Баришівська Варта

БАРИШІВСЬКА ВЛАДА ПРОТИ ВОРОНЬКІВСЬКИХ КОЗАКІВ

Уже стало традиційним вшановувати на найвищому державному рівні пам’ять трьох сотень українських студентів, котрі виступили на захист незалежності України і полягли в нерівному бою проти озброєного до зубів багатотисячного більшовицького війська біля станції «Крути» на Чернігівщині. На їхню честь на місці бою встановлено величний монумент.

Але подвиг юнаків під Крутами – це лише один із незліченних героїчних епізодів боротьби за волю України. А скільки ще Крут, подібних до чернігівських, але мало відомих, розкидано по всій Україні. Скільки їх забуто чи про них свідомо замовчується. Скільки героїв ще не вшановано.

Один із боїв, подібних до того, який був під Крутами, стався 4-5 лютого 1919 року на річці Трубіж під Баришівкою.

Вчитель, ветеран війни – земля йому пухом – мешканець села Іванків Андрій Олександрович Свирид з групою однодумців дослідив і відтворив події на залізничному перегоні між Баришівкою і Березанню біля мосту через річку Трубіж, де невеликий загін патріотів із Вороньківської і Баришівської сотень Переяславського козацького полку вступив у боротьбу з червоними, які напирали з боку Харкова. Той більшовицький наступ наші земляки затримали на дві доби, чим зірвали воєнні плани ворога. Одним із керівників оборони рубежу на річці Трубіж був Іван Черпак, командир Вороньківської сотні. Більшість із них загинули в нерівному бою.

Ще п’ять років тому, щоб відновити історичну справедливість щодо загиблих героїв-козаків, бориспільські ентузіасти звернулися до тодішнього голови Баришівської райдержадміністрації Сергія Васильківського з проханням виділити в районі привокзальної площі станції «Баришівка» 16 квадратних метрів землі для встановлення монументу героям, котрий виготовили власним коштом. Але керівник району відмовив їм, бо, за його словами, він є нащадком дідів-більшовиків і нікому не дозволить встановлювати пам’ятники петлюрівцям.

Ентузіасти-патріоти пооббивали пороги місцевого начальства, обласної і президентської адміністрацій, але їхні сподівання на практичну допомогу не справдилися. Баришівська влада так і не надала бодай маленького п’ятачка.

З’явилася надія, що справа зрушить з місця, коли більшовицького нащадка Васильківського рівно рік тому правоохоронці застукали на гарячому при отриманні ним хабара на велику суму і відправили до СІЗО, а Президент видав розпорядження про звільнення з посади Васильківського у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності. Де нині він перебуває, — достеменно невідомо, хоча подейкують різне.

Нещодавно один із ентузіастів спорудження монументу бориспільський пенсіонер Михайло Дацюк навіть із трибуни сесії Баришівської райради аргументовано переконував тамтешніх депутатів виділити кілька квадратних метрів баришівської землі для встановлення пам’ятника героям-козакам. Але марно.

Ось так і лежить уже кілька років монумент у дворі одного з бориспільських підприємств з виготовлення пам’ятників. Але за словами пана Михайла, є усна домовленість з бориспільським міським головою, що пам’ятник, можливо, встановлять уже цього року на території Книшового меморіального комплексу у Борисполі.

Володимир БІЛКЕЙ

Фото автора

Вісті

переглядiв: