Фастівська Варта

У досвідчених науковців є молода творча зміна

Ми стільки можемо – скільки знаємо. Підтекст цієї мудрості про невичерпні, необмежені можливості життєдіяльності людини, джерелом яких є знання, можна підкріпити й історією Київської дослідної станції Українського науково-дослідного інституту овочівництва і баштанництва Української Академії аграрних наук.

1939-й рік минулого століття, саме тоді на базі одного з підсобних господарств у селі Оленівка Фастівського району було закладено основу дослідної станції. Кілька штрихів із літопису науково-дослідницької установи, що по праву може пишатися вагомими результатами роботи, солідним кадровим потенціалом, зможуть відтворити біографію уславленого колективу, гордістю якого були і є високоосвічені, високопрофесійні кадри, чиї знання забезпечили справжній прорив у розвиток сільськогосподарської галузі.

З ІСТОРІЇ ДОСЛІДНОЇ СТАНЦІЇ

Перед станцією ставилися завдання, пов’язані із розвитком овочівництва та створенням нових овочево-картопляних і м’ясо-молочних баз навколо столиці республіки міста Києва та інших промислових центрів країни.

Основними напрямами наукової роботи на початку 40-х років були: створення нових та поліпшення існуючих високопродуктивних сортів овочевих культур та картоплі; вирощування елітного та сортового насіння овочево-баштанних культур і картоплі; розробка та обґрунтування питань агротехніки, технології виробництва овочів і картоплі, захисту рослин від бур’янів, хвороб і шкідників; наукове узагальнення досвіду передовиків галузі овочівництва і картоплярства та впровадження його у виробництво.

На початку діяльності станції виникали труднощі, які були пов’язані з відсутністю достатньої кількості досвідчених кадрів кваліфікованих спеціалістів – овочівників і картоплярів, матеріально-технічної бази для селекційної роботи та насінництва.

Вже у 1939 році заступник директора з наукової роботи, кандидат сільськогосподарських наук В.І.Дука розпочав створення стаціонарного досліду з питань розробки раціональної системи підживлення овочевих культур на глибоких чорноземах.

У 1940 році було завершено створення і оснащення наукових лабораторій станції, бібліотеки, яка нараховувала близько 2 тисяч книг.

За два з половиною роки німецькі окупанти завдали значної шкоди станції. Були зруйновані житлові будинки, виробничі та наукові приміщення тощо.

Протягом 1944-1945 років станція відбудовувалася, укомплектовувалася науково-технічними кадрами, було створено відділ селекції овочевих культур. На станцію прийшли талановиті селекціонери, зокрема, О.В.Мар’янович та І.М.Краєвий. У 1956 році О.В.Мар’янович створює сорт помідорів “Київський-139”, який впродовж 30 років займав великі площі в Україні.

Значний вклад у теорію і практику селекції овочевих культур (1947-1978 рр.) вніс Заслужений агроном УРСР, кандидат сільськогосподарських наук І.М.Краєвий.

На початку 60-х років наукові працівники проводять значну роботу з агротехніки овочевих культур. Доктор сільськогосподарських наук В.І.Дука разом з науковими співробітниками М.А.Гущею, З.В.Яворською, В.В.Ковальчук розробили і рекомендували виробництву систему підживлення овочевих культур і картоплі в сівозмінах. Ця система забезпечувала приріст урожаю огірків на 121 відсоток, помідорів – 72, капусти – 57, картоплі – 89 відсотків. У ці роки О.Т.Гамаюнов розробив рекомендації з вирощування овочів і картоплі на глибоких торфовищах заплави річки Ірпінь.

У 1979 році станція повертається в мережу Українського науково-дослідного інституту овочівництва і баштанництва. За ті 10 років (1979-1989 рр.) поряд з лабораторіями агротехніки овочевих культур, селекції, зберігання картоплі та овочів на станції з’явилися нові лабораторії – селекції помідорів для комбайнового збирання, насінництва овочевих культур, технології виробництва ранньої картоплі, пропаганди досягнень науки і впровадження досвіду у виробництво.

За ці роки впроваджено потоково-безперевалочну технологію збирання і зберігання картоплі (С.Ф.Поліщук, О.В.Горкуценко). Широко застосовуються рекомендації станції зі зберігання насіннєвої картоплі в умовах активної вентиляції з урахуванням її фізіологічного стану і сортових особливостей (С.Ф.Поліщук, О.В.Горкуценко, Л.З.Адамчук).

Вже на початку 1990 року в 7 наукових лабораторіях станції працювало понад 90 працівників, 34 наукових співробітників, із них – доктори сільськогосподарських наук С.Ф.Поліщук та В.А.Кравченко і кандидати сільськогосподарських наук М.Т.Гребенюк, О.В.Горкуценко, Г.О.Животок, В.Ю.Жук, О.Я.Жук.

У 70-90 роках минулого століття вчені станції мали тісний зв’язок з виробництвом. Вони не тільки виступали з лекціями і бесідами, проводили Дні поля, а й надавали практичну допомогу, беручи участь у роботі науково-виробничих систем, вирощуючи для них оригінальне насіння нових сортів, а також впроваджуючи в ці системи наукові розробки. У зв’язку з реформуванням аграрних відносин у країні галузь овочівництва найбільше відчула на собі негативні наслідки цього процесу. Виробництво овочів і картоплі з колективних господарств перемістилося в приватний сектор. Перехід на ринкові відносини вимагав від науковців нових підходів, змінилася тематика досліджень, основний курс зробили на вимоги ринку – це створення сортів і гібридів овочевих культур з високими товарними якостями, транспортабельних, з високим вмістом біологічно активних речовин.

