть до Києва з села Троєщина, зможуть доїжджати лише до автостанції «Дарниця». Так само як і ті, що в'їжджають до Києва з Броварського шосе і вул. Пухівської. Добратися ними до метро «Петрівка», «Чернігівська» або «Лісова» тепер буде неможливо. Жителям Вишневого дозволять доїхати тільки до автостанції «Дачна» або «Південна», а не до пл. Перемоги або ст. м. «Контрактова площа», як раніше.<p>За оцінкою чиновників, щодня до Києва в'їжджають близько 15 тис. автобусів. 80% з них роблять кінцеву зупинку на великих пересадкових вузлах: залізничному вокзалі, пл. Перемоги, ст. м. «Чернігівська». Вигнання приміських маршрутів з міських вулиць дозволить розвантажити вулиці, вважають в ГУ транспорту. Але, скоріше, нововведення вводиться з метою збільшити прибуток київських перевізників. Адже, щоб добратися від автостанції до потрібного місця, жителям передмість доведеться додатково платити за проїзд по Києву.<p>Для цих же перевізників столична влада вводить новий збір. Вірніше, перш ніж отримати від міської влади дозвіл на проїзд по Києву, вони повинні будуть підписати угоду із Службою перевезень «Про відшкодування витрат». Не доводиться сумніватися, що через це квитки подорожчають.<p>