У ХХІ століття дослідна станція увійшла в такому складі: 10 наукових лабораторій, в яких працюють 33 наукових співробітники з розробки ефективного, організаційно-економічного механізму формування та розвитку ринку інноваційної продукції в насінництві овочево-баштанних культур.

ЩО СЬОГОДНІ В АКТИВІ НАУКОВЦІВ?

Як би не ятрили душу і серце викрутаси сьогодення, де, на жаль, немає стабільності у соціально-економічному розвитку країни, кожного регіону, де верхоглядні політики наввипередки змагаються у красномовності, вішаючи “локшину на вуха” довірливим співвітчизникам, все-таки, наперекір невблаганним реаліям, хочеться вірити у добро, у вирі буднів бачити світло “в кінці тунелю”.

Знаючи, з якими складнощами та проблемами пов’язана вітчизняна наука і в глобальних масштабах, і в конкретних галузях, де фінансування державою зведено нанівець під кутом жорсткого принципу “виживання” і рекомендацій можновладців “затягнути паски”, щоб дочекатися кращих часів, все-таки не можна обійти увагою будні Київської дослідної станції УААН. Тим більше, що нинішнього року колектив відзначає ювілей – 70 років від часу заснування станції.

Олександр Васильович Горкуценко, директор станції, кандидат сільськогосподарських наук, аналізуючи роботу з позицій історії закладу, сьогодення та перспектив через бентежне хитросплетіння рядків поезії Ганни Чубач: “Далеке минуло, а мучить сучасне, сльоза висихає, а мрія не гасне” із ностальгічними, хай навіть і трохи сентиментальними почуттями, що цілком виправдані в такій ситуації, бо прагматичне “раціо” завжди йде із теплим “емоціо”, говорить про ветеранів науково-дослідного закладу.

Дійсно, це справжня еліта, світила наукової думки і практики не лише селища Борова, але й Фастівщини, всієї України. І ця еліта, робить акцент у розмові наш візаві, суттєво, як небо від землі, відрізняється від новоявлених так званих “вершків” суспільства, що постійно “тусуються”, хизуючись дорогими нарядами і коштовностями у кулуарах “світського” життя.

– Посудіть самі, – аргумент за аргументом, приклад за прикладом нанизує факти про добру репутацію колективу наш співрозмовник, – на рахунку станції понад десятки сортів овочевих культур, елітне насіння, що сприяє вирощуванню доброякісної продукції. І, характерно, що вона запитувана не лише на вітчизняному, але й на зарубіжному ринку. Шкода лише, що сільськогосподарські товари вітчизняного виробника напористо і цілеспрямовано витісняються сумнівної якості продукцією із-за кордону за принципом: “Хай гірше – аби інше”.

А хіба можна змиритися з тим, що держава не турбується про науковий потенціал, про створення належних умов для дослідницької діяльності молоді, звівши фінансування науки до мінімуму. З цієї причини, не бачачи перспектив реалізації науково-творчих ідей та проектів, країну покинуло понад 10 тисяч молодих науковців, які нині працюють на інші держави, – із гіркотою говорить Олександр Васильович.

У динаміці нашої розмови, де чергувалися то гостросюжетна полеміка на злобу дня стосовно політичних пристрастей на владному олімпі, то чисто житейські, побутові теми (як казав один із класиків, ніщо людське нам не чуже), ми закономірно вийшли й на питання молодих кадрів – науковців. Чи не обходить стороною науково-дослідну установу, що має багаті традиції, перспективна молодь?

І тут вступила в силу поговірка: “Краще один раз побачити, ніж сім разів почути”, бо ми завітали до теплиць, де господарюють молоді науковці. Треба бачити, як дбайливо, немов до дитини, ставиться, приміром, Світлана Миколаївна Кубрак до виконання своїх обов’язків. Кандидат сільськогосподарських наук (і це в 30 років!), вона проводить селекцію баштанних культур. Допитлива дівчина ще з юних літ уподобала цю професію. І Національний аграрний університет України, який закінчила на “відмінно”, остаточно переконав її у правильності вибору сенсу життя.

– Цінність баштанних культур, адаптація їх до кліматичних умов регіонів України, і не лише до південних, що славляться кавунами та динями, змушує підходити до цієї справи відповідально, – говорить Світлана. – Бо ж хто, як не ми, здатні забезпечити населення України вітамінною продукцією? Зараз наші городники, не довіряючи виробникам баштанних культур, що вирощуються із “перебором” нітратів, садять на своїх ділянках дині і кавуни. Вони добре достигають, солодкі, соковиті. Та й для сімейного бюджету це дуже важливо, адже економляться кошти у багатьох споживачів, які через мізерні пенсії та зарплати ледь-ледь зводять кінці з кінцями.

У відділі селекції овочевих культур відкритого ґрунту працює Людмила Іванівна Капустіна, кандидат сільськогосподарських наук. Про неї також не скажеш недовірливо, мовляв, молоде – зелене”.

– Добре, що на зміну досвідченим фахівцям у галузі селекції рослин приходять молоді кадри, – включається у розмову Микола Іванович Губар, заступник директора станції з наукової роботи, який сприяв у проведенні пізнавальної екскурсії по станції, – що не втрачає науково-виробничого потенціалу, а, навпаки, “прирощує” його ентузіазмом і наполегливістю перспективної молоді, яка, на щастя, хоче реалізувати себе у вітчизняній науці, своїми знаннями принести користь Україні, а не шукати, хай і легких хлібів, по усюдах далекого і ближнього зарубіжжя.

Ніна БАННІКОВА

переглядiв